Реферат: Ранні релігійні вірування та міфологія східнослов янських племен

Люди дотримувалися різних поглядів щодо місця перебування Долі. Одні вважали, що Долі не можна ні продати, ні обміняти, бо вона завжди вона знайде людину, якій належить. Від неї не сховаєшся і не втечеш.

Інколи навпаки вважали, що більшість людей має знайти свою Долю. Вона уявлялась духом, який здатний набувати різних образів людини або тварини.

Також до вірувань слов’ян можна віднести їх вірування в сновидіння. За народним повір’ям, Сон - це добрий і не страшний кудлатий чоловік з чотирма очима. Його помічницею є Дрімота. Вони мають дивовижну силу.

Сни тлумачились на двох рівнях – побутовому і знахарському. Про перший рівень йдеться тоді, коли сон тлумачить той, хто сам його бачив.

Пояснення снів залежало від тижневого календаря сновидів.Народ вірив

в різні магічні дії та заговори на погані сни. Другий рівень грунтувався на певних знаннях і спостереженнях, та залежав від місячного календаря.

3. Демонологія

Під демонологією розуміється уявлення слов’ян про злих духів (демонів).

Демонічні істоти слід відрізняти від «непростих». До них відносили знахарів, примівників, градівників, віщунів та інших.

Найпопулярнішим демонічним персонажем у нашого народу був чорт. За народними віруваннями, чорт вже був перед створенням світу, коли панував хаос. Бог побачив його в піні та взяв зі собою, але незабаром чорт збунтувався проти Бога. Його назва пішла від давньої назви волхва. Під впливом християнської релігії волхви, які начебто володіли язичницькими таємницями , почали трактуватись у новому світлі.

У народних уявленнях чорти наділяються рисами спільними для багатьох регіонів України. Відомий етнограф Володимир Гнатюк так описував образ чорта в народних уявленнях : «Чорта уявляють чорним чоловіком з гачкуватим носом, і з двома рогами і з кігтями на руках, ліктях, колінах і ногах. Чорт має собачу морду, загнений хвіст, а роги ховає під круглим капелюхом із широкими крисами. Він вбраний в коротеньку куртку і вузькі панталони».

Чорти, за народними повір*ями, могли перевтілюватись у різних тварин( цапа, коня, собаку, тощо), з’являтись в образі парубків і свататись до дівчат вважалося, що чорти як і люди, народжуються, одружуються , але ніколи не вмирають.

Від чорта пішли всі нечисті духи на землі(водяники, болотяники, лісовики, польовики). Усім слов’янським народом відомий образ блуда .

Оригінальністю відзначається знаний лише в Західній частині України чугайстер - лісова людина.

Про домовика у народі поширювались різні повір’я. Трактування цього образу далека не однозначне, навіть протилежне: в одних випадках він допомагає господареві, в інших - нічим не відрізняється від диявола.

Серед інших представників «нечистої сили» дуже багато згадується вовкулаки, русалки, мавки, лісниці тощо.

Безумовно, у процессі свого розвитку народ не міг переосмислювати різних демонічних істот. Про те залишки давніх уявлень дійшли і до наших днів.

4. Східнослов’нська міфологія

В уявленнях багатьох суспільство Київської держави за ідеологічними одзнаками було тісно пов’язане з християнською релігією. Про те до самого процессу формування нової спільноти і появи першої східнослов’янської держави має стосунок інша релігійна система – язичництво. Під ним розуміємо частину величезного загальнолюдського комплексу первісних поглядів, вірувань, обрядів тощо, які приходять з глибини тисячоліть і стають основою всіх пізніших світових релігій.

Слід пам’ятати, що ранні релігії класового (соціально диференційованого)

Суспільства були загалом досить розмаїтими. Це пояснюється особливостями розвитку тих чи інших народів. Кожна з таких релігій пов’язана з певною етничною спільнотою і становить невід’ємну частину культури такої спільноти.

Язичництво не було чимось примітивним, із жалюгідними богами, грубами культами та обрядами. Важливе місце в житті східних слов’ян

Посідали культові споруди: капища,святилища,- де стояли виконані із різного матеріалу зображення язичницьких богів. Згадуються вони в деяких писенних джерелах, зокрема, в «Слові о законі і благодаті» митрополита Іларіона.А в «Пам’яті і похвалі князю Руському Володимиру» Іакова Мніха є повідомлення про те, що «...храми ідольські і требища скрізь розкопав і посік , а ідолів розтрощів».( Про князя Володимира Святославовича). Про те, що ідоли містилися в будівлях свідчить і «Сага про Олава Трюгвассона».

Міф

На основі емпіричного досвіду і міфологічної картини світу наші предки створювали своєрідну природну релігію, яка пізніше була названа язичницькою. У цій народній релігії основним предметом була природа, яка обожню-валась. Природне начало Всесвіту, філософія вічного життя були найвищою ідеєю цієї релігії. Українська міфологія як сукупність переказів про явища природи та соціального життя в образно-наочній формі ілюструвала прагнення людини пояснити і упорядкувати світ, який її оточував, розкрити єдність людини і природи.

Форми українських міфів мають одну характерну прикмету: вони дуже близькі до природних форм. Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, неесте-тичних велетенських міфічних образів, до тих величезних, страшних, головатих та рогатих богатирів з страшними антинатуральними інстинктами, які любить німецька і великоруська міфологія. Український народ в своїх міфах держиться міри; його фантазія не любить - переступати за границі ненатуральних форм; вона любить правду і естетичність» навіть, можна сказати, вже геть-то описує красу міфічних образів такими фарбами, як в християнських ака-фістах описується краса християнських святих, так що вже автор не знає, й до чого прирівняти їхню красу і святе життя.

На жаль, відомостей про східнослов’янську міфологію занадто мало, через це дати їй повну характеристику надзвичайно важко. Розвиток української міфології був перерваний вве-денням християнства, і вона не змогла розвинутись в закінчену систему. У боротьбі з так званим «поганством» були знищені безцінні пам'ятки мистецтва стародавнього язичницького світу, а до нас дійшли тільки уривки з української міфології. Більшість матеріалу, яким дово-диться користуватись, в основному вийшов з рук ду-ховних осіб, котрі в цій справі не могли бути об'єктив-ними. Середньовічні хроніки, аннали, повчання, слова тощо мали, як правило, характер критики і засудження стародавньої віри українського народу. Саме тому великий інтерес представляють усні перекази, народні звичаї, легенди, пісні, в яких розкривається історія справжнього життя нашого народу.

У міфі дійсність була образною і конкретною, схопле-ною схематично. Людина ще не мислила про світ, вона була ще вільною від розумового визначення речей, їх якостей і властивостей, ще не ставила ніяких питань стосовно достовірності предмета свого пізнання. Людина просто жила в середовищі, яке її оточувало. Розумове, абстрактне і чуттєве так тісно переплітались у міфі, що перевага однієї з цих сторін не усвідомлювалась. Для наших предків не потрібні були докази про живий взаємозв'язок і активну взаємодію всіх предметів, речей світу, про існування домовиків, русалок, водяників тощо. Все було всюди, і людина взаємодіяла, спілкувалась з усім. Але реальної людини міфологія ще не знала.

Найбільший матеріал для висліджування української міфології дають колядки і щедрівки, котрі співають на Різдво, проти св. Василя чи Нового року. На Білій Русі ко-лядки співають і на Великдень; вони там звуться волочовними піснями і нічим не одрізняються од українських різдвяних колядок. Волочовні пісні на Великдень були і на Україні, як згадують наші літописи, і, мабуть, вивелись, а тепер зосталось тільки волочіння. Малі хлопці, а часом і парубки ходять на Великдень по хатах і славлять Христа віршами. Ті вірші подекуди на Україні і тепер звуться волочінням. Що таке слово коляда, до сього часу трудно довідатись. Трудно пристати на те, щоб воно вийшло од латинського слова calendae, як звались у римлян перші дні кожного місяця. Народ надто дуже глядить своїх звичаїв та ще й обрядових, щоб змінити давнє ім'я на нове, котре йшло десь здалека, та ще й з Рима.