Реферат: Російська держава в ХVІ-ХVІІ століттях

Зазнавши поразки від польського короля Стефана Баторія, Росія 1582 р. змушена була укласти перемир'я терміном на 10 років, згідно з яким країна поступалася Польщі всіма своїми володіннями в Лівонії, зокрема фор­тецею Юр'їв. Польща повертала Росії завойовані нею фортеці Великі Луки, Холм, Ревель, Веліж і Псковські передмістя, але утримала за собою Полоцьк.

Наступного року, згідно з перемир'ям зі Швецією, шведи одержували всі захоплені ними російські міста — Корелу, Івангород, Ям, Копор'є з повітами. Росія збе­рігала за собою невеличку ділянку узбережжя Фінської затоки з гирлом Неви. Через рік після перемир'я зі Шве­цією, 1584 р., Іван IVпомер.

Поразка у Лівонській війні, розорення часів оприч­нини, голод і епідемії другої половини XVI ст. спричи­нили виключно тяжке становище держави.

Англійський посол Джільс Флетчер, що відвідав Ро­сію у 80-х рр. XVIст., писав, що політика Івана IV"так розпалила загальне невдоволення і непримириму нена­висть, що це повинно закінчитися не інакше, як грома­дянською пожежею". Слова Флетчера дійсно були про­рочими.

3. Московська держава в XVII ст. Смутний час.

Після смерті царя Івана IVу Московській державі тривалий час панували внутрішній неспокій і госпо­дарський занепад. Під загрозою виявилося її подальше існування.

За царювання Федора Івановича(1584—1598), серед­нього сина Івана IV, фактичним правителем країни став Борис Годунов — брат дружини царя Ірини.

Коли бездітний Федір Іванович помер, Земський со­бор новим царем обрав саме Бориса Годунова (1598— 1605). Щоб подолати затяжну господарську розруху, він удався до жорстокої кріпосницької політики. Тим ча­сом несприятливі кліматичні умови спричинили голод. Народ був невдоволений. Повстали холопи під проводом Хлопка Косолапа. Хоча уряд і придушив повстання, саме воно було початком громадянської війни у Московській державі.

У цей час несподівано з'явився чоловік, який заявив, що він — Дмитрій — син Івана Грозного. Він ніби втік від убивць, найманих Годуновим, жив у Польщі і з допо­могою польських магнатів хоче відновити справедливість і сісти на престол. Насправді син Івана IVще 1591 р. за­гинув за загадкових обставин. Ймовірно, що його ім'ям назвався дрібний галицький дворянин Григорій От-реп'єв.

1604 р. загін самозванця вступив у межі Московської держави і попрямував до столиці. До нього приєднувався народ. Здавалося, все сприяло здійсненню мети: у Москві раптово помер цар Борис, а його син став царем Федо­ром II. Бояри організували змову проти Годунових. Уві­рвавшись до царських палат, вони вбили Федора та його рідних.

Самозванець тріумфально вступив у Москву і був про­голошений царем, пізніше названим Лжедмитрієм І (1605—1606). Проте грабежі та зневажання національної гідності з боку польських найманців обурили москвичів, які повстали і вбили самозванця. Владу захопили боя­ри, котрі обрали царем Василя Шуйського (1606—1610).

Влітку 1606 р. у районі Путивля спалахнуло повстан­ня під проводом Івана Болотникова. У ньому брали участь селяни, холопи, козаки, посадські люди, дрібні дворя­ни. Народна армія оточила Москву. На бік повсталих пе­рейшло багато міст. Облога столиці тривала два місяці. Проте у вирішальну мить зрадили дворянські загони, що призвело до поразки. Болотников змушений був відступити спочатку до Калуги, а потім до Тули.

Чотири місяці царські війська не могли здобути Тули. Тоді за наказом царя річку, що протікала містом, пере­крили греблею, і вода затопила місто. Повстанцям обі­цяли зберегти життя, якщо вони відчинять браму міста. Проте, коли це сталося, Василь Шуйський наказав пе­ребити бунтівників. Болотникова схопили, осліпили, а потім утопили.

1607 р. з'явився ще один самозванець, який називав себе царевичем Дмитрієм, що зміг врятуватися від роз­прави. Незважаючи на безліч існуючих версій, похо­дження Лжедмитрія IIдосі не з'ясоване. Він закликав до повалення "боярського царя" і пішов походом на столицю. Його підтримували не лише магнати Речі По­сполитої, а й сам Папа Римський. Лжедмитрій IIпі­дійшов до Москви, але захопити її не зміг і розташувався табором у Тушині (через це його назвали "тушинським злодієм"). Загони Лжедмитрія IIнападали на містечка і села, грабуючи й утискуючи місцеве населення.

Василь Шуйський звернувся по допомогу до швед­ського короля Карла IXі 1609 р. уклав з ним Виборзь­кий договір. В обмін на загони шведських найманців Московська держава відмовлялася від своїх претензій на Балтійське узбережжя, віддавала Швеції м. Корелу з повітом і дозволяла вільний обіг шведської монети на своїй території.

Однак у зв' язку з тим, що Польща перебувала у стані війни зі Швецією, це дало їй привід до відкритої інтер­венції проти Московської держави.

Наприкінці літа 1609 р. війська польського короля Сигізмунда IIIвторглися в Московську державу. Поляки підійшли до Смоленська, населення якого упродовждвадцяти місяців мужньо відбивало їхні напади. Туди поспішили і шляхтичі з Тушина, залишивши Лжедмит-рія IIнапризволяще. Він таємно втік у Калугу, де не­вдовзі був убитий.

Улітку 1610 р. поляки підійшли до Москви і завда­ли поразки царським військам. Шлях на столицю було відкрито. Шведські найманці розбіглися і почали гра­бувати місцеве населення. Це спричинило змову проти Василя Шуйського, котрого насильно постригли в ченці.

Владу в країні захопило угруповання з семи бояр — "семибоярщина"— на чолі з князем Федором Мстиславським, що проголосила московським царем польсь­кого королевича Владислава, а восени таємно впусти­ла поляків у Москву. Тим часом на півночі держави гос­подарювали шведи, які добивалися проголошення ца­рем свого королевича.

На початку 1611 р. у Рязанській землі зібралося пер­ше народне ополчення на чолі з дворянином Прокопієм Ляпуновим. До нього постійно приєднувалися люди. Весною ополченці підійшли до Москви. Там вибухнуло народне повстання, але інтервенти підпалили місто і згодом опанували ситуацією. Шведи увійшли в Новго­род, воєвода якого визнав залежність від шведського короля Карла IX.

1611 р. у Нижньому Новгороді було організоване друге народне ополчення. Його очолили посадський ста­роста Кузьма Мінін і князь Дмитро Пожарський.

Ополченці визволили від загарбників північні райони країни, а згодом і Москву.

4. Початок династії Романових. Зовнішня політика.

1613 р. у Москві зібрався Земський собор, що про­голосив новим царем шістнадцятирічного боярина Ми­хайла Романова (1613—1645). З його правління бере початок нова царська династія, що правитиме в Росії понад 300 років.

Молодий цар одразу ж уклав мирні договори: у 1617 р. у с. Столбові — зі Швецією, а 1618 р. у с. Деуліно — з Річчю Посполитою.

Московська держава погодилася на деякі територі­альні втрати, щоб у країні запанував спокій. Польсько-шведська інтервенція завершилася.

До середини XVIIст. вдалося подолати господарську розруху: відновилося землеробство, розвивалися промис­ли і ремесла, зростали міста як центри промислово-тор­говельного життя країни, виникли перші мануфакту­ри в чорній металургії (на Уралі та поблизу Тули), зро­стали обсяги зовнішньої торгівлі, головними пунктами якої були Архангельськ (із Західною Європою) та Аст­рахань (з країнами Сходу).

Цар Олексій Михайлович (1645—1676) також нама­гався посилити самодержавну владу.

1649 р. Земський собор ухвалив нове зведення законів "Соборне уложення", в якому вперше зазначено злочини проти церкви та царської влади. Навіть за незначну критику Бога і церкви передбачалося спалення на вог­нищі. Особи, звинувачені у зраді або образі честі госуда­ря, підлягали страті. Зазнало остаточного юридичного оформлення і кріпосне право. Над усіма державними справами наглядав приказ Таємних справ, діяльністю якого керував особисто цар.