Реферат: Рання поезія Павла Тичини

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВІД ПЕРШОГО ВІРШУ ДО ПЕРШОЇ ЗБІРКИ

РОЗДІЛ 2. «СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ» – КУЛЬМІНАЦІЯ РАННЬОЇ ТВОРЧОСТІ ПАВЛА ТИЧИНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Павло Тичина – один з найвидатніших українських поетів, рівних якому зайти дуже складно, і навіть не потрібно. Народжений у бідній родині, він бачив життя села, міста, церкви, літературної громади, інтелігенції особисто та зсередини. Тичина бачив національне відродження, бачив радянське будівництво, бачив мир і війни – і все те викарбувалося на сторінках його книг. Поет, який бачив Україну в найрізноманітніших її проявах, який став Україною, переплавив її в собі, а потім виплеснув зі свого серця, подарувавши іншим. Вивчення та дослідження творчого спадку Павла Тичини є дуже актуальним, необхідним для правильного розуміння українського національного духу – поет відчув його найглибшу сутність, яка полягала в піснях, у народнопісенній поезії.

Мета даного дослідження – проаналізувавши творче становлення Павла Тичини, його ранню поезію, встановити зв’язок на цьому етапі з народною творчістю. Задля цього будуть проаналізовані вірші так званого «підготовчого» періоду, а також твори, які увійшли до першої збірки – «Сонячні кларнети». Власне, рання поезія Павла Тичини виступатиме об’єктом дослідження, а предметом буде зв’язок цих творів із народнопісенною лірикою та іншими джерелами, до яких звертався автор у пошуках натхнення на ранньому етапі творчого становлення.

Структура роботи дозволяє досягти поставленої мети та визначити в першому розділі опрацювання народної поезії та інших джерел Тичиною на ранньому етапі творчості, що передував виданню першої збірки, а в другому – розкрити засади віршування у збірці «Сонячні кларнети», яка є вінцем ранньої творчості Тичини, її кульмінацією.

РОЗДІЛ 1. ВІД ПЕРШОГО ВІРШУ ДО ПЕРШОЇ ЗБІРКИ

Перша друкована збірка Павла Тичини – «Сонячні кларнети» – вийшла на початку1919 року, коли поетові було вже двадцять вісім, але відомо, що писати він почав набагато раніше. Перший відомий вірш датовано 1906 роком – роком смерті батька. Цей вірш, який називався «Під моїм вікном» і був присвячений батькові, почуттям, які охопили дітей після його загибелі. Небагату родину небіж­чика Григорія Тичини – бідного дяка з села Піски – тепер і поготів обсіли злидні:

А як бать­ко вмер –

Мов прийшла зима:

Жити стало гірше, тяжче –

Хліба... й то нема.

Незважаючи на тяжкі обставини, юнак продовжив тоді займатися в монастирському хорі, в Чернігівській семінарії, а душевний смуток виливав у поезії. Тичина познайомився з літературними колами Чернігова, з 1911 року часто по суботах відвідував літературні вечори в Михайла Коцюбинського, де читав свої вірші, спілкувався з талановитою молоддю.

Підтримка маститого письменника окрилила юнака, допомогла йому рухатися на шляху до себе, творчо розвиватися. Пізніше Тичина згадував: «Коцюбинський, від’їжджаючи з Чернігова до Італії, повіз із собою й мої юнацькі вірші, щоб прочитати їх Горькому» [6, с. 21]. Дружба з такими людьми, як Коцюбинський, дуже допомагала Тичині. В його творах того періоду часто з’являються мотиви смутку, проте поетичне відчуття пересилило печаль, і рання поезія митця все більше наповнюється радісними, оптимістичними нотами, як, наприклад, у вірші «Блакить мою душу обвіяла», де Тичина пише:

Блакить мою душу обвіяла,

Душа моя сонця намріяла.

Душа причастилася кротості трав –

Добридень я світу сказав! [5].

Наступна ж строфа цього віршу розкриває патріотичні настрої юного поета, любов до рідної землі, до її природи й сільського життя:

Струмком серед гаю як стрічечка.

На квітці метелик мов свічечка.

Хвилюють, маюють, квітують поля –

Добридень тобі, Україно моя! [5].

Ентузіазм молодості можна черпати з його ранніх віршів повними долонями – Тичина ладен кинути виклик усьому світові, один з його віршів 1911 року починається й закінчується словами:

Молодий я, молодий,

Повний сили та одваги,

Гей, життя, виходь на бій, –

Пожартуєм для розваги! [7].

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--