Реферат: Роль цитокінів (інтерлейкіну-6 та інтерлейкіну-12) у прогресуванні хронічного гломерулонефриту

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених задач нами було обстежено 85 осіб, з яких 75 – хворі на ХГН, що знаходилися на лікуванні у нефрологічному відділенні Харківського обласного клінічного центру урології та нефрології ім. В.І. Шаповала та 10 відносно здорових осіб, які склали групу контролю. Більшість хворих знаходилась у віці від 31 до 40 років (26,6%), у віці від 21 до 30 років - 22,7%, від 41 до 51 років - 22,7%, від 51 до 60 років – 16%, старіше 61 року – 8% та тільки 4% складали хворі у віці до 20 років. Серед обстежених осіб більшість складали жінки (56%). У роботі використано загальні клінічні методики: вивчення анамнезу, об’єктивних даних, результатів загальних аналізів крові, сечі, біохімічних показників крові (сечовини та креатиніну, загального білку, електролітів), визначення добової протеїнурії. Функціональний стан нирок оцінювався за швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ), розрахованою за формулою Cockroft-Gault.

Рівні інтерлейкінів (ІЛ-6 та ІЛ-12) визначали за допомогою імуноферментного набору CYTELISA^TM фірми CYTIMMUNE (США).

Діагноз формулювали на підставі класифікації хронічної хвороби нирок (ХХН) запропонованої (NKF USA від 2002 року) та затвердженої на II З’їзді нефрологів України у вересні 2005 року.

Усі хворі були поділені на 5 груп: 1 група – 18 хворих із ХХН I стадії (ШКФ - 112,09+ 3,6 мл/хв.); 2 група – 18 хворих із ХХН II стадії (ШКФ - 74,0+ 1,5 мл/хв.); 3 група – 12 хворих із ХХН III стадії (ШКФ - 42,6+ 1,5 мл/хв.); 4 група – 11 хворих із ХХН IV стадії (ШКФ -21,76+ 1,2 мл/хв.); 5 група – 16 хворих із ХХН V стадії (ШКФ - 8,9+ 0,5 мл/хв.). Хворі були розподілені на підгрупи за умови наявності нефротичного синдрому, синдрому артеріальної гіпертензії, ізольованого сечового синдрому, анемії. Кількість хворих з наявністю ізольованого сечового синдрому (ІСС) зменшувалася по мірі зростання ниркової недостатності та складала у групі хворих з ХХН I стадії - 38,9% (7 осіб), у групі хворих з ХХН II стадії – 38,9% (7 осіб). У хворих з ХХН III стадії, ХХН IV стадії та ХХН V стадії до сечового синдрому приєднувався синдром артеріальної гіпертензії, анемія. Хворі з наявністю анемії у групі з ХХН IV стадії складали 36,4% (4 особи), у підгрупі з ХХН V стадії складали 100% (16 осіб). Кількість хворих з синдромом артеріальної гіпертензії (САГ) збільшувалася від I до Vстадії ХХН та складала у групі хворих з ХХН I стадії - 38,9% (7 осіб), у групі хворих з ХХН II стадії – 27,8% (5 осіб), у групі хворих з ХХН III стадії - 58,3% (7 осіб), з ХХН IV стадії - 72,7% (8 осіб) та у групі хворих з ХХН V стадії – 68,8% (11осіб). Підгрупа хворих з нефротичним синдромом складала при ХХН I стадії - 22,2% (4 особи), при ХХН II стадії – 33,3% (6 осіб), при ХХН III стадії – 41,7% (5 осіб), при ХХН IV стадії – 27,3% (3 особи), при ХХН V стадії - 31,2% (5 осіб).

Статистичний аналіз результатів виконано у відповідності з загальноприйнятими методами обробки емпіричних даних. Показники, які підкорювалися нормальному розподіленню, були представлені у вигляді М (середнє значення) та стандартної похибки середнього (m). При виявленні статистичної різниці між групами проводили парне порівняння груп з використанням t-критерію Ст’юдента та коефіцієнта кореляції. Статистичний показник вважався достовірним у випадку р<0,05. Статистична обробка матеріалу проводилася за допомогою програми „Microsoft Excel”.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Прианалізі отриманих результатів обстеженнявстановлено збільшення концентрації інтерлейкінів (ІЛ-6 та ІЛ-12) вже на початкових стадіях захворювання, а по мірі прогресування ХХН концентрація інтерлейкіну-6 та інтерлейкіну-12 зростала.

Рівень інтерлейкіну-6 перевищував контрольні показники у групі з ХХН III стадії (p<0,01), при порівнянні у групах з ХХН I, ХХН II та ХХН IV, ХХН V стадій вірогідної різниці не виявлені.

Спостерігалася також суттєва різниця рівня даного цитокіну у підгрупах з різними клінічними синдромами ХГН у групах з ХХН II стадії, ХХН III стадії, ХХН IV стадії, ХХН V стадії (Рис.2). Так, у хворих на ХГН з ізольованим сечовим синдромом (ІСС) рівень ІЛ-6 вірогідно не відрізнявся від контрольної групи, але був вірогідно нижчий, ніж у групі з НС (p<0,05). У підгрупах хворих з САГ та НС показники ІЛ-6 вірогідно відрізнялись від показників контрольної групи (p<0,05 відповідно) (Табл.1).

Таблиця 1. Рівень ІЛ-6 (М+m) пг/мл у крові хворих на ХГН в залежності від стадії ХХН та клінічного синдрому

Клінічний синдром	ХХН I ст. n=18	ХХН II ст. n=18	ХХН III ст. n=12	ХХН IV ст. n=11	ХХН V ст. n=16
ІСС n=14	21,9+ 1,9	23,3+ 1,04
САГ n=38	24,9+ 7,3	21,04+ 0,4 #	28,07+ 3,04*	23,3+ 1,7	23,8+ 1,6
НС n=23	23,5+ 2,8	24,3+ 3,1	28,9+ 4,7	31,5+ 5,3*	25,5+ 2,0*
Контрол. група n=10	20,02 + 1,84

Примітки: 1)* - p<0,05 у порівнянні з контрольною групою;

2) #- p<0,05 у порівнянні з групою ХХН III ст.

Рівень ІЛ-12 у досліджуваних групах (ХХН II стадії, ХХН III стадії, ХХН IV стадії, ХХН V стадії) вірогідно перевищував відповідно до контрольних показників (p<0,01, p<0,01, p<0,01, р<0,001 відповідно) (Рис.3).

В усіх групах спостерігалася суттєва різниця рівня даного цитокіна (ІЛ-12) в залежності від клінічного синдрому, що супроводжував перебіг ХГН. Так, у хворих на ХГН з ІСС рівень ІЛ-12 був вірогідно нижчий, ніж у групі з САГ та НС (p<0,05, p<0,01 відповідно) (Табл.2).