Реферат: Реєстрація і ліцензування комерційних банків

(у разі необхідності) іншими департаментами і подаються Комісії Національного банку України з питань нагляду і регулювання ді­яльності банків.

Рішення про реєстрацію комерційного банку, створеного за учас­тю іноземного капіталу, ухвалює Правління Національного банку України, а комерційного банку, створеного за участю вітчизняного капіталу, — комісія з питань нагляду і регулювання діяльності бан­ків. Реєстрація здійснюється внесенням відповідного запису до Рес­публіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фі­нансово-кредитних установ у місячний строк з дня одержання всіх передбачених документів.

Національний банк України може відмовити у реєстрації ко­мерційному банку у разі порушення порядку створення банку, неві­дповідності його статуту та інших установчих документів законо­давству України, незадовільного фінансового стану засновників, що загрожуватиме інтересам вкладників і кредиторів банку, а також у разі професійної непридатності рекомендованого керівництва бан­ку, відсутності відповідної матеріально-технічної бази.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржене у судовому порядку.

Комерційні банки, зареєстровані Національним банком України, можуть відкрити філії і представництва після отримання відповідної ліцензії Національного банку України за умови, що з моменту її от­римання до моменту відкриття певної філії ними не порушені вимо­ги, на підставі яких була отримана ліцензія.

Філія банку — банківська установа, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку, має свій субкореспондентський рахунок і МФО та здійснює банківські операції, передбачені положенням про філію, за наявнос­ті відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу на здійснення операцій, виданого регіональним управлінням Націо­нального банку України за місцезнаходженням філії банку.

Представництво банку — це банківська установа, яка не є юри­дичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується. Представництво банку не має права здійснювати банківські операції.

Ліцензування банківської діяльності полягає в наданні банкам офіційного дозволу на здійснення певних банківських операцій.

Національний банк України визначає порядок надання ліцензії банкам відповідно до статті 17 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність», «Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій», затвердженого постановою Прав­ління НБУ від 6 травня 1998 р.

Під час ліцензування враховується обсяг капіталу банку (ста­тутний та загальний), його фінансовий стан, дотримання банком установлених економічних нормативів, термін його діяльності на фі­нансовому ринку, професійна придатність керівників та позитивні висновки незалежного аудиту.

Ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою до­пущення на ринок банківських послуг України комерційних банків та банківських установ, умови діяльності яких відповідають уста­новленим Національним банком України обов'язковим вимогам і не загрожують інтересам їхніх клієнтів.

Комерційні банки (юридичні особи) мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії На­ціонального банку України. Філії комерційних банків здійснюють банківські операції за наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу регіонального управління Національного банку України за місцезнаходженням філії банку.

Операціями банків, що підлягають ліцензуванню, вважаються банківські операції, перелічені у ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність», та інші операції з дозволу Національного банку України.

НБУ надає банкам ліцензію на здійснення низки операцій з готів­кою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цін­ностями та інших.

Закон повинен забороняти здійснення банківських операцій тими економічними суб'єктами, які не мають банківської ліцензії, а також передбачати повноваження органів нагляду щодо проведення роз­слідування стосовно суб'єктів, які підозрюються в тому, що вони здійснюють банківські операції, не маючи на це права.

Політика ліцензування, що має бути сформульована в законодав­чих або нормативних актах, мусить передусім дати відповіді на такі питання:

—Яка кількість банків необхідна, якими мають бути темпи зрос­тання банківської системи при ліцензуванні нових банків?

—Яким має бути розмір статутного капіталу, необхідний для за­
хисту вкладників нового банку?

—Хто може бути власником нового банку і чи повинні бути об­меження щодо власності?

—Який тип власності є кращим для нового банку з погляду за­безпечення його фінансової стабільності?

—Хто керуватиме новим банком?

—У який спосіб новий банк задовольнятиме потреби населення,
які нові послуги він може запропонувати?

Політика ліцензування повинна передбачати низку критеріїв, які застосовуються під час розгляду заявок на видачу банківської ліцен­зії. Основні критерії такі:

— мінімальний розмір статутного капіталу. Цей критерій має
найбільше значення під час розгляду заявок на видачу ліцензій;

— фінансовий стан засновників банку та їхня репутація;

— перспективи діяльності нового банку, що визначаються на
підставі висновків незалежного аудиту;

-— професійна придатність керівництва тощо.

У разі змін обсягу капіталу банку, його фінансового стану та ін­ших умов Національний банк України може переглянути перелік пунктів ліцензії на здійснення банківських операцій за встановле­ною процедурою.

Чим конкретнішими будуть критерії ліцензування, тим легше буде органам нагляду визначити, можлива чи ні видача ліцензії.