Реферат: Роль банків у створенні грошей

— кошти державних і позабюджетних фондів, включно з переданими на баланс банків за окремими фінансовими угодами - 60 %

— кошти місцевих бюджетів і державних страхових організацій - 40 %

— кошти на розрахункових і поточних рахунках юридичних осіб - 25 %

— вклади населення й депозити, залучені на строк до 6 місяців - 20 % [6]

Регулювання облікової ставки та банківського відсотка

Поряд із здійсненням операцій на відкритому ринку та управлінням рівнем обов'язкових резервів, ви­нятково важливим інструментом монетарної політики є регулювання облікової ставки відсотка, яка формується на базі надання центральними банками позичок кредитним банкам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами. Плата за вказані кредити виступає у формі облікової ставки відсотка.

Регулювання облікової ставки відсотка використовуєть­ся як засіб неадміністративного впливу на масу грошей, що знаходиться в обігу. Механізм такого впливу близький за змістом до механізму здійснення операцій на відкритому ринку. Коли комерційний банк бере в Центральному банку позику, він виписує на себе боргове зобов'язання, яке за чинною практикою гарантується не резервною позицією своїх активів, а державними цінними паперами, що зна­ходяться в його розпорядженні. Внаслідок цього отримана позика повністю використовується як надлишковий резерв. Це надає банкові-боржникові можливість відкривати до­даткові кредитні рахунки населенню та юридичним суб'­єктам у повному обсязі без відповідного забезпечення резервної позиції.

Що ж до облікової ставки, то вона в такім разі відіграє опосереднену функцію — визначає вартість отриманих. У такий спосіб комерційним банком надлишкових резервів (кредитів Центрального банку). Якщо облікова ставка від-сотка знижується, то в комерційного банка виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів. Важливо брати до уваги й те, що з урахуванням змін у позиції надлишкового резерву вказана динаміка реалізується через механізм кредитного мультиплікатора.

Практикою грошової політики доведено, що зміни об­лікової ставки, як і банківської норми обов'язкового ре­зерву, здійснюються відповідно до розвитку окремих фаз економічного циклу. Вона підвищується в періоди еконо­мічного росту і лишається, як правило, незмінною в періоди депресії та спаду. Тому виникає проблема «запізнень» у здійсненні необхідних корекцій облікової ставки. Це по­яснюється недостатньою виразністю початкових етапів фаз економічного циклу та іншими об'єктивними й суб'єктив­ними чинниками.

У багатьох країнах з перехідною економікою, в т.ч. і в Україні, владні структури віддають перевагу політиці низьких фіксованих ставок банківського відсотка. Така політика мотивується наступними аргументами: намаган­ням стимулювати рівень інвестицій; здійсненням вибірко­вого кредитування пріоритетних галузей економіки за низького нормою відсотка; бажанням знизити інфляційні процеси тощо.

Поряд із регулюванням облікової ставки в країнах із недостатнім рівнем розвитку ринкових механізмів засто­совується система директивного управління нормою від­сотка на позики, що надаються комерційними банками та небанківськими кредитними установами. Значення ефек­тивного використання цього інструмента має розглядатись у двох аспектах. З одного боку, банківський відсоток без­посередньо впливає на розвиток ділової та економічної активності. Від його рівня залежить попит на інвестиційні ресурси та їх пропозиція, рішення суб'єктів економічної діяльності щодо визначення пропорцій між споживанням і збереженням. Під його впливом складається валютний курс, відбувається міграція капіталів між окремими кра­їнами та інші макроекономічні процеси.

Інший аспект, що характеризує значення ефективного регулювання норми відсотка, пов'язаний з безпосереднім впливом його параметрів на структуру грошових агрегатів і на масу грошей, що знаходяться в обігу. Йдеться про ефект ліквідності: що нижча величина норми відсотка, то більше грошей залишається на руках у населення. При її збільшенні отримують протилежний результат. Існують і інші канали, що визначають вплив динаміки норми відсотка на головні параметри грошового обігу.

Однак, як засвідчує теоретичний аналіз та реальна практика, зазначена політика звичайно не дає бажаних результатів. І це можна пояснити. Низька ставка відсотка скорочує обсяги збережень фінансових ресурсів і тому не лише не сприяє ростові інвестицій, а й викликає проти­лежний ефект. Не виправдовує себе і вибіркове кредиту­вання, бо через ефект кредитного мультиплікатора від­повідно спрямовані кредитні ресурси розпорошуються по всій економіці. Як засвідчує практика, недостатньо корек­тного є й тека з приводу безпосереднього впливу норми відсотка на цінову динаміку. В цьому випадку слід вра­ховувати ефект не лише прямого, а й зворотного впливу на розглядувані процеси.

З урахуванням цього стає зрозумілою важливість ви­значення оптимального рівня ставки відсотка, що його прагнутимуть досягти засобами монетарної політики від­повідні інституційні структури. Мається на увазі досягнен­ня: по-перше, позитивного рівня відсотка; по-друге, вра­хування його співвідношення з нормою прибутку на ви­трати інших чинників виробництва та обігу; по-третє, співвідношення дійсної норми відсотка з нормами відсотка країн, з якими здійснюються інтенсивні зовнішньоеконо­мічні зв'язки.

Ефективне поєднання механізмів грошово-кредитної політики дає змогу реалізувати її тактичні цілі.Цим визначенням знову ж таки підкреслюється структурна підпорядкованість усьго комплексу цих механізмів макроекономічним завданням. Цільовою же функцією монетарної політики тактичного порядку є забезпечення внутрішньї стабільності грошей. Така стабільність має пріорітетне значення у вирішенні всьго комплексу макроекономічних завдань.

Дієвість монетарної політики

Розмаїття інструментів грошово-кредитної політики визначає актуальність проблеми її дієвості. Най­важливішою вимогою в цьому є забезпечення системності в застосуванні різних важелів монетарного регулювання, їх спрямування на досягнення взаємопов’язаних завдань грошової стабілізації. Не можна, скажімо, водночас обме­жувати пропозицію грошей і стримувати ріст норми від­сотка. Це альтернативні важелі монетарного регулювання, застосування яких дає взаємовиключпий ефект. Нараз необхідно взяти до уваги кілька загальних правил, визна­чених теорією грошей і напрацьованих багаторічною пра­ктикою. Їхній зміст такий:

1. Застосування тих чи тих засобів монетарної політики не терпить закостеніння. Грошово-кредитна політика за­вжди мусить бути гнучкою. Слід узгоджувати ЇЇ з загаль­ними механізмами макроекономічного регулювання, відо­бражати розвиток економічного циклу ринкової кон'юнк­тури.

2. Широта застосування напрацьованих світовою пра­ктикою інструментів грошово-кредитної політики зале­жить від ступеня розвитку в кожній країні ринкової ін­фраструктури. дієвості економічних саморегуляторів. Коли в управлінні економікою переважають методи жорсткого адміністративного макроекономічного регулювання (конт­роль над цінами й доходами, валютними й торговельними операціями), коли існує монополізм і відсутня конструк­тивна конкуренція, ефективність грошово-кредитної полі­тики є незначною. У цьому випадку виправдовує себе метод поетапного впровадження ринкових регуляторів гро­шово-кредитної системи.

3. Щоб монетарна політика була результативною, і треба тісно узгоджувати як із фіскальною, так зовнішньоекономічною. в т.ч. валютною, політикою. Йдеться, власне, про необхідність застосування цілісної внутрішньо збалансованої системи заходів фінансово-грошової та валютної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні оптимально припусти­мого (більше 3-4 % ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

4. При здійсненні заходів із регулювання варто врахо­вувати неоднозначне реагування грошового обігу на різні інструменти грошової політики та консерватизм монетар­ної сфери, що визначається наявністю в її структурі сил, які, діючи в протилежних напрямках, уповільнюють від­повідну реакцію. Так, жорстка емісійна політика компен­сується зміною швидкості обігу грошей. Тому політика урівноваження грошових агрегатів має зважити на цю обставину. Вона повинна бути скоригованою на швидкість обігу грошової одиниці. Схожа ситуація може скластись і при застосуванні інших інструментів грошової політики.

5. Консерватизм монетарної сфери робить неприпусти­мим застосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від «шокових» заходів грошової політики може бути лише тимчасовим. Досягнутий ними успіх звичай­но не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів. Ба більше — перегодом можлива протилежна реакція з іще глибшою дестабілізацією грошового обігу.

6. При плануванні головних параметрів монетарної по­літики та визначенні її дієвості необхідно враховувати ефект запізнення — наявність розриву в часовому вимірі між застосуванням регулювальних заходів і відповідною реакцією на ці дії як грошової сфери, так і всієї економічної системи в цілому. Існують, дослідження, за якими зміна динаміки грошової маси відбивається на динаміці цін та реальному обсязі ВНП з інтервалом у 3—12 місяців. Це значить, що проведення стабілізаційних заходів має спи­ратися на точні економічні прогнози та бути не просто своєчасним, а й з відповідним упередженням.[5]

Грошово-кредитна політика в Україні

Грошово-кредитна політика, починаючи з жовтня 1994 року, була спрямована на створення умов для фінансової стабілізації в Україні, впровадження і укріплення національної грошової одиниці та підтримку макроекономічної стабілізації через зниження інфляції до керованого рівня. Її реалізація створила певні умови стабілізації виробництва, інвестиційної діяльності, життєвого рівня населення.

Як інструмент регулювання грошового ринку процен­тна політика Національного банку України почала запроваджуватись фактично з 1994 року. До цього періоду за три попередні роки незалежності облікова ставка змі­нювалась лише три рази — в період високої інфляції та гіперінфляції вона адміністративне була підвищена в 1992 році з 80%. до 100% та в 1993 році до 240% і була на від'ємному рівні відносно інфляції. Тобто, в період гі­перінфляції реальний рівень встановленої облікової ставки по відношенню до інфляції був значно ни­жчим, через що вартість національної валюти планомірно підривалась.

Активна процентна політика почала проводитися з 1994 року, коли номінальний рівень облікової ставки змінювався у відповідності до коливань інфляції 5 разів — від 140% до 300% річних. Це дозволило вперше вийти на позитивний реальний її рівень по відношенню до інфляції, хоч коливання і номінальної, і реальної ставки через значні поштовхи інфляції були досить значними (декілька десятків процентних пунктів у місячному обчисленні).[2]

В 1995 році такі відхилення зменшились від +6 до –8, а в 1996 році — в середньому до ±3-х процентних пунктів, що свідчило про забезпечення відносно нормальної рин­кової вартості національної валюти на внутрішньому ринку та створення адекватних загальноекономічній ситуації умов здійснення кредитної діяльності комерційних банків та суб'єктів господарювання.

Політика у сфері обов'язкового резервування коштів комерційних банків також була спрямована на стабілізацію стану з ліквідністю комерційних банків та поступове зни­ження Їх надлишкової ліквідності.

В умовах значних кредитних емісій перших трьох років існування незалежної держави надлишкова ліквідність бан­ків перетворилась на загрозу вибухового зростання гро­шової маси та дестабілізації стану на грошово-кредитному ринку. В цих економічних умовах такий інструмент ре­гулювання, як обов'язкове резервування коштів комер­ційних банків, фактична не міг працювати. Тільки в 1994 році вдалося задіяти цей механізм, коли рівень обов'­язкового резервування було поступово підвищено з 10% до 15%.