Реферат: Ранні релігійні вірування та міфологія східнослов янських племен

Багатоманітність української міфологічної тематики складала цілий ряд циклів:

1) космогонічні - про походження життя (створення світу);

2) антропогонічні - про створення людини;

3) тотемічні - про тотемічних предків окремих пле-мен, в основі яких лежать фантастичні уявлення про поход-ження племені від певних тварин;

4) теогонічні - про походження богів;

5) календарн і - про річні цикли природи та обряди, пов'язані зі зміною пір року і господарською діяльністю;

6) есхатологічні - про потойбічний світ та передбачен-ня майбутнього;

7) історичні, культурно-біографічні - про життєві вип-робування і діяння окремих героїв, героїчний епос-билини тощо.

Розглянемо деякі з типів міфів детальніше.

Українська міфологія багата космогонічними міфами, в яких мова йде про створення світу. Одним з таких є міф про створення світу з яйця. Сонце у цьому міфі представлене в образі Жар-птиці, яка своїм пером може освітити весь сад. А Зимовий Холод -- змій-чарівник -- хоче викрасти Жар-птицю. Проте вона встигає знести золоте яйце, з якого навесні знову народжується (воскресає) джерело світла й тепла. Сонце-яйце своїм гарячим промінням зігріває землю, розганяє туман, примушує хмари лити дощові потоки. Так, з уявленням про яйце змальовується початок всього живого, того, що народжується. Звідси -- звичай писати писанки, які дарували люди одне одному з побажанням здоров'я й дов-гого життя. Таким чином, сакральність яйця, писанки була визначена ще до впровадження християнства, до тієї обряд-ності, яка пов'язана з Великоднем.

У дохристиянських антропогонічних міфах, в яких мова йде про створення людини, частіше всього згадується дере-во як матеріал, з якого створено людство. Це міг бути дуб, ясен або просто пеньок. Але в цей матеріал потрібно було вдихнути живий вогонь. Тому оживлення людини частіше всього пов'язувалось з небесним вогнем-блискавкою.

В основі тотемічних міфів лежить уявлення про фантастичний, надприродний зв'язок між певною групою людей і певним видом матеріальних предметів («тотемів»). Тотемами могли виступати різні тварини, рослини, пред-мети або явища природи, які служили об'єктом вшануван-ня первісних людей.

Система тотемічних міфів відображала все життя первісної людини, її уявлення про світ, про природу, про всі речі, предмети, які оточували людину. Весь цей живий і неживий світ разом з людиною ототожнювався в її тотемічних уявленнях.

Характерні риси української міфології

Великою пошаною в українській міфології користувалися звірі, особливо великі і сильні. Деякі звірі ставали вірними покровителями людини, захисниками певного роду чи племені, тобто були їх тотемами. Навколо кожного тотема об'єднувалась певна трупа людей (рід, плем'я тощо), і всі вони вважались родичами. В епоху тотемізму відбулась велика персо-ніфікація, уособлення звірів (лисичка-сестричка, вовчик-братик і т. п.). Багато легенд є про перетворення людини на звіра чи птаха і навпаки.

Досить розвинутою у наших предків була демонологія -- віра в духів-демонів, які пов'язувались з явищами природи, побутово-господарським життям. Ці істоти одухотворювались, персоніфіковувались і були сильнішими від людини. Як правило, вони панували над певними своїми ділянками. Люди прагнули налагодити стосунки з ними, зрозуміти їх, щоб ті якомога менше шкодили. Одних задо-брювали, проти інших проводили ворожіння, заклинання, свята, ігрища, використовували спеціальні знаки, амулети-обереги.

В народних казках, переказах, піснях, обрядовості змальовані різні демонічні істоти, найчастіше з людською подобою, тобто наділялись антропоморфними рисами. Це русалка, відьма, диявол (чорт), вихор, вовкулак, песиголовець, домовик, змій тощо. У «Лісовій пісні» Лесі Українки, яка є шедевром у змалюванні міфологічної картини світу, є такі духи-демони, як Лісовик, Водяник, Мавка, Куць, Перелесник. Одні з них були носіями добра, інші -- зла.

У повір'ях українців значне місце займає образ Долі як втілення щастя, удачі. Але Доля може бути не тільки доб-рою, а й злою (Недоля, Лихо, Біда, Злидні тощо).

Протилежності „порядок-хаос”, „своє-чуже” осмислюються у відповідній символіці „світ-темрява”, „верх-низ”, „праворуч-ліворуч”. У давньоукраїнській свідомості переважає виокремлення „світу”, „верху”, „праворуч” - як цінністно переважаючи, що протистоять символам „темряви”, „низу”, „лівостороннього”. Простір впорядкованого космосу сприймається невід'ємно від людини, що освоює цей простір, встановлюючи порядки в ньому. Досить показати щодо цього є притаманні міри довжини - п'ядь, лікоть, стопа, крок.

Зазначені особливості мислення позначилися й на характері уявлення про людину, яким у давньоукраїнській культурі притаманна відсутність чіткого протиставлення душі і тіла, так характерного для типового християнського розуміння. Виявом цього є властиве сов'янській міфології уявлення про „множинність” душ.

Відсутність чіткої антитези „дух-тіло” позначилось і на розумінні слов'янами акту творіння, яке не мислилось як перетворення „ніщо” на „щось”, а розумілось у вигляді акту впорядкування, під час якого людині відводилось роль активного співучасника світових подій.

У межах Києво-Руської культури склався притаманний українській духовній традиції тип мислення, не схильний до абстрактного, відірваного від життя філософського теоритезування.

Знайомлячись з українською міфологією, варто звернути увагу на таку її особливість, як пантеїзм. У прадавній народній вірі українців природа, природні стихії обожню-валися, набували сакрального характеру. Людське буття було поєднане з природою, а відтак і з божеством. Як зазначав І. Нечуй-Левицький, «пантеїстичний мотив зробив для українського народу всю природу живою, розумною, гово-рячою й думаючою». Таке обожнювання всіх небесних світил та явищ природи призвело до того, що в уяві наших предків виникла ціла система різних богів, яким люди пок-лонялись, тобто для українського міфологічного світогляду був характерним політеїзм.

5.Пантеон богів у слов’ян

Слов`яни вірили у багатьох богів. Сучасні вчені мають думку, що язичницькі боги, яких вважають виявом початкової міфології, насправді були уявленнями наших предків про Всесвіт. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов`ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.

Головні східнослов'янскі боги:

Сварог — за Іпатіївським літописом, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.

Див — був ще стародавнішим богом ніж Сварог, він втілював яскраве блакитне небесне склепіння. Див — чоловічий початок Всесвіту, світло.

Лада — одна з найстародавніших язичницьких богинь, богиня гармонії в природі, людові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Лада — мати близнят Лелі (Дани) — втіленої води, і Полеля — втіленого світла.