Реферат: Проблеми створення та функціонування СЕЗ та ТПР в Україні

В залежності від задач, поставлених при формуванні тієї чи іншої зони, пред’являються відповідні вимоги до її розміщення:

- політична стабільність в країні та регіоні СЕЗ;

- стабільна і повна законодавча база, яка визначає економічні, соціальні, адміністративно-управлінські, фінансові та інші питання функціонування СЕЗ;

- сприятливе транспортно-географічне розташування по відношенню до зовнішнього і внутрішнього ринків і наявність розвинутих комунікацій – великих транспортних вузлів, морських портів, автомобільних шляхів і залізниць міждержавного сполучення, міжнародних аеропортів, транспортних коридорів;

- розвинутий виробничий потенціал, наявність виробничої та соціальної інфраструктури;

- істотний по запасам та цінності природно-ресурсний потенціал (природнокліматичні умови, корисні копалини, трудові ресурси, науково-виробничий потенціал);

- розвинута комерційна інфраструктура по обслуговуванню СЕЗ (банки, інвестиційні, консалтингові і юридичні фірми, аудиторські організації, транспортні послуги);

- наявність або створення ефективної структури адміністративного управління СЕЗ, здатність керівників СЕЗ оволодіти новою культурою управління.

Труднощі, які виникають при створенні СЕЗ, досить часто пов’язані саме з необхідністю значних капіталовкладень в розвиток інфраструктури СЕЗ, організацію митних процедур, а також з можливістю переоцінки потенційної зацікавленості зарубіжних інвесторів в співпраці в СЕЗ.

3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СЕЗ ТА ТПР В УКРАЇНІ

Діяльність СЕЗ і ТПР в Україні на сьогоднішній день важко оцінювати однозначно, оскільки 6 СЕЗ та 6 ТПР, де-юре, розпочали своє існування лише у 2000 році. Відтак, про перші вагомі результати новостворених СЕЗ і ТПР можна буде говорити дещо пізніше. З огляду на тривалість функціонування, аналіз результатів діяльності доцільний за такими СЕЗ і ТПР: СЕЕЗ “Сиваш” (діє з 1996 р.), СЕЗ “Славутич”, “Донецьк” та “Азов” (всі – з 1998 р.), СЕЗ “Закарпаття” і “Яворів” (обидві – з 1998 р.), ТПР в Донецькій області (з 1998 р.), ТПР в Луганській та Закарпатській області (обидві – з 1999 р.).

Оцінити реальні результати функціонування СЕЗ можна лише використавши комплексний підхід, який поєднує економічні, соціальні, екологічні та інші критерії, зокрема:

- забезпечення самоокупності (в такому випадку визначають обсяг початкових інвестицій на створення інфраструктури зони, обсяг наданих пільг і порівнюють його з існуючими (майбутніми) надходженням до бюджету внаслідок реалізації проектів);

- обсяг залучених інвестицій ;

- обсяг виробництва, зростання конкурентоспроможності продукції ;

- використання високих (інноваційних) технологій;

- вплив проектів на конкурентне середовище регіону і країни в цілому;

- обсяг експорту та зміна його структури;

- рівень зайнятості та життєвий рівень населення в регіоні;

- рівень забруднення навколишнього середовища в регіоні.

В зв’язку з обмеженістю даних окремі питання будуть розглянуті лише в загальному вигляді.

Забезпечення самоокупності. Для того, щоб СЕЗ та ТПР працювали ефективно і прибутково держава повинна здійснити певні інвестиції у розвиток інфраструктури територій, в організацію контролюючих інститутів та ін. Найбільших капіталовкладень потребують класичні зони (“Закарпаття”, “Азов”, “Донецьк”), які розташовані по периметру на кордоні України і потребують ще додаткових витрат на їх огородження та облаштування відповідно до вимог Державної митної служби України. Фактично ці зони являють собою голі поля, на яких нічого не було. Лише в перші дві ділянки, які відкривають зону “Закарпаття”, уряд на 10 липня 2000 р. вклав понад $10 млн. Але жодних прибутків з цієї зони (як і з інших класичних зон) ще не було отримано.

Більш привабливо в цьому відношенні виглядають промислові зони (ТПР та решта СЕЗ), оскільки на їх створення і благоустрій уряд затратив порівняно невеликі кошти. Реальні прибутки бюджету отримані лише за рахунок реалізації проектів по створенню нових підприємств - із започаткуванням нової діяльності бюджет отримує додаткові надходження у вигляді прибуткового податку з фізичних осіб і часткових (в порівнянні з діючим порядком) відрахувань.

У випадку реалізації інвестиційних проектів на базі діючих підприємств (а на сьогоднішній день така кількість проектів є найбільшою) пільговий режим поширюється лише на діяльність в межах інвестиційного проекту. А збитки від інвестиційної діяльності перекладаються на основну діяльність підприємства. В 1999 р. втрати бюджету від реалізації таких проектів склали понад 59 млн.грн. по 106 підприємствам.

Протягом 2000 р., за даними управлінь економіки облдержадміністрацій, до бюджетів всіх рівнів в рамках реалізації інвестиційних проектів (по створенню як нових підприємств так і на базі діючих) надійшло 170,4 млн.грн., у тому числі в серпні 2000 р. – 30,6 млн.грн., з них ПДВ – 18 млн.грн., податок на прибуток – 5,1 млн.грн., прибутковий податок з громадян – 1,8 млн.грн.. У 2000 році суб’єктам господарювання СЕЗ і ТПР було надано пільг на суму 194,3 млн.грн., в т.ч. в серпні 2000 р. на 28,4 млн.грн., з них: ПДВ – 12,6 млн.грн., ввізне мито – 7,1 млн.грн., податок на прибуток підприємств – 8,7 млн.грн.. Отже, в 2000 р. досягти окупності витрат по СЕЗ і ТПР також не вдалося і збитки бюджету від надання пільг склали 23,9 млн.грн., а в цілому (із врахуванням інших витрат бюджету на устрій територій) – близько 168-170 млн.грн. (за різними оцінками).

Як бачимо, за критерієм окупності створення СЕЗ і ТПР, результати їх діяльності однозначно оцінюються як негативні. Це при тому, що український уряд ще не здійснив реальних необхідних (як того вимагає світова практика) капіталовкладень у створення СЕЗ – в