Реферат: Психічна енергія - міфи й реальність

Такі визначення, як психічна енергія, енергетика особистості, давно узвичаїлися. Ними користуються й психологи. Але справа в тому, що ці слова й визначення не більш ніж метафори, які відбивають елементарний факт: коли людина робить будь-яку дію - від перенесення ваг до тривалої бесіди, то випробовує суб'єктивне відчуття певного зусилля, а наприкінці дії таке ж суб'єктивне відчуття утоми. Цією підміною понять і користуються шарлатани, перетворюючи метафору в якусь фізичну субстанцію, яку можна за бажанням вилити з посудини, а можна налити.

Взагалі в людей, далеких від науки, завжди висока спокуса замінити складні поняття простими побутовими аналогами. До речі, цей принцип використовується в будь-якій рекламі, що спрощує складні речі до рівня кухонної сковорідки. Наприклад, коли рекламують шампунь, говорять про біологічно активні речовини, які нібито проникають у волосся, через що вони починають рости як пшениця. Насправді до біології волосся це не має ні найменшого відношення. Волосся - ороговіла тканина, що не може нічого усмоктувати. Не пшениця це й не газон, тому що просто інакше влаштовано, хоча й схоже.

Точно в такий же спосіб так звані екстрасенси й біоенергетики, у силу невисокого рівня грамотності просто не розуміючі, про що мова йде, з успіхом використовують наукові поняття для того, щоб заробляти на людях, які теж мають досить приблизне подання про предмет.

Що ж з людиною відбувається насправді з погляду психології? Дійсно, існує якийсь рівень енергетичного забезпечення психічної діяльності. Орган, відповідальний за енергетику психіки, називається ретикулярна формація - це область мозку, від функціонування якої залежить рівень активації: від глибокого сну до активної діяльності, а також суб'єктивні відчуття припливу сил або їхньої відсутності.

Коли ми працюємо, вступаємо в спілкування, то витрачаємо сили, запас яким, як відомо, не є невичерпним. Існують обставини, що вимагають від нас у подібних ситуаціях більших зусиль. Якщо людина зіштовхується з негативним відношенням співрозмовника, він змушений переборювати його ворожість, власне роздратування й дискомфорт. Природно, це жадає від його додаткових витрат енергії. До слова, енергії цілком фізичної: коли стан наближається до стресового, всі системи організму працюють у режимі підвищеної активності. Зрозуміло, що утома, відчуття спустошеності наступають швидше.

Але саме головне в тім, що це зовсім не у вас "забирають" енергію, а ви її витрачаєте, роблячи додаткові зусилля.

Кожний знає, як важко спілкуватися з людьми тужливими, млявими. Вони жадають від нас участі, нам доводиться затрачати сили принаймні на його імітацію. І якщо вдається змінити настрій таких співрозмовників, підняти їхній тонус - вони дійсно емоційно заряджаються. А вас це зусилля дійсно стомлює, як і повинна стомлювати будь-яка робота. У психології ми використовуємо метафору "психологічні вампіри", характеризуючи людей зі стилем порожнього, обтяжуючого спілкування. Вони змушують тебе витратити набагато більше сил для досягнення результату. Повторюю: це всього лише метафора, що не має нічого загального із тим, що є у дійсності. Якщо у вас немає спілкування - виходить, зусилля не затрачаються й усякі розмови про вампірів, які п’ють енергію в суспільному транспорті, просто дрімуча дурість.

І, навпаки, спілкування з людьми "легенями", дружелюбно настроєними, які вас охоче приймають, підтримують, заохочують - у психології їх називають сінтонними, - немов би надає вам нові сили. Але люди не батарейки й не електроприлади, ніякого перетікання енергії від одного до іншого, зрозуміло, не відбувається. І зовсім нема чого видумувати безглузді пояснення абсолютно очевидним речам.

До речі, для того щоб випробувати такі відчуття, людям зовсім не обов'язково перебувати в близькому контакті. Приміром, вам передали, що начальство не схвалило вашої роботи. Ви розбудувалися й відчули занепад сил, однак це аж ніяк не привід, щоб негайно зарахувати начальника у вампіри. Тим більше що завтра він оголосить вам подяка й ви "зарядитеся психічною енергією". Питання тільки: від кого?

Крім того, у кожної людини відчуття дискомфорту й комфорту, сили й безсилля мають нормальні коливання в часі. Вони залежать від погоди, стану здоров'я, від того, як складаються відносини в родині й справи на роботі, - словом, від десятків причин. І немає ніякої необхідності пояснювати подібні коливання настільки диким способом, як це роблять по телебаченню.

Для того щоб поліпшити суб'єктивні відчуття, існує безліч прийомів психотехніки, описаних у численних методиках саморегуляції. Від схрещених ручок-ніжок ніякої користі ні, хоча й шкоди теж не буде. А що стосується уявного бар'єра, що споруджується між собою й "агресором", - такий психологічний прийом дійсно є. І не тільки він. Актори, з якими мені доводилося спілкуватися по роду роботи, розповідали про свої власні методи боротьби із хвилюванням, коли вони виходять на сцену. Один з них, приміром, вселяє собі, що всі глядачі - сліпі. Вони не помітять його помилок, переконує він себе, і заспокоюється.

Нагадаю ще деякі прийоми, досить добре відомі. Якщо ви виявилися в компанії людей, які ставляться до вас без симпатії, насамперед потрібно сказати собі: не варто очікувати, що вони будуть ставитися добре, - тоді у вас не буде розчарування. Не демонструвати власної агресивності стосовно них, не відповідати на провокації - і вам буде легше. Зі спілкування ви вийдете без втрат.

Коли спілкуєтеся з людиною емоційно неприємним, є купа способів уникнути прикростей, навіть якщо ви з ним вимушено виявилися в замкнутому приміщенні, наприклад у готельному номері. Не розмовляйте на особисті теми. Говорите про мистецтво, про спорт, погоду. Візьміть книжку й почніть читати. Людство давно виробило найпростіший і ефективний принцип захисту, що виражається формулою: "не бери в голову". Цей спосіб ні чим не гірше схрещених ручок.

Образи, ревнощі, заздрість, невдоволення честолюбство, відчуття провини, прикрощі... Всі ці негативні емоції мають велику руйнівну силу. Вони породжують не тільки неврози, а й багато інших захворювань.

Виявилося, що емоцій не так вже й багато, що вони — продукт розуму, оскільки виявляються внаслідок його роботи — стереотипної, автоматичної. Здійснюється вона поза волею людини. Звичайно, розум дуже швидко виконує певний набір операцій, залежно від чого і виникають ті чи інші емоції. Наприклад, щоб виникла заздрість, достатньо порівняти себе з ким-небудь. Це досить руйнівна емоція, що передає людину у владу стресу. Кожна емоція згубна, оскільки вона керує поведінкою людини, оволодіває нею. Психоматична медицина вбачає залежність між психічним станом людини, тобто настроєм її душі, і тим, як реагує на це її організм.

Людина не може стати по-справжньому здоровою, якщо сама не включиться до процесу свого оздоровлення, не навчиться керувати станом своєї душі, напрямом своїх думок. Це набагато важче, ніж маючи гроші, купити ліки. Зате як розшириться арсенал цілющих засобів у того, хто звернув увагу на все багатство оригінальних оздоровчих методик, яке виробило людство.

З кожної з них можна мати користь — чи то йога, чи то правила «Дєтки» Порфирія Іванова, чи то давня, як світ, інтуїція, дивна й загадкова властивість людської душі. Недаремно так високо цінував інтуїцію Піфагор. Заради її пробудження він звелів своїм учням протягом тривалого часу голодувати і не вимовляти ні слова, сподіваючись з її допомогою відцуратися від метушні, прорватися у нові сфери знань, у невідоме.

Автори методик по вивченню саногенного мислення говорять: людина знаходить рівновагу в собі. Наприклад, що означає для сучасної людини дотримуватися заповіді: «Не судіть та не судимі будете»? Чи можна її застосувати до нашого життя, і яке вона обіцяє благополуччя? З дитинства нас, як правило, навчали того, що ми повинні всіх порівнювати, оцінювати, судити. Нас оцінюють у школі, нас оцінюють батьки, говорячи: ти хороший, ти поганий. І ось ми виходимо в життя натреновані для того, щоб усіх судити. Ми впевнені, наприклад, що ця людина має поводити себе так і так. Але вона поводить себе інакше. І від цього ми обурюємося і тим самим піддаємо себе та інших непотрібному стресу. Саногенне мислення запрошує до роздумів. Чому, скажімо, коли я прошу пробачення або сам прощаю іншого, знімається стрес? Що при цьому відбувається в голові людини, які йдуть розумові операції? Людина дивиться на себе збоку, і твориться чудо — небажані емоції відступають.

Експерименти переконують: зло перемогти злом неможливо. За допомогою негативного емоційного підкріплення жодному психологу не вдалося виробити новий тип поведінки. Виявляється, поведінка, що карається, ніколи не сприяє розвиткові нових, досконаліших форм пристосування.

Багато хто свято вірить, що покарання виконує певну виховну роль. Нічого подібного! Тисячоліття практикується покарання, а злочинність дедалі зростає.

Впевнений, що можна навчитися ненасильницьке управляти поведінкою людини, ось тоді злочинність поступово зменшуватиметься.

Скажімо, вас образили. Чи мусите ви відповісти кривднику тим самим? Правила саногенного оздоровлюючого мислення забороняють це. Але немає правил без винятку. Так і тут. Якщо вас втягнули в бійку, бийтеся на здоров'я! Тільки не обмірковуйте потім планів помсти. Не картайте свою душу та душі інших, тоді й образи не буде. Організм не стане витрачати запаси імунітету, і самі ви морально підніметеся на вищий щабель духовності: ви зрозумієте і даруєте, тобто зробите благородну справу, не надаючи цьому ніякого значення.

Що ж таке духовність з позиції саногенного мислення?

Духовне життя — це процес творіння добра, процес, коли людина у взаємодії з іншими стає досконалішою. Духовність — це здатність розуміти іншого, спокійно дивитися в майбутнє, це відсторонення від дрібниць. Перший прояв духовності — сприйняття іншого. Це терпимість. У духовної людини ширший контекст сприйняття світу. Духовність керує фундаментальною людською поведінкою. Скажемо так: духовність і мудрість схожі.

Люди повинні з розумінням ставитись один до одного і жити у відповідності з вищими принципами. Здатність людини пробачити іншого навіть тоді, коли той винен, — у цьому найвища мудрість.

Всі знають, що для розвитку фізичних якостей слід виконувати спеціальні фізичні вправи. Та, мабуть, не всім відомо, що треба привчатися і до вправ розумових, тобто вчитися думати. Відрізняються фізичні й розумові навантаження тим, що, коли людина стомлюється фізично, то м'язи відмовляються від роботи, зменшуючи її інтенсивність. Тим самим створюються умови для відновлення працездатності. Розумова ж праця навпаки — чим інтенсивніша, тим більше захоплює мозок. І коли фізична втома спонукає кинути роботу, то розум продовжує працювати.

Кожна людина знає, що таке фізична та розумова втома. Це насамперед небажання більше працювати, виникнення негативного ставлення до роботи, зниження продуктивності праці, збільшення кількості помилок тощо. Слід також пам'ятати про індивідуальні особливості. Адже ми знаємо, що розумова робота кожного творця — це його стиль, а не примха. Бо хіба ж можна, наприклад, назвати примхою те, що багато вчених працюють вночі, пояснюючи це тим, що в цей час їм ніхто і ніщо не заважає.

Звичайно, абсолютного рецепта для подолання подібних перешкод бути не може. Застосовуючи метод психічної саморегуляції, можна перебудувати свій стиль життя. Але для того, щоб скористатися цим методом, ним треба принаймні оволодіти.

Аутогенне тренування — психотерапевтичний лікувальний засіб. Водночас це лікування без лікаря, навчання без педагога, виховання без наставника.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--