Реферат: Розбудова правової держави України
У загалному вигляді під правовою системою розуміється уся сукупність правових явищ, які існують у певній країні. До складу правової системи входять:
- система законодавства;
- система суб"єктів законотворчої діяльності;
- комплекс форм і виявів правосвідомості;
- стан законності у державі.
На формування правової системи значно впливає цілий ряд факторів, головним чином соціально-політичного характеру. Так, за часів СРСР у праві України було багато формальних декларативних елементів. Нині ж трапляються у великій кількості елементи, механічно запозичені з тих чи інших правових систем. Звичайно, у абсолютно чистому вигляді національні правові системи зустрічаються порівняно рідко. Але є недоцільним надмірне перевантаження правової системи України елемнтами іноземних систем. Практичний висновок з цього положення полягає у тому, що Україна, доцільно використовуючи іноземний досвід, повинна формувати свою правову систему, виходячи з інтересів і потреб насамперед власного суспільтва.
Важливим тут є урахування важливості принципу правонаступництва. Сучасна правова система характеризується відносним додержанням цого принципу: посилання на Декларацію про державний суверенітет як на концептуальну парадигму при прийнятті найважливіших правових актів держави; прийняття Закону "Про правонаступництво України", в якому було закріплено принцип функціонування органів державної влади на перехідний, до прийняття Конституції, період.
1. Два етапи процесу формування правової держави України.
Взагалі, процес формування правової системи України умовно можна поділити на два етапи1 : попередній - до прийняття Конституції України (1990 - 1996р.р.); і сучасний - цілеспрямована розбудова правової системи відповідно до положень і вимог Конституції України.
Загальною рисою першого етапу було кількісне нагромадження нормативно-правових актів, які покривали не врегульовані законодавством сфери суспільних відносин. У цей час були спроби інвентаризації та кодифікації існуючих юридичних актів (наприклад, розроблення базових законів - кодексів), але вони не були практично реалізовані. Єдиним найголовнішим результатом в цьому плані стало розроблення та прийнятя Конституції України. Як проміжний результат тут можна вважати Конституційну угоду від 8 червня 1995 року.
Другий етап характеризується більш доцільним визначенням предметів правового регулювання, пов"язаних головним чином з впровадженням норм і положень нової Конституції.
Загальний аналіз розвитку системи законодавства в Україні дає змогу визначити одну з основних закономірностей, яка полягає в тому, що концептуальна спрямованість розвитку націонаольного законодавства детермінується процесами, які пов"язані зі змінами сфер правового регулювання. Ці зміни йдуть у двох напрямках:
1. Поширення првового регулювання на раніш не регламентовані правом сфери сіспільної діяльності, що виявляється
------------------------------------------------------------
2 Див .: Стрегович В., - Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування./ Право України, - 1998 р., № 2 - ст. 3.
перш за все у збільшенні кількості нормативних актів. Серед прийнятих законів слід відмітити блок законів по регулюванню діяльності у банківсько-фінансовій сфері, екологічні закони, правові акти, що стосують приватизації та питань конституційного ладу - введення інституту президентсва, розподілу влад.
2. Перерозподіл сфери правового регулювання між окремими галузями права, що виявляється у зміні методів правової регламентації, юридичній ідентифікації нових явищ у національному правовому полі (нові види злочинів, нові типи взаємовідносин між суб"єктами та об"єктами правозастосування), в розширенні сфери застосування традиційних правових інститутів.
3. Створення комплексних правових актів, що базуються на суміжних галузях права і виникають в результаті злиття чи взаємодії предметів регулювання. Згадані процеси змін сфер правового регулювання мають значний вплив на становлення структури системи законодавства. В плані ієрархічної побудови процес диференціації виявляється у частковому розширенні компетенції виконавчої влади щодо прийняття нових нормативиних актів, і підвищення ролі та значення актів місцевих органів влади і місцевого самоврядування. В галузевій структурі права процес диференціації викликає виділення певних галузей у самостійні через появу нових видів суспільних відносин і необхідність їх правової регламентації - фінансове, земельне, господарське, податкове право.
Процес інтеграції у межах ієрархічної структури стосується підвищення ролі закону в системі законодавства, насамперед Основного Закону. Це вимагає реалізації принципу верховенства закону та реалізації потреби прийняття підзаконних актів на основі і на виконання закону, норм Конституції. Крім цього, процес інтеграції у галузевій структурі законодавства виявляється у збільшенні кількості правових актів, у ліквідації прогалин у системі законодавства, у прагненні досягти єдиного розуміння при тлумаченні законів і певних юридичних термінів (наприклад введення глосарію у формі окремої частини деяких законодавчих актів, що стосуються головним чином регулювання зовнішньо-економічної діяльності).
Важливою подією в процесі державотворення, становлення правової системи стало прийняття Конституції України. Конституція визначає головні засади і свободи людини, встановлює правові основи функціонування громадянського суспільства та нових економічних відносин1 . Стабільність Конституції повинна забезпечуватися прийняттям конституційних законів, які б конкретизували і розвивали її норми. Сукупність цих законів створює підвалини базової галузі права України - конституційного права.
Положення Конституції конкретизуються та рееалізуються і через галузеве законодавство. Одночасно норми Конституції поширюють свою силу й на сфері відносин, які регулюються галузевим законодавством, оскільки Конституція має характер прямої дії (ст. 8 Конституції). Між нормами Конституції та нормами галузевого законодавства існують відносини не тільки координації, а й субординації. Ієрархія правових актів у концептуальному вигляді визначає ст. 150 і закріплена ст. 8 Конституції. Більш детальне співвідношення має визначатися новим законом про правові та підзаконні акти України. Ефективність і стабільність правової системи України великою мірою залежатиме від рівня відповідності усіх законодавчих та підзаконних актів положенням Конституції, яка є головним їх джерелом.
----------------------------------------------------------------
1 Див .: Гаєць В. - Державність України на шляху до громадянського суспільства. Формування моделі державності./ Віче, - 1995 р., № 5 - ст. 6.
2. Найважливіші результати прийняття Конституції
для усієї правової системи України.
2.1. Закладення основ демократичного конституційного ладу і визначення концептуальних засад державного будівництва.
Закріплення конституціної норми про суверенітет народу (ст. 5 Конституції) є найпоказовішою ознакою демократичного типу політичної системи країни. Виходячи з вимог розбудови демократичного суспільтсва, державно влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції). Така форма законодавчого регулювання відносин між державними інститутами - головними суб"єктами нормотворчої діяльності є принципово новим юридичним явищем для правового поля України. У цьому плані слід відмітити, що Конституція недвозначно визначає народ як єдине джерело влади, а відтак і обсяг повноважень державних органів (ст. 5 Конституції) та суто правові засади цих повноважень. Диференціація меж повноважень органів державної влади концептуально визначається як по вертикалі, так і по горизонталі. Відповідно до цієї диференціації встановлюється і ієрархія елементів законодавчої системи України.
Основним засобом розв"язання протиріч і спірних питань у межах правового простору повинен бути Кнституційний Суд України1 . Його основними завданнями є вирішення питань про
-------------------------------------------------------------