Реферат: Роль цитокінів (інтерлейкіну-6 та інтерлейкіну-12) у прогресуванні хронічного гломерулонефриту
ХХН I ст.
n=18
ХХН II ст.
n=18
ХХН III ст.
n=12
ХХН V ст.
n=16
Контрол. група
n=10
Примітки: 1)* - p<0,01 у порівнянні з контрольною групою;
2)**- p<0,001 у порівнянні з контрольною групою;
3)#- p<0,05 у порівнянні з контрольною групою.
Таким чином, у хворих на ХХН: ГН при наявності НС, який призводить до перевантаження епітелію проксимальних канальців, що активує Т-хелпери, гени запальних та вазоактивних речовин (цитокіни, ендотеліни), які секретуються в збільшеній кількості через базальні відділи тубулярних клітин, та САГ, що веде до пошкодження мезангію та ендотелію клубочка, місцевому накопиченню тромбоцитів та макрофагів, які звільнюють чинники росту, визначені найбільш високі рівні цитокінів (ІЛ-6 та ІЛ-12).
Проведений кореляційний аналіз визначив, що у групах хворих з ХХН I та II стадії спостерігався позитивний кореляційний зв’язок між ШКФ та рівнем ІЛ-6 в підгрупі хворих з нефротичним синдромом (r=+0,5,p<0,05; r=+0,8,p<0,05 відповідно) та рівнем ІЛ-12 (r=+0,7,p<0,05; r=+0,6,p<0,05 відповідно), але по мірі прогресування захворювання у хворих з ХХН III стадії відмічена негативна кореляція між ШКФ та рівнем ІЛ-12 (r=-0,6,p<0,05) у групі в цілому, а при ХХН IV та V стадії кореляції не спостерігалося взагалі.
Визначали наявність кореляційних зв’язків між рівнем цитокінів (ІЛ-6 та ІЛ-12) та артеріальним тиском. У підгрупі з САГ при ХХН II стадії спостерігався зворотній кореляційний зв’язок між АТ та ІЛ-6 (r=-0,7,p<0,05) та ІЛ -12 (r=-0,9,p<0,05), та при ХХН V стадії (r=-0,6,p<0,05; r=-0,5,p<0,05 відповідно). У підгрупі з НС кореляційний зв’язок був наступним: у групі з ХХН I та II стадії (r=-0,9,p<0,05; r=-0,8,p<0,05 відповідно), у групі з ХХН IV стадії (r=-0,5,p<0,05; r=-0,6,p<0,05 відповідно), та в групі з ХХН V стадії (r=-0,3,p<0,05; r=-0,5,p<0,05 відповідно). При ІСС спостерігався прямий кореляційний зв’язок при ХХН I стадії для ІЛ-6 (r=+0,6,p<0,05), але для ІЛ-12 (r=-0,5,p<0,05); при ХХН II стадії для ІЛ-6 (r=+0,6,p<0,05) та ІЛ-12 (r=+0,7,p<0,05). Так ми спостерігали доволі різну кореляційну залежність, що може показувати залежність продукції інтерлейкінів від артеріальної гіпертензії, яка є одним із факторів прогресування хронічного гломерулонефриту. Артеріальна гіпертензія сприяє пошкодженню нефронів та склерозуванню нирок. Вона поглиблює внутрішньоклубочкову гіпертензію та ішемію нирок, що веде до синтезу цитокінів, а також виведенню їх з сечею з відповідним зниженням їх рівня в крові.
Визначена пряма кореляційна залежність між рівнем добової протеїнурії та рівнем ІЛ-6 при НС у групі з ХХН II стадії (r=+0,6,p<0,05) та з ХХН V стадії (r=+0,9,p<0,05); для ІЛ-12 у групі з ХХН IV стадії (r=+0,6,p<0,05), що можливо обумовлено дисфункцією канальцевого епітелію, викликаним функціональним перенавантаженням молекулами протеїнів, яка призводить до активації інтерстиціального процесу завдяки клітинним сигналам, залучанням у процес макрофагів, цитокінів та остеопоніну. В інших групах кореляції не виявлено.
Цитокіни завжди утворюються та діють в комбінації, що зв’язано зі схожістю умов продукції та дії. Підтверджує дану думку прямий кореляційний зв’язок між рівнем інтерлейкіну-6 та інтерлейкіну-12 у крові хворих з ХХН: ГН в усіх групах в цілому (r=+0,4,p<0,05). Так, кореляційна залежність між рівнями ІЛ-6 та ІЛ-12 в крові у хворих з ХХН I стадії: ГН мала характер тісного прямого зв’язку (r=+0,6, р<0,05) в цій групі в цілому. У підгрупі з САГ та НС також виявлена пряма кореляційна залежність (r=+0,9, р<0,05; r=+0,6, р<0,05 відповідно). В підгрупі з ІСС кореляції не виявлено (r=-0,1).
Зв’язок між рівнями ІЛ-6 та ІЛ-12 в крові хворих при ХХН II стадії: ГН носив характер прямої кореляційної залежності (r=+0,5,р<0,05) в усій групі. Пряма кореляція була виявлена у підгрупі з САГ та НС (r=+0,9,р<0,05; r=+0,6,р<0,05 відповідно), в підгрупі з сечовим синдромом кореляції не виявлено (r=-0,1).
Взаємозв’язок між рівнями ІЛ-6 та ІЛ-12 у групі з ХХН III стадії мав характер прямої кореляційної залежності (r=+0,4,р<0,05), у підгрупі з САГ- r=+0,6,р<0,05; що говорить про тісний взаємозв’язок цих цитокінів один з одним у патогенезі хронічного гломерулонефриту. Цитокіни сильно впливають на виробку один одного: вони можуть включати продукцію цитокінів, часто посилювати їх виробку, рідше інгібувати її. У підгрупі з НС кореляції не виявлено (r=+0,2).
При проведенні кореляційної залежності між рівнями ІЛ-6 та ІЛ-12 у крові хворих на ХХН IV ст.: ГН спостерігався прямий кореляційний зв’язок (r=+0,7,p<0,05) в усіх підгрупах. У підгрупах з САГ та НС виявлена пряма кореляційна залежність (r=+0,5,р<0,05; r=+0,9,р<0,05 відповідно), тобто при підвищенні рівня одного інтерлейкіну відбувається продукція іншого. Це говорить про функціональну єдність цих цитокінів. Схожість між рецепторами цитокінів обумовлює схожість ефектів цих цитокіні.
Взаємозв’язку ІЛ-6 та ІЛ-12 у хворих з ХХН V ст.: ГН не виявлено. У підгрупі з САГ та НС також кореляції не виявлено (r=+0,2; r=-0,2 відповідно). У колі взаємовідношень цитокінів практично всі ефекти стимулюючі; лише ІЛ-6 має подвійну роль у розвитку запалення, за своїми ефектами він є типовим прозапальним цитокіном, але він також має протизапальну дію, обмежуючи виробку інших прозапальних цитокінів. ІЛ-6 як би завершує формування запального процесу.
Кореляційний аналіз між рівнями ІЛ-6 та ІЛ -12 та вищезазначеними показниками носив різноманітний характер та не залежав від форми та важкості захворювання. Дія цитокінів тісно зв’язана з фізіологічними та патофізіологічними реакціями організму. Посилення продукції визначених цитокінів може лежати в основі захворювання, а саме ХХН: ГН. В той же час зниження рівнів цих цитокінів також має місце при прогресуванні захворювання. Таким чином, не викликає сумніву, що цитокіни можуть служити важливими чинниками імунопатогенезу хронічної хвороби нирок, зокрема хронічного гломерулонефриту.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі доказано, що прозапальні цитокіни, а саме інтерлейкін-6 та інтерлейкін-12 відіграють суттєву роль у прогресуванні хронічного гломерулонефриту.
1. На всіх стадіях ХХН має місце підвищення рівня ІЛ-12 в крові, найбільш виражене при ХХН III, IV,V стадій. Рівень ІЛ-12 в крові найбільш високий при нефротичному синдромі; при артеріальній гіпертензії вміст цього інтерлейкіну вірогідно нижчий, ніж при нефротичному синдромі. Вірогідної відмінності рівня ІЛ-12 при ізольованому сечовому синдромі не виявлено.
2. Рівень ІЛ-6 в крові помірно підвищений при ХХН III стадії та знижується при подальшому прогресуванні хвороби, відображаючи вираженість гострої фази запалення при гломерулонефриті, яка зменшується по мірі прогресування склеротичних процесів в нирках.
3. Рівень ІЛ-6 в крові найбільш високий при нефротичному синдромі, зростає до ХХН IV стадії та знижується при термінальній уремії. При синдромі артеріальної гіпертензії рівень ІЛ-6 в крові підвищений максимально при ХХНIII стадії. Помірне підвищення рівня ІЛ-6 в крові при ізольованому сечовому синдромі відмічено при ХХН II стадії.
4. При ХХН I стадії спостерігаються найбільш високі показники ІЛ-6 та ІЛ-12 у підгрупі хворих з синдромом артеріальної гіпертензії. По мірі прогресування захворювання, починаючи з ХХН II стадії, найбільш високі показники ІЛ-6 та ІЛ-12 спостерігаються у підгрупі хворих з нефротичним синдромом.