Реферат: Римська імперія в II—III ст. н. е.: період падіння та загибелі

1. Державне життя імперії в ІІ ст.

2. Внутрішня політика Марка Аврелія та його наслідників.

3. Безсилля імператорів. Агонії імперії.

4. Використана література.

1. Державне життя імперії в ІІ ст.

УII ст. Римська імперія досягла кульмінації розвитку. На початку століття правив імператор Траян (98-117). Під час його правління зовнішня політика стала наступальною.

Особливо небезпечним для Риму було Дакійське царство. 101 р. царя Дакїї Децебала було розбито, і він був змушений укласти мир. До римлян переходила частина території Дакії, а 105 р. розпочалась нова війна, що закінчилась 106 р. приєднанням до Риму всієї Дакії.

Завоювання Дакії мало певне стратегічне й економічне значення. Римляни позбулися небезпечного сусіда. Тепер вони мали зручний плацдарм для того, щоб відбивати напади з північного сходу.

Після закінчення Дакійської війни велика увага приділялася укріпленню кордонів. Траян наказав збудувати систему прикордонних укріплень, що сполучалися між собою шляхами. На лінії кордону викопували рови і робили насипи. Таким чином, створювався бар'єр, що мав перешкоджати можливому наступу варварів.

Завоювання Дакії допомогло зміцнити римський вплив у Боспорському царстві.

Незабаром посилилася римська агресія і на Сході. 106 р. було приєднане Набатейське царство в Аравії, а через кілька років розпочалась війна з Парфією. У виникненні війни Риму з Парфією велику роль відіграло вірменське питання. 113 р. римські війська завоювали Вірменію, всю територію вірменського царства було перетворено на римську провінцію. 115 р. римляни перейшли р. Тигр, завоювали Адіабену, Вавилонію, а потім здобули столицю Парфії Ктесіфон.

Траян, досягши Персидської затоки, планував похід в Індію. Однак цим войовничим намірам не судилося здійснитися. Йому довелось припинити наступальні дії, оскільки у Месопотамії, Єгипті та на Кіпрі почалися заворушення місцевих народів. Придушивши їх, Траян вичерпав ресурси для подальшого продовження наступальної війни проти Парфії. Хвороба змусила імпера-ора повернутися в Італію, але в дорозі (у Малій Азії) він помер.

Траян намагався зміцнити імператорську владу, дбав про розвиток провінцій. У роки його правління споруджували нові та впорядковували старі шляхи, що також сприяло розвитку італійського господарства, влаштовувалося чимало розкішних видовищ. Після Дакійської війни видовища тривали 123 дні, на сцені билося Ютис. гладіаторів і було зацьковано 11 тис. диких звірів.

Після смерті Траяна імператором став Адріан (117— 138). Він, як і його попередник, був досвідченим полководцем, але на відміну від Траяна дбав про забезпечення кордонів і збереження миру. Парфянському цареві повернули області, завойовані Траяном, бо новозагарбані й далеко не втихомирені території важко було втримувати без крайнього напруження. Вірменія з провінції знову перетворилася на царство, що його очолював переважно залежний від Риму цар. Але Адріан зберіг завойовані Траяном території в Аравії, а також Дакію, яку Рим продовжував колонізувати вихідцями переважно зі східних провінцій. Діяльність Адріана спрямовувалася на подальше посилення імператорської влади і розвиток бюрократичного апарату.

Важливим заходом Адріана було видання так званого "Вічного едикту", згідно з яким ініціатива в зміні правових норм перейшла до імператора. За час свого правління Адріан об'їздив майже всі провінції, що передусім мало політичну мету. Прихильник мирної політики, Адріан приділяв велику увагу зміцненню обороноздатності імперії: прикордонні лінії (особливо в Західній Європі) були укріплені, посилено військову дисципліну. Особливе значення мала зміна порядку комплектування військ. До II ст. н.е. основні війська (легіони) поповнювалися римськими громадянами. З часів Адріана у легіони почали приймати жителів провінцій, незалежно від того, чи мали вони римське громадянство.

Улюбленим містом Адріана були Афіни. Він прикрасив їх новими спорудами і пишався тим, що був афінським архонтом. Він писав вірші, умів ліпити і малювати.

Адріан помер після тяжкої хвороби, на яку захворів під час подорожей. Після врочистого похорону прах померлого було поставлено у спеціально збудованому мавзолеї — монументальній споруді, що існує і досі під назвою замку святого Ангела.

Наступником Адріана став Антонін Пій (138—11). І Він був розумною людиною, ніколи не втрачав рівноваги, з презирством ставився до слави, виявляв щедрість щодо інших, був скромним і вимогливим до себе. Принципами його правління були справедливість, щастя, вірність. За Антоніна Римська імперія зберігала свій престиж. Дипломатичними засобами йому вдалось запобігти . вторгненню парфян, у Причорномор'ї він допоміг Ольвії і переміг аланів. Антоніну довелось вести війну в Британії. На північ від Адріанового валу було споруджено новий вал, що захищав римську територію від нових вторгнень.

2. Внутрішня політика Марка Аврелія та його наслідників.

Антоніна наслідував МаркАврелій (161—180) — видатний представник стоїцизму. Свої погляди він виклав у нотатках, що мають назву "До самого себе", знайдених і опублікованих після його смерті. Він прагнув самовдосконалення і життя відповідно до законів природи.

Правління Аврелія було сповнене війнами, що потребували багато коштів. До того ж рознесена військами чума, що лютувала навіть у Римі, призвела до багатьох смертей. Придунайські області аж до самої Італії зазнали нападів різних варварських племен. (Причинами нападів були ті пересування племен вздовж західних кордонів імперії, що увійшли в історію під назвою Великого переселення народів.) Римляни здобули перемогу над варварами, зокрема розгромили сарматів. Останні визнали римський протекторат, на їхній території було розміщено римські гарнізони. Частково варвари оселялися у римських областях на правах колонів (орендарів).

Згодом війна з варварами відновилася. Імператор знову виступив у похід. І ця друга кампанія закінчилась перемогою римлян, але під час нової епідемії чуми, що поширилась у військах, Марк Аврелій помер.

Війни і внутрішні потрясіння позначилися на стані імперських фінансів. Під час воєн на Дунаї довелосявдаватись до надзвичайних заходів: з торгів продавали належні імператорові речі, коштовний посуд, дорогоцінне каміння, імператорське вбрання. Економічне становище імперії за час правління Марка Аврелія похитнулось.

Наступником Марка Аврелія був його син Коммод (180—192). Він уклав з варварами мир, відмовившись від нових територіальних надбань. Для внутрішньої політики Коммода характерним є посилення абсолютистських тенденцій.

Вищі кола Риму були невдоволені імператором, зокрема через те, що він мав особливу пристрасть до ігор та видовищ і навіть сам іноді виступав на арені як гладіатор. Проти нього було організовано змову і вбито у гладіаторській казармі. Коммод був останнім представником династії Антонінів, яка правила Римською імперією майже 100 років.

За правління Антонінів розбудовувалися міста, споруджувалися шляхи. Проте Італія поступово втрачала своє привілейоване становище, натомість процвітаючими стали провінції. У суспільному житті імперії цього часу було закладено чимало суперечностей, що неминуче мали призвести до кризи. Криза настала не одразу і не одночасно в усіх областях імперії, насамперед — в Італії. Поступова втрата Італією провідного економічного ста­новища виявилась у відпливі коштів за її межі і в запустінні земель. Одним із засобів боротьби з цими явищами був наказ Траяна і Марка Аврелія сенаторам, щоб останні вкладали певну частину своїх коштів в італійське землеволодіння, але навряд чи це могло повернути Італії її колишню могутність. Заборгованість колонів зростала. Внаслідок цього землевласники заміняли грошову оренду орендою за частину продукту. Поступово оренда ставала примусовою, орендарі фактично прикріплялись до землі і не могли залишити місце проживання.

Після смерті Коммода розпочалася громадянська війна, що закінчилася цілковитою перемогою Септимія Севера (193—211). Север був досить освіченою людиною, енергійним полководцем і адміністратором. Вінотримав імператорську владу від солдатів, що стали головною опорою його і наступників.

Север здійснив реформи в армії. У гвардіюпочали зараховувати переважно солдатів придунайськіх та сирійських легіонів. Кожний солдат тепер міг сподіватися на просування по службі. Внаслідок цього прсцес про-вінціалізації і варваризації армії поглибився. Солдати дістали право брати законний шлюб.

Сенат втратив значення, якого він набув за часів Антонінів. Водночас посилилася імператорська бюржратія. Роль верховного органу в державівідігравала реда імператора.

Римські фінанси після марнотратного правління Коммода були в незадовільному стані. До того ж реформи Севера потребували значних коштів. Через це податки стягались з більшою, ніж раніше, суворістю. Нестача фінансів призвела до того, що кількість срібла у срібюму денарії зменшилась майже наполовину.

Спираючись на армію, Север здійснював антизенаторську політику і прагнув висунути представниківмуніци-пальної знаті в провінціях.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--