Реферат: Психологія творчості
Малюнок - це продукт творчої діяльності, одна з форм прояву і характерного показника розвитку дитини.
Бажання малювати проявляється в ранньому дитинстві і досягає найвищого розвитку в дошкільному віці. До початку підліткового віку це захоплення, в більшості випадків, проходить, «вірність» малюванню зберігають лише художньо обдаровані діти.
В процесі малювання координується конкретно-образне мислення, пов'язане з роботою правої півкулі головного мозку, а також абстрактно-логічне, за яке відповідальна ліва пів куля головного мозку.
Самою ранньою стадією розвитку дитячого малюнку є стадія безсмисляних штрихів. За їх допомогою дитина ще не намагається виразити якийсь певний зміст. Головне для неї - слід на бумазі. Цей слід дитина залишає сама, виражаючи свої перші, по-суті, продуктивні дії. Вона відчуває задоволення вже від того, що розуміє джерело появи певного продукту.
Цю стадію часто називають «марання», «каракулів». Вона характеризується як до естетична - так як ще відсутня естетична задача як така.
На 4-5 році життя дитина вступає в наступну стадію - схематичного зображення. Вона тягнеться дуже довго, і в ній можна намітити ряд сходин, в залежності від того, як примітивні на початку схеми поступово наповнюються суттєвим змістом. Найчастіше дитина зображує людину, додаючи до її фігури певні деталі - це може бути капелюх, сигарета, дипломат тощо. Подібні зображення представляють людину в анфас. Лише поступово дитина оволодіває профільним зображенням. При цьому дитина в продовж тривалого часу затримується на проміжній сходинці: лише частина фігури малюється в профіль, все решта звернене до наблюдаючого лицем.
Наступна стадія розвитку малюнка - стадія правдивих зображень - поступове відмовлення від схеми і намагання відтворити дійсний вигляд предмету. Наприклад, на малюнку може бути зображено гаманець, що лежить у кишені, а з нього виглядають монети, що лежать в гаманці.
Зміст малюнків спершу однотипний. Дитина вчиться малювати перш за все людину, тоді дерево, будинок тощо. З 5 років, при підтримці дорослого, дитина починає малюват все, що її цікавить. Часто в малюнках фігурують члени сім’ї.
Не дивлячись на значну недосконалість малюнка стадії правдоподібних зображень, дитина, яка не володіє художньою обдарованістю, рідко самостійно, без спеціального навчання піднімається на наступний рівень. Тому і дорослі, які не навчались малюванню, виявляють в своїй творчості дуже багато рис, що схожі з уже відміченими. Але якщо дитина отримує систематичні вказівки на недосконалість її витвору і наставлення про спосіб їх виправлення, то вона досягає четвертої стадії - правильних зображень.
Тут ми зустрічаємось з малюнками різного ступеню складності. Але це вже залежить від індивідуальних художніх здібностей і не має в своїй основі яку-небудь загальну закономірність. При цьому зображення в значній мірі втрачає свою «дитячість» - ті специфічні особливості, які притаманні саме дитячому малюнку.
До настання підліткового віку малювання, очевидно, в основному вичерпує свої психологічні функції, його адаптивна роль знижується. Дитина переходить до більш високого рівня абстракції, на перші позиції виходить слово, що дозволяє з більшою легкістю, чим малювання, передати складність подій і відносин.
9. Можливості і використання психодіагностичного тесту “Будинок. Дерево. Людина”
Психодіагностичний тест “Будинок. Дерево. Людина.” - проектна методика дослідження особи. Запропонована Дж. Буком в 1948 р. Тест призначений для обстеження як дорослих, так і дітей, можливо групове обстеження.
Обстежуваному пропонують намалювати будинок, дерево і людину. Потім проводять детально розроблене опитування. Вибір предметів для малювання автор обґрунтовує тим, що вони знайомі кожному обстежуваному, найбільш зручні як об'єкти для малювання і, нарешті, стимулюють вільніші словесні вислови, ніж інші об'єкти.
На думку Дж. Бука, кожний малюнок - це своєрідний автопортрет, деталі якого мають особове значення.
По малюнку можна судити про афектну сферу особи, її потреби, рівень психосексуального розвитку і т.д. Крім використовування тесту як проективної методики автор демонструє можливість визначати рівень інтелектуального розвитку (коефіцієнт кореляції рангової з тестами інтелекту складає 0,41-0,75). Зарубіжні дослідники заявляють про необхідність додаткового вивчення валідності методики як інструменту вимірювання інтелекту і особових властивостей.
Р. Берне при використовуванні тесту БДЛ просить зобразити дерево, будинок і людину в одному малюнку, що відбувається в одній сцені. Вважається, що взаємодія між будинком, деревом і людиною є зоровою метафорою. Якщо привести весь малюнок в дію, то цілком можливо помітити те, що дійсно відбувається в нашому житті.
Особливим способом інтерпретації може бути порядок, в якому виконується малюнок будинку, дерева і людини. Якщо першим намальовано дерево, значить, основне для людини – життєва енергія. Якщо першим малюється будинок, то на першому місці – безпека, успіх або, навпаки, зневага цими поняттями.
10. Творчість і сублімація
У статті «"Культурна" сексуальна мораль і сучасна нервозність» Фройд зазначає, що наша культура в цілому побудована на витісненні потягів, пристрастей. Кожна людина поступається частиною свого надбання, своєю владою, агресивними і мстивими схильностями своєї особи. На цій основі виростають матеріальні та ідеальні блага культури. Але витіснені потяги настійно вимагають своєї реалізації. За її неможливості людина використовує заміщення. Здатність замішувати вихідну сексуальну мету іншою, несексуальною, але спорідненою психічно, називається сублімацією. Життєвий досвід, як твердять психоаналітики, показує, що безмежно продовжувати цей процес заміщення не можна. Певна частина безпосереднього сексуального задоволення необхідна для більшості організмів. Незадоволення цієї частини, яка в різних людей досить індивідуальна, карається хворобами.
Сублімація сили статевого інстинкту, відвертання його в бік вищої культурної мети стають можливими лише для мізерної меншості людей та й то тимчасово, і менш за все — в пору полум'яної юності. Більшість людей через те стають неврастеніками.
Відношення між можливою сублімацією та необхідністю сексуального задоволення коливається для окремих людей, навіть для різних покликань, професій. Стримання для митця майже неможливе, отримання для молодого вченого — нерідке явище. Вчений завдяки отриманню може набути сил для своїх занять. У митця художня працездатність, на думку Фройда, буде сильно підвищеною завдяки статевим переживанням.
У праці «Цивілізація та її невдача» Фройд указує на три засоби боротьби з життєвими труднощами. Перший — це вольове відхилення невдач, другий — фіктивні задоволення, що зменшують нещастя, третій — різні токсичні речовини, які роблять нас байдужими до цих нещасть.
Сублімація допомагає спрямувати інстинктивні прагнення так, щоб вони не були фрустровані, пригнічені оточенням. Сублімація стає найбільш успішною, коли індивід знає, як підвищити свою здатність до отримання задоволення від своєї інтелектуальної праці. Це вдається небагатьом. Проте сублімація не забезпечує повного захисту від психічних страждань. Адже цей захист вразливий, доступний для нападок.
Мистецтво, як вважає Фройд, — ілюзія, що відводить від життя за допомогою фантазії. Мистецтво збуджує нас як слабкий наркотик і дає нам тимчасове сховище від труднощів. Його вплив не настільки сильний, щоб дати нам забуття реальної злиденності. Естетична діяльність не допомагає в наших стражданнях, але дає значну компенсацію. Фройд твердить, що сублімація інстинкту є дуже помітною рисою культурної еволюції і робить можливими вищі розумові дії, наукову, художню, ідеологічну активність, щоб відігравати таку важливу роль у цивілізованому світі. Культура «мас в собі значну частину психічної енергії. Культура потребує брати її із сексуальності», — заявляє основоположник психоаналізу.
Теорію сублімації Фройда було піддано серйозній критиці навіть деякими його послідовниками, правда, з метою вдосконалення і дальшого розвитку. У Фройда залишалося незрозумілим, чому в одного індивіда якісь конфлікти призводять до неврозів, а інші, схожі конфлікти, знаходять вияв у художній творчості. Психоаналітики намагаються визначити різницю між мотивами цих форм діяльності. Бажання сили, слави та жіночої любові, що їх Фройд вважав провідними мотивами творчості, можуть траплятися в деяких митців. Але ці мотиви не мають загального характеру і суттєвого зв'язку зі змістом творчості.
Бажання експресії, вираження емоції, свідомого або несвідомого, мають, за Биховським, незрівнянно більше значення. Мотивація митця найчастіше є бажанням відтворити минулий досвід — щасливий або нещасливий, уберегти його від зникнення. Повторення емоцій минулого страждання має слугувати меті подолання їх негативного впливу на психіку. Це досягається шляхом активного відтворення і трансформації з використанням засобів, властивих для художніх творів.
Функція «ego» («Я»), за Биховським, — опредметнювати сирий матеріал несвідомого в художніх творах. Чим сильніше «ego», тим краще воно може вирішити це велике завдання, тим більше воно може відділити себе від хаосу витіснених ефектів і всього несвідомого. Тому письменник може проектувати різні сторони своєї особистості на характери своїх героїв. У цьому проектуванні він стає верховним майстром свого уявного лялькового театру — замість того щоб самому бути маріонеткою.
Митець хоче увічнити у своїх творах власний досвід і запобігти особистому зникненню у вічній течії життя, у вічному потоці й перетворенні.