Реферат: Ринок цінних паперів як елемент ринкової інфраструктури

Структура курсової роботи. Курсова складається зі вступу, трьох розділів, п’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової становить 36 сторінок, із них основного тексту – 27 сторінок, список використаних джерел складає 30 найменувань.

РОЗДІЛ I . ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

1.1. Роль та сутність ринкової інфраструктури

Як і всяка об'єктивно існуюча система, ринок має власну інфраструктуру. Термін «інфраструктура» була уперше використана ще на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. У 40-і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг. У економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70 роки. Стосовно до ринку (ринковій економіці) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних відношень, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одна ціле - система державних, приватних і суспільних інститутів (організацій і заснувань) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію. Серед них виділяються брокерські фірми, різноманітні біржі, інвестиційні компанії, банки, лізингові компанії, центри зайнятості, страхові організації й ін.

Економіка припускає створення товарів і їхнє доведення до споживачів. Останнє потребує організації сфери обертання товарів. Інфраструктура ринку - це сукупність інститутів, що забезпечують обертання різноманітних товарів. Обслуговування взаємовідносин виробників товарів і їхніх безпосередніх споживачів - основне призначення інститутів інфраструктури.

Продуктом інфраструктури є посередницька послуга. Послуга – це особливий товар, що існує тільки в момент його виробництва. Роблячи різноманітні посередницькі послуги підприємствам і домашнім господарствам, заснування інфраструктури виконують ряд важливих функцій, серед яких можна виділити такі: Доведення товару до безпосереднього споживача. Інститути інфраструктури допомагають товару знайти свого споживача. Важливо організувати виробництво продукції, але не менше важливо забезпечити її реалізацію.

Спеціалізація на посередницьких операціях дозволяє скоротити час на реалізацію товару, зменшити витрати обертання, прискорити оборот фондів підприємства, у більшому ступені врахувати запити споживачів.

Забезпечення зворотної зв'язок між виробництвом і споживанням. Інфраструктура відчуває на собі вплив як виробника (пропозиція товару), так і споживача (попит на нього). Аналізуючи просування того або іншого товару на ринку, посередник може виявити тенденції, урахування яких дозволить краще орієнтувати виробництво на інтереси споживачів.

Перерозподіл ресурсів між різноманітними галузями й усередині них. Ця функція забезпечується як через переорієнтування на випуск нової продукції, так і через обслуговування ринку цінних паперів. Мінливий курс акцій призводить до переміщення капіталів з однієї галузі в іншу, підтримуючи тим самим визначений рівень пропорційності в розвитку економіки.

Акумуляція тимчасово вільних коштів, регулювання грошового обігу. Банківські заснування інфраструктури ринку, зайняті кредитним підприємництвом, здійснюють мобілізацію вільних коштів населення і підприємств. У результаті формується ринок грошей, розширюються інвестиційні можливості підприємств, пришвидшується товарообмін. Крім естиційні можливості підприємств, пришвидшується товарообмін. Крім того, через зміну ставки банківського відсотка фінансово-кредитні заснування можуть впливати на структуру інвестицій, забезпечуючи їхній перерозподіл між галузями, пришвидшуючи або уповільнюючи темпи економічного росту [30].

Ефективний розвиток сучасної економіки значною мірою визначається не лише виробничим потенціалом підприємств, а й рівнем розвитку допо­міжних господарських одиниць. Ринкову інфраструктуру можна визна­чити як сукупність ринкових інститутів, які прискорюють та спрощу­ють процес укладання угод і сприяють безперешкодному функціонуван­ню економіки.

Ключовими елементами інфраструктури товарного ринку є, насамперед, консигнатори, комісіонери, лізингові компанії та товарні біржі

Консигнатор — це особа, яка володіє власним складом і здійснює відповідальне зберігання продукції, наданої виробником на підставі відповідно­го договору.

Подібно до консигнатора комісіонер теж володіє складськими приміщеннями, проте наділенні правом продавати продукцію від свого імені з переказом відповідних сум (за вирахуванням комісійних) на рахунок фірми-виробника.

Дещо відмінною є діяльність лізингових компаній. Вони спеціалізують­ся на придбанні устаткування та машин, вартість яких є настільки висо­кою, що не дозволяє фірмам, які їх потребують, одразу набути капітал у власність.

Товарна біржа — організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які провадять виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

Сучасний етап розвитку товарних бірж дозволяє поділити їх на біржі реального та фіктивного товару, універсальні та спеціалізовані. На біржах реального товару укладають угоди, виконання яких передбачає обов'язкове постачання конкретної продукції зі складу продавця сьогодні чи в майбутньому. Біржі фіктивного товару мають справу переважно з обігом біржо­вих контрактів, таких як ф'ючерси та опціони.

Ф'ючерсний контракт — це угода, за якою одна сторона зобов'язується купити, а інша — продати фіксовану кількість конкретного товаруза наперед обумовленою ціною у визначений сторонами термін. Отже, сторони ф'ючерсної угоди мають можливість мінімізувати свої збитки, пов'я­зані з коливанням цін на продукцію, щоправда, за рахунок можливого зменшення майбутнього виграшу.

Опціон — це угода, за якою одна сторона (продавець опціону) зобов'я­зується продати чи купити певну кількість товару за наперед обумовле­ною ціною у визначений сторонами термін. Втрачена вигода продавця оп­ціону, однак, є меншою на величину сплаченої покупцем премії (ціни оп­ціону).

Фондова біржа функціонує на тих же засадах, що й біржа товарна, з тією лише відмінністю, що є організованим ринком для купівлі та продажу цінних паперів.

Якою б не була кількість фондових бірж у країні, всі вони виконують типові функції. Насамперед, фондова біржа відкриває приватним підпри­ємствам та уряду доступ до практично необмежених та відносно деше­вих (порівняно з кредитом) фінансових ресурсів. Вигоду отримує й поку­пець цінних паперів, оскільки продаж активів через біржу зводить до мі­німуму можливість зловживань з боку емітента, дії якого одразу стають відомими широким колам громадськості. Важливим завданням фондової біржі є забезпечення відкритості курсів цінних паперів, тобто цін на фі­нансові активи, що склалися в результаті взаємодії попиту та пропо­зиції. Здатність курсів фінансових активів нести в собі інформацію про ефективність діяльності їхніх емітентів сприяє виконанню фондовою біржею ще однієї не менш важливої функції — перерозподільної. Коливан­ня курсів цінних паперів інформують не лише про фінансові успіхи (не­вдачі) окремих фірм, а й про стан і перспективи розвитку конкретних галузей економіки.

Перевагою організованого ринку цінних паперів є підтримання на висо­кому рівні ліквідності фінансових активів. Ліквідність — це здатність фінансових активів швидко і без істотних втрат вартості перетворюва­тись на готівку.

Біржова торгівля в більшості країн з розвинутою економікою виконує роль ін­дикатора ділової активності. Зростання курсів акцій, за винятком ви­падків, коли його спричиняють фондові спекуляції, розглядають як ознаку динамічного розвитку національної економіки. Для чіткішого уявлення про коливання ділової активності, зазвичай, вдаються до аналізу так зва­них фондових індексів.

Біржі праці (або інакше — центри чи служби зайнятості) сьогодні сприймають як органічний елемент усіх економічних систем, що ґрунтуються на ринко­вих принципах їх організації. Проте, виникли вони не внаслідок об'єктив­ного розвитку ринкових технологій, а державного втручання, спрямова­ного на послаблення однієї з найсерйозніших вад ринкової економіки — безробіття.

Біржі праці мало нагадують біржу в класичному розумінні цього сло­ва, бо не здійснюють операції купівлі-продажу. Основною функцією біржі праці є забезпечення ефективної зайнятості через скорочення часу, необ­хідного для взаємного пошуку і зустрічі працівника та працедавця, а та­кож фінансова підтримка осіб, що втратили роботу.

Фінансові посередники - один із ключових елементів інфраструктури ринкової економіки. Цей термін позначає велику кількість фінансових інститут.: таких як банки, страхові компанії, довірчі товариства (трасти), інве­стиційні фонди та компанії, кредитні спілки тощо.

Сучасна економіка, як правило, спирається на дворівневу банківську систему. Перший (вищий) її рівень формує центральний банк країни, а другий — комерційні банки.

Комерційні банки — фінансові установи різних форм власності, які здійснюють активні (кредитування економіки), пасивні (залучення кош­тів на депозит) та активно-пасивні (здійснення розрахунків між еконо­мічними суб'єктами, купівля-продаж валюти та цінних паперів тощо) операції. За спектром послуг, які надають комерційні банки, їх поділяють на універсальні та спеціалізовані. Якщо універсальні банки присутні прак­тично в усіх сегментах ринку фінансових послуг, то спеціалізовані кон­центрують свої зусилля на окремих з них задля найповнішого врахування запитів потенційних клієнтів.

Діяльність комерційних банків у ринковій економіці доповнюють інші фінансові посередники. Зокрема, страхові компанії продаючи своїм клієнтам страхові поліси, перебирають на себе частий їхніх ризиків, пов'язаних із щоденною життєдіяльністю чи господаря­ми операціями.