Реферат: Принцип розподілу влад за Конституцією США

Конституцією США передбачено, що особливі особи - лоббісти здійснюють “подачу петицій народу до уряду”. Лоббісти, які представляють інтереси окремих соціальних груп населення, корпорацій, національних асоціацій, профсоюзів і навіть держав повинні бути офіційно зареєстровані. В законодавчому органі США існує комісія конгресу в справах лоббістів. Відповідно до закону 1946 року лоббіськи організації чи окремі особи повинні реєструватись у клерка палати представників або у секретаря сенату. Закон вимагає у лоббістів інформацію про те, чиї інтереси вони представляють, хто іх фінансує, в прийнятті яких законів вони зацікавлені і т.д.

Лоббі - це інструмент дії різних сил чи груп, існуючих як в США, так і за межами країни, на американські інститути влади, складова частина американської політичної системи. Вони мають великий вплив на формування політики держави, як в середині країни так і за її межами.

Звичайно в конгресі США реєструється більше восьми, десяти тисяч лоббістів. Провідні вчені США вважають конгрес США неподільною батьківщиною лоббістів, які добре вивчили тонкощі в діях законодавчого органу і тому в багатьох випадках досить успішно впливають на його діяльність. Лоббісти розглядають законодавчий орган США як своєрідну середню ланку опосередкованої дії на виконавчу владу. Шляхом підкупу, шантажу, хабарництва сенаторів лоббісти в більшості випадків домагаються потрібних результатів.

Як в парламенті США взагалі так і в парламентах окремих штатів на внесення і проходження біллів великий вплив мають лоббісти. Тут їх чисельність також дуже велика. В штаті Каліфорнія, наприклад, на кожній сесії законодавчих зборів реєструється більше 500 лоббістів, більшість з яких присвячують цій діяльності весь свій час.

В 40 штатах встановлене кримінальне покарання за скоєння лоббістами злочинів, так звану, “нечесну практику”. Найчастіше під “нечесною практикою” розуміється хабарництво.

Звичайно кількість лоббістів настільки велика, що як відмічав спікер палати представників конгресу Т.О.Ніл “Зараз в Америці кожен має своє лоббі”.

Згідно з принципом федералізму, закріпленим у конституції, при існуванні розмежування між законодавчими органами федерації і штатів, зберігається федеральне верховенство. За своєю структурою і формою легіслатури (законодавчі збори) багато в чому копіюють конгрес (крім штата Небраски). Характерною осбливістю більшості легіслатур є домінуюча роль спікера палати представників, який користується авторитетом і впливовістю не тільки в рамках законодавчих зборів, а і взагалі в штаті.

Повноваження законодавчого органу штату, якщо брати формальний бік справи, визначаються тим, що США є федерацією і відповідно повноваження розподіляються між органами федерації і органами штатів. Конституція США 1787 року надала урядам штатів досить широкі повноваження, значна частина яких у відповідності з конституціями штатів і з урахуванням оговорок, які в них знаходяться, повинна була б належити законодавчим органам штатів. Але відповідно законодавство штатів не повинно протирічити нормам, які в них встановленні, тому що в іншому випадку воно втрачає юридичну силу. Інакше кажучи, федеральний закон має вищу юридичну силу.

В Конституції США існують також окремі додаткові обмеження, зокрема: штатам заборонено укладати міжнародні договори, чеканити монету, встановлювати і нагороджувати почесними титулами, встановлювати мито на імпорт і експорт і утримувати збройні сили в мирний час.

Конституції приблизно 1/3 штатів мають положення про те, що народ шляхом референдуму має право безпосередньої законодавчої ініціативи чи може змінювати закони. Крім того, нерідко конституції мають прямі заборони законодавчому органу видавати закони, які стосуються окремих осіб або груп, а також місцевого управління. Наприклад, в Конституції штату Умінайс вказано, що “генеральна асамблея не має місцевих чи спеціальних законів, які відносяться до однієї з перерахованих справ, дарування, розлучень, зміна прізвищ чи назв місць, регулювання справ графств, регулювання практики мирових суддів”. Обмеження також стосується права законодавчого органу збільшувати борги штату більше певної суми чи пропорції.

Майже всі конституції перердбачають певні положення, які закріплюють дію доктрини розподілу влад. В силу цих положень законодавчий орган не може, за виключенням передбачених конституціями положень, здійснювати функції інших гілок - виконавчої чи судової влади.

Визначити компетенцію законодавчого органу штату шляхом перерахування питань, які підлягають законодавчому регулюванню практично неможливо. Ось лише приблизний перелік того, чим займається законодавчий орган. Більше всього норм він видає, встановлюючи податки, регулюючи торгівлю всередині штату, створюючи суди штатів і встановлюючи їх юрисдикцію, визначаючи склади злочинів і покарання за їх скоєння. Нерідко конституцією штатів спеціально зазначається, що до компетенції законодавчого органу входить видання законів з питань суспільної охорони здоров’я, безпеки, моралі. За прийнятою в США термінологією все це відноситься до так званої поліцейської влади.

Крім видання законів, законодавчий орган виконує інші функції, зокрема судові при імпічменті у відношенні губернатора, суддів та ряду інших посадових осіб. Поскільки члени законодавчого органу не підлягають імпічменту, стосовно них може бути винесено догану і в виключних випадках піднято питання - навіть про їх виключення. Палати законодавчого органу вирішують спори про правильність обрання своїх членів.

Звичайно, найважливіша функція законодавчого органу штату є законотворчість. Значна частитна законодавчого процесу протікає в рамках законодавчого органу, однак в законодавчому процесі беруть участь і інші органи штату, і нерідко окремі особи.

Частіше всього законодавча ініціатива фактично проявляється не в рамках законодавчого органу. Очевидним є участь в законодавчому процесі губернатора і його апарату. Він направляє послання законодавчому органу, робить рекомендацію. Йому належить право вето. Він намічає основні риси законодавчої програми і приймає міри до її здійснення.

При розгляді законодавчого процесу слід відмежувати формальні і неформальні моменти. Формально, тільки члени законодавчого органу можуть вносити білі в законодавчий орган штату. Це може робити парламентарій одноособово чи з групою чи з групою підтримючих його членів законодавчого органу чи комітету, який також складається з членів законодавчого органу. Фактично лише невелика кількість законопроектів виробляється дійсно членами законодавчого органу. В більшості випадків їхня ініціатива обмежується укладанням протокольного акту - внесення білів в законодавчий орган. Більша частина білів готується посадовими особами і компетентними установами. Важливу роль в підготовці біллів грають так звані межсесійні комітети, які складаються з законодавців і зацікавлених в підготовці того чи іншого законопроекту осіб. Значна частина білів, яка стосується правил судової процедури, виробляється за участю суддів. Але найактивніші творці білів не органи штату, а численні групи тиску. Вони нерідко утримують спеціальних осіб, кваліфікованих юристів, які готують наобхідні групам тиску законопроекти, які потім вручаються окремим парламентарям штату для внесення в законодавчий орган.

Правила проходження біллів найчастіше встановлюються палатами, причому формально вважається, що палата приймає свої правила на початку кожної сесії. Звичайно справа обмежується погодженням раніше існуючих правил, зміни в них вносяться дуже рідко.

Конституції штатів мають порівняно мало положень, які відносяться до процесу створення законів. Наприклад, конституція Північної Кароліни вказує лише, що білль повинен пройти три читання в кожній палаті, що поіменне голосування проводиться на вимогу 1/5 присутніх і голосуючих членів палати й що за тридцять днів до голосування по певному біллю повинна бути зроблена об’ява. Конституція Техасу забороняє голосування по раніше відхиленому законопроекту.

Процедура внесення білля полягає в тому, що його текст передається клерку палати. В більшості штатів внесенний біль розповсюджується між членами палати. В частині штатів розмноження біллів відбувається після обговорення в постійному комітеті чи, навіть, після другого читання.

Нерідко законопроекти можуть вноситись протягом певного періоду. Так в штаті Масачусетс біллі можуть бути внесені не пізніше ніж за місяць до початку сесії. Виключення допускаються за згодою 4/5 членів палати або на вимогу губернатора.

Внесений біль надходить на перше читання. Воно, звичайно, складається з оголошення назви законопроекту і завершується голосуванням. На цій стадії біллі відхиляються лише у виключних випадках.

Після першого читання біль відсилається в постійний комітет спікером чи іншою головуючою в палаті особою. Комітетська стадія має для долі білля вирішальне значення. Саме на цій стадії лоббісти розвивають свою діяльність найактивніше.

Білль, який прйшов комітетську стадію записується в календар, тобто особливий список біллів, підготовлених для обговорення в палаті. В деяких палатах існує тільки один календар і біллі обговорюються в порядку їх надходження. В ряді палат існують декілька списків для біллів різного змісту. В цьому випадку головуючий в палаті разом з партійними лідерами визначає, який час повинен бути відведений для обговорення біллів з того чи іншого списку.

В день, призначений для другого читання, білль в цілому зачитується клерком палати. Потім відбувається постатейне обговорення білля палатою. На цій стадії будь-який член палати може запропонувати поправку. Обговорення білля завершується голосуванням, яке практично вирішує долю білля, тому що третє читання має чисто формальний характер.

В законодавчих органах штатів існують різні методи голосування. Це може бути поіменне голосування, при якому в протоколах заноситься думка кожного голосуючого.

Дуже розповсюджене голосування, результати якого визначаються головуючим на слух, застосовується воно найчастіше в тих випадках, коли потрібно затвердити рішенням палати думку головуючого, яка за звичаєм не підлягає обговоренню. Якщо необхідно справжнє виявлення думки палати, то застосовується голосування піднесенням руки чи проходження голосуючих членів крізь спеціальний лічильник.

Двохпалатна структура законодавчих органів штатів потребує досягнення абсолютної ідентичності текстів, які приймаються кожною з палат. В усіх штатах з двохпалатним законодавчим органом існує процедура узгодження текстів шляхом конференцій комітетів. Члени цієї конференції призначаються головуючим палат у кількості 2 - 3 чоловіка від кожної палати. Засідають вони секретно і представляють палатам узгоджений текст.

Прийнятий обома палатами ідентичний текст законопроекту направляється губернатору штату. Ця стадія законодавчого процесу носить назву внесення в список.

Губернатори всіх штатів, за виключенням штату Карейна, мають право вето, яке може бути застосовано губернатором протягом певного строку.