Реферат: Психологія творчості
Студентки: IV курсу групи ПЗ-06
Спеціальності «психологія»
Жарікової Анни
Перевірила викладач:
Професор Терешина О.Б.
Київ-2010
Зміст
1. Теорія психології мистецтва Л.С. Виготського
2. А. Маслоу про творчу особистість та проблему самоактуалізації
3. Проблеми діагностики креативності
4. Психологічний погляд на генезис обдарованості
5. Два способи пізнання - шлях еволюції людства
6. Фантазія і творча діяльність
7. Натхнення і творча криза
8. Стадії дитячого малюнку
9. Можливості і використання психодіагностичного тесту “Будинок. Дерево. Людина”
10. Творчість і сублімація
1. Теорія психології мистецтва Л.С. Виготського
В «Психології мистецтва» Виготській резюмує свої роботи 1915-1922 років, підводить їх підсумок. Разом з тим ця книга готує ті нові психологічні ідеї, які склали головний внесок Виготського в науку, і розвитку яких він присвятив все своє подальше — на жаль, дуже коротке — життя.
Л.С. Виготський підходить до витворів мистецтва як психолог, але як психолог, що порвав із старою суб'єктивно-емпіричною психологією. Тому в своїй книзі він виступає проти традиційного психологізму в трактуванні мистецтва. Вибраний їм метод є об'єктивним, аналітичним. Його задум полягав в тому, щоб, аналізуючи особливості структури художнього твору, відтворити структуру тієї реакції, тієї внутрішньої діяльності, яку він викликає. В цьому Виготській бачив шлях, що дозволяє проникнути в таємницю неминущого значення великих витворів мистецтва, знайти те, через що грецький епос або трагедії Шекспіра дотепер продовжують, за словами Маркса, «доставляти нам художню насолоду і у відомому відношенні служити нормою і недосяжним зразком».
Аналіз структури художнього твору і складає головний зміст «Психології мистецтва» Виготського. Звичайно аналіз структури зв'язується в нашій свідомості з уявленням про аналіз чисто формальному, відвернутому від змісту твору. Але у Виготського аналіз структури не відволікається від змісту, а проникає в нього. Адже зміст художнього твору — це не матеріал, не фабула; його дійсний зміст є дієвий його зміст — те, що визначає специфічний характер естетичного переживання, що викликається ним. Зміст, що так розуміється, не просто вноситься в твір ззовні, а осмислюється в ньому художником. Процес творення цього змісту і кристалізується, відкладається в структурі твору, подібно тому як, скажімо, фізіологічна функція відкладається в анатомії органу.
Дослідження «анатомії» художнього твору відкриває багатоплановість адекватної йому діяльності. Перш за все, його дійсний зміст вимагає подолання властивостей того матеріалу, в якому воно себе утілює, — тієї речовинної форми, в якій воно знаходить своє існування. Для передачі теплоти, одушевленої і пластичності людського тіла скульптор обирає холодний мармур, бронзу або шарувате дерево; розфарбованій восковій фігурі не місце в музеї мистецтв, швидше — цей твір для паноптикуму.
Предметом дослідження в «Психології мистецтва» є твори художньої літератури. Їх аналіз особливо важкий внаслідок того, що їх матеріал є мова, тобто матеріал смисловий, релевантний утілюваному в ньому змісту. Тому-то в літературно-художньому творі те, що реалізує його зміст, може здаватися співпадаючим з самим цим змістом. Насправді ж і тут відбувається “развтілення” матеріалу, але тільки развтілення не речовинних його властивостей, не «фазичної сторони» слова, як сказав би пізніше Виготській, а його внутрішньої сторони — його значень. Адже значення художнього твору упереджено, і цим він підіймається над байдужістю мовних значень.
Одна із заслуг Л. С. Виготського — блискучий аналіз подолання «прозаїзму» мовного матеріалу, піднесення його функцій в структурі творінь художньої літератури. Але це тільки один план аналізу, що абстрагується від головного, що несе в собі структура твору. Головне — цей рух, який Виготській називає рухом «противовідчуття». Воно-то і створює вплив мистецтва, породжує його специфічну функцію.
2. А. Маслоу про творчу особистість та проблему самоактуалізації
Навряд чи можна скласти повний список всіх специфічних мотивів, що відносяться до "самоактуалізації", оскільки кожна особа володіє властивою тільки їй талантами, здібностями і потенційними можливостями. Але деякі характеристики залишаються для всіх загальними. Ось одна з них: поява імпульсу очікується з радістю, приносить задоволення і насолоду, так що людина жадає його повторення, а не припинення, а якщо імпульс і створює напругу, то напруга ця - приємна. Творець, як правило, вітає появу імпульсу до творчості, а талановита людина насолоджується, застосовуючи і розвиваючи свій талант.
Маслоу вважав що, якщо визначити розвиток як сукупність різних процесів, що приводять особу до повної самоактуалізації, це буде більшим відповідати тому очевидному факту, що воно продовжується протягом всього життя. Це спростовує концепцію "поетапного або "стрибкоподібного" зсуву" мотивації у бік самоактуалізації (згідно цієї концепції спочатку, друг за другом, повністю задовольняються всі основні потреби, а потім в свідомість проникає наступна потреба більш високого порядку).
Маслоу розглядає розвиток не тільки як прогресуюче задоволення основних потреб аж до їх "повного зникнення", але також як специфічну форму мотивації зростання над цими основними потребами, наприклад, розвиток талантів, здібностей, творчих схильностей, природженого потенціалу. Завдяки цьому ми можемо також зрозуміти, що основні потреби і самоактуалізація суперечать один одному нітрохи не більше, ніж суперечать один одному дитинство і зрілість. Одне переходить в інше і є його обов'язковою умовою.
Маслоу підкреслює важливість позитивних емоцій для самоактуалізації. Він вважає необхідним досліджувати такі стани, як щастя, незворушність, радість, сміх і ін. Він вважає, що негативні емоції, напруги і конфлікти виснажують енергію і перешкоджають ефективному функціонуванню.
Маслоу підкреслює необхідність холістичного мислення, яке звертає увагу на відносини і ціле більш, ніж на окремі частини. Він знайшов, що "пікові переживання" часто є вражаючими прикладами мислення, що проривається через дихотомії, в яких ми звичайно сприймаємо реальність. В таких випадках часто розказують про переживання минулого, теперішнього часу і майбутнього в єдності, баченні життя і смерті як частин єдиного процесу, усвідомленні добра і зла в єдності.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--