Реферат: Ранні релігійні вірування та міфологія східнослов янських племен

План

1. Всуп

2. Религійні уявлення та ві рування

3. Демонологія

4. Східнослов’нська міфологія

5. Пантеон богів у слов’ян

6. Висновок

1.Вступ

Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу. Вона замислюється над своїми вчинками, намагається усвідомити їх на основі власного досвіду. Водночас людина успадковує багату « пам*ять віків» попередніх поколінь, їх традиціі, вірування.

Так стихійно формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.

Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Отже, світогляд не обмежується пізнанням. Крім пізнання і дій, він передбачає як самооцінку людини, так і оцінку її довкілля. З огляду на це можна вирізнити такі три основні складові світогляду:

· Пізнавальну

· Вартісну

· Поводжувальну

Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей ( націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо ), який у процессі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін. Таким чином, світогляд населення різних регіонів Укпаїни попри все спільне, що властиве нашому народові, відзначається певною специфікою. Так само він не однаковий для різних історичних періодів. Наприклад, світогляд наших предків дохристиянських часів не тотожний світоглядові козацької доби чи сьогодення, хоча не можна заперечувати їх спадковості. Тому цю філософську категорію слід трактувати з позицій крнкретно-історичних, соціальних і регіональних особливостей.

2. Религійні уявлення та вірування

У хиттєво-практичному світогляді авжливе місце посідають уявлення та вірування.

Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися і відтворюватися в пам*яті або створенний уявою. Воно стосується не лише минулого й теперешнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як влід власне уяви, шо стосується таких ситуацій, яких людина повністю ніколи не реалізовувала в житті. Отже, йдеться про перетворювальне , а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.

Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються за істинні без перевірки, на віру. Віра становить основу релігіцного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та їх визначальній ролі у світі.

Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування, що підтверджували як вітчизняні так і чужоземні вчені.

Швейцарський етнограф і писеменник Ганс Цбінден, який побував 1932р.на храмовому святі у гуцульському селі Криворівня, писав: «Із пізнання цих найпростіших і найбагатших розгалужень культури має значення те, до чого ми завжди з тяжким трудом наново доводимо, що тільки на живій основі релігійного життя, яке єднає усіх членів у різноформну одиницю, можливе найбагатше виявлення своєрідного життя зрілої індивідуальності, повний розвиток правдивої влади»

Вірування необхідно відрізнити від повір’їв - своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір’я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.

Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30 роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував серед людей старшого покоління на Гуцульщині. За цим переказом, наша планета нагадує велетенський людський організм, різні частини якого асоціюються зпевним містом або регіоном: голова – з царським містом Віднем, пуповина – з папським сістом Римом, груди й робочі руки - з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпрянської Украіни, а чрево – «шляхетчиною», тобто Польщею.

Як глибоко релігійний народ українці вірили у потойбічне життя, де людина знаходить утіху. Проте погляди на душу не залишались сталими. У дохристиянські часи наші предки не мали єдиного уявлення про душу. Припускалось уявлення кількох душ в однієї людини.

Після прийняття християнства уявлення про душу зазнало докорінних змін. Якщо за переконанням язичників світ мерців був безликим, то за християнськими віруваннями душа зберігає свої індивідуальні особливості навіть в загробному житті. Однак за гріхи вона може набирати іншого вигляду.

У народних віруваннях нема чіткого погляду на те, звідки походить душа, де вона перебуває, як покидає тіло. Душі померлих сприймались як реальні істоти : вони розмовляють, п’ють, їдять. Праведним душам у потойбічному світі ведеться добре. Душі грішників караються. : вони голодують або змушені їсти золу.

Вірування у загробне життя було всеохоплюючим, але інколи прості люди не уявляли собі життя у потойбічному світі. Наприкинці минулого століття селяни Київщини часто відповідали на такі запитання словами : « А Бог цого знає: ніхто з того світу не вертався». Навіть побожні люди вважали, що для того, аби потрапити в рай, треба заробити добрими ділами, а не тільки відправлянням релігійних обрядів.

Побутувало і інше трактування душі. Наприклад, ще на початку нашого століття на Слобожанщині душа ототожнювалась з Долею, щодо якої існували різні погляди : Доля – душа предків; Доля- ангел; Доля – душа людини, або її двійник.

У деяких випадках Долі померлих ототожнювались з живими людьми. Побутовала думка, що померлі навідують живих родичів. Це стосується, насамперед, померлих матерів, які «доглядають» осиротілих дітей.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--