Реферат: Пропозиції щодо реформування чинного українського правопису

ім. Т. Шевченка

Реферат

на тему:

«Пропозиції щодо реформування

чинного українського правопису»

Виконала

студентка 1 курсу (ВСР)

група 1

Костюченко Аліна

2006

План:

1. Вступ;

2. «Проект Українського правопису» за редакцією В. Німчука (1999 рік);

3. Проект Правопису за редакцією В. Русанівського

4. Проект змін до чинного Правопису Інституту української мови НАНУ

5. Висновок.

Вступ

Мова народу відбиває його історію. Коли, не маючи власної держави, українці жили «в гостях» у своїх близьких чи далеких родичів, їхня мова зазнавала певних змін, залежно від місця «гостювання». Лише об’єднані в одну державу, ми можемо виробити соборну українську мову. Сьогодні така мова ще тільки формується. Вироблення єдиних для всіх мовних норм, а відтак – і правопису – процес тривалий, і відбуватиметься він іще не одне десятиліття. І доки він триватиме, потрібна співпраця усіх, хто шанує українське слово. Така співпраця, крім любові до рідної мови і здорового глузду, потребує ще й певних «правил гри». Слід визнати рівні права за всіма мовними «знахідками», виявляти толерантність до творчих пошуків, не обмежувати вільного обміну думок. І звичайно ж, потрібна доктрина, рекомендації якої після її схвалення мають шанувати всі.

«Проект Українського правопису» за редакцією В. Німчука (1999 рік)

Проект 1999 р. пропонує поширити правило «дев’ятки» (тобто написання и у словах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р ) на правопис власних назв на зразок Сиракузи, Едип, Аристотель. Втішає те, що з Правопису 1929 року вціліло правило «дев’ятки» в загальних назвах іншомовного походження на зразок тактика, сюрприз, казино. Поширення його на власні назви зумовлене невиправданим протиставленням запозичених загальних і власних найменувань. Позаяк вже дозволено писати и в кінцевих -ида, -ика , а також після ж (дж), ч, ш, ц, р (тобто після п’яти букв) у чинному кодексі та в багатьох винятках — і після д, т, з, с : Братислава, Единбург, Бразилія, Сицилія, то є сенс уникнути правописної плутанини, наприклад, і в прізвищах та у похідних від них термінах тощо: Дізель (Diesel) — дизель, Зіверт (Sievert) — Зиверт, Сіменс (Siemens) — Сименс і т. д.

Слід зауважити, що слова з церковно-релігійної сфери (особливо давні запозичення з грецької мови) з правилом «дев’ятки» не пов’язані, і в них між усіма приголосними пишемо и : євангелист, єпископ, митрополит, архимандрит, єпитрахиль, кивот, прокимен, алилуя.

На думку Василя Німчука, біблійні власні назви з и потрібно виділити окремо, адже в релігійній літературі зазвичай уживають топоніми: Вавилон, Вифанія, Вифлеєм, Галилея, Ганисарет, Єрихон. Так як багато біблійних антропонімів стали для українців іменами, тому і в церковних текстах треба узаконити їхнє вживання: Іван, Матвій, Пилип і т.д. У Проекті 1999 р. запропоновано не передавати подвоєння приголосних у загальних назвах іншомовного походження: тона, нето, бруто тощо; а у низці загальних назв зберігати подвоєння, щоб уникнути у мовленні омонімності чи дуже близького звучання з іншими словами або словоформами на зразок білль, вілла, пенні, авва, аллах, мулла, бонна.

Щодо неподвоєння у власних назвах, то Проект залишає до роздумів і такий варіант: відповідно до живого мовлення не відбивати подвоєння приголосних в іншомовних власних назвах-антропонімах (Тромбеті), топонімах (Голандія).

Своїм проектом академік Німчук намагався відтворити історичні фонетичні традиції, притаманні саме українській мові, взявши за основу так званий скрипниківський правопис 1928 року. Особливістю цього проекту є те, що в ньому враховано й ті фонетичні та морфологічні зміни, що склалися в мові від 1928 р. Таким чином, проект Німчука є синтезом українських історичних норм та традиційно усталеної розмовної мови. На противагу правописові Німчука в 2003 році з’явився український правопис, автори: В. Русанівський (науковий редактор), Б. Ажнюк, С. Єрмоленко, Н. Непийвода, О. Татаренко, Л. Шевченко. Його на засіданні комісії не розглядали, до публічної дискусії не допускали. В. Русанівський фактично запропонував ідею так званого реального правопису, на жаль, максимально зближеного з російським.

Проект Правопису за редакцією В. Русанівського

Щодо питомих українських слів і вживання розділових знаків, то в проекті, виконаному під керівництвом академіка В.М.Русанівського, зроблено низку уточнень у примітках, але не запропоновано жодних помітних нововведень у правописі іншомовних слів. Зате у проекті спостерігаємо відхід від новацій 1993 р., які за десять років увійшли до загального вжитку, і повернення до старих правил. Так, у редакції 1993 р.: бароко, беладона, бравісимо, групето, інтермецо, лібрето, піанісимо, піцикато, стакато, фортиссимо; у проекті 2003 читаємо: барокко, беладонна, группето, інтермеццо, лібретто, піаніссимо, піццикато, стаккато, фортіссімо , у редакції 1993р.: Корсика, Лейпциг, Цюрих, Сиракузи, Сирія і в проекті 2003 р.: Корсіка, Лейпціг, Сіракузи, Цюріх .

До слів, у яких усупереч їхньому написанню і звучанню в мовах-джерелах дотепер пишемо зайвий й , автори додали ще одне — церковнослов’янізм грецького походження вайя , який пояснюють “листок папороті, пальми”. Показово, що з тексту 1993 р. видання “Українського правопису” до проекту 2003 р. перекочували навіть лінгвістичні “ляпи”: до іменників другої відміни, мішаної групи віднесено іменник бабище , а іменник ворота — до першої відміни, які в орудному відмінку мають закінчення -ми: ворітьми (воротами). Проект містить прикрі помилки: замість ѣ надруковано ь , замість g — j, замість грецького знаку “густого” придиху (названого тут придиховим звуком) — знак °. Нічого не залучено з проекту 1999 р., зокрема, відміну слова Господь.

Проект “Українського правопису”", підготовлений під керівництвом акад. В.М.Русанівського, не можна назвати новоюредакцією, бо редакція передбачає якісь помітні зміни в правилах, а тут їх немає.

У кінці проекту 2003 р. вміщено як додаток “Правила відтворення українських власних назв та імен англійською мовою” (наче імена — не власні назви!). Слід зазначити, що в них не витримано єдиного принципу транслітерації українських букв. Букву h пропонують вживати як додатковий елемент для передачі українських шиплячих: ж — zh, ч — ch , ш — sh та х — kh, але при цьому українську буквосполуку зг вважають за можливе передавати через gh (Згорани — Zghorany ). Не дотримано єдиного принципу і в засобах передачі українських йотованих голосних. На початку слова українські є , ї, ю, я запропоновано передавати через уе, уі, уи, уа (Йосипівка — Yosypivka; Єнакієве — Yenakiive), а в інших позиціях відповідно через і — іе, іі, iu, іа (Стрий — Stryi, Гаєвич — Haievych, Кадіївка — Kadiivka). До того ж українська буква и тут передається через у (Медвин — Medvyn).

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--