Реферат: Розбудова правової держави України
- реформа місцевого самоврядування (муніципальна реформа)1 .
--------------------------------------------------------------------
1 Див .: Опришко В.,- Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки. / Право України, - 1998 р., № 1 - ст. 11.
1. Парламентська реформа.
Її завданням має бути побудова раціональної системи законодавчої діяльності нашої Верховної Ради, формування її оптимальної структури не лише як єдиного представницького органу Українського народу, вдосконалення її правового статусу. Тому в межах парламентської реформи повинно бути вирішено досить широке коло питань, пов’язаних із становленням Верховної Ради передусім як професійного парламенту. Одночасно слід займатись і створенням науково обгрунтованої комплексної системи управління законодавчим процесом, яка б забезпечувала планомірність, послідовність та системність у здійсненні законодавчої діяльності в Україні.
Коли, наприклад, вести мову про організаційні заходи, то передусім слід оптимально вибудувати систему комітетів Верховнгої Ради України, розумно розмежувати їх компетенцію. Саме Верховна Рада відповідно до Конституції України (ст. 89) повинна затверджувати перелік цих компонентів як надзвичайно важливих суб’єктів законотворчого процесу.
Потребує свого перегляду і система комітетів, які займаються економічними та іншими питаннями.
Практика функціонування Верховної Ради виявила ряд проблем, пов’язаних з вдосконаленням системи її повноважень, що вимагає внесення відповідних змін до Конституції україни. Взяти, напрклад, таке начебто просте питання, як тлумачення законів. Відповідно до ст. 147, це здійснює Конституційний суд україни. Вісутність у законодавця - Верховної Ради України права офіційного тлумачення змісту прийнятих нею ж законів не може позитивно впливати на правозастосовчу практику.
Впровадження Конституції в життя виявило очевидні недоліки у вирішенні інших питань, які мають бути врегульовані на конституційному рівні. За шість років незалежності України змінилося шість Прем’єр-Міністрів1 . Ще частіше змінювався склад Уряду та його статус. Безумовно це досить негативно позначалося на діяльності органів виконавчої влади. В даному випадку спостерігається залежність призначення і звільнення членів уряду включно від Президента, а також недостатня можливість парламенту здійснювати передбачений п. 13 ст. 85 Конституції України контроль за діяльність Кабінету Міністрів. Виходячи з цього, пропонується розширення установчих функцій Верховної Ради шляхом віднесення до її компетенції надання згоди Президенту не лише на призначення Прем’єр-Міністра (п. 12 ст. 85), а й надання згоди і на його звільнення з посади Президентом. Дещо слід розширити коло посадових осіб, які призначаються і звільняються з посади за згодою парламенту. Зокрема це стосується Голови Служби безпеки України.
Разом з тим необхідно внести доповнення і до ст. 87 Конституції, яке дає можливість Верховній Раді розглянути питання не лише про відповідальність уряду та окремих його членів. Внесення цих змін до Конституції, можливо, сприятиме підвищенню відповідальності уряду та окремих його членів за результати їх діяльності не лише перед Президентом, а й перед Верховною Радою, а це значить і перед народом, який вона представляє. Не випадково установчі і контрольні функції парламенту стосовно призначення та звільнення Прем’єр-Міністра та інших посадових осіб, а також контрольні функції щодо уряду передбачені у конституціях багатьох держав світу.
Вирішуючи питання, пов’язані з парламентською реформою, доцільно було б заповнити юридичну прогалину, що має місце у ст. 94 Конституції щодо порядку оприлюднення закону. Слід на конституційному рівні визначати умови, за яких закон набуває чинності у разі несхвалення його, всупереч Конституції, Президентом. Не всі законони, які приймаються
------------------------------------------------------------
1 Див .:Ткаченко О., - Правова реформа в Україні та проблеми гармонізації національного законодаства з міжнародним правом.
Верховною Радою і направляються Президенту України, підписуються і офіційно ним оприлюднюються. Відповідно до частини другої ст. 94 Конституції України Президент має право повернути закон зі своїми вмонтованими та сформульованими пропозиціями до Верховної Ради для повторного розгляду, тобто застосовує вето. Але виникають ситуації, коли під час повторного розгляду закон знову приймається Верховною Радою не менше як двома третинами від конституційного її складу, як цього вимагає Конституція, тобто вето Президента долається. Президент України зобов’язаний такий закон підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
Але в той же час виникає і наступне запитання. А що робити, коли вето подолано, але Президент не підписав закон? Враховуючи таку ситуацію, пропонується доповнити частину четверту ст. 94 Конституції України такими словами: «У разі, якщо такий закон не буде підписаний і опрелюднений Президентом України, Верховна Рада України має право офіційно опублікувати». Тим більше, що подібна практика існує і непогано себе зарекомендувала в ряді держав світу, зокрема ві США. Ситуація ж з використанням вето Президента на прийняті законодавчі акти, яка спостерігається в Україні, значно гальмує законодавчий процес і набуває вже відповідної тенденції. Наприклад, лише за результатами діяльності Верховної Ради нинішнього (тринадцятого) скликання Президент повернув на повторний розгляд понад 50 законів. Причому якщо на першій сесії він наклав вето лише на один закон, то вже на сьомій - 271 .
Хочеться цього комусь чи ні, але професійність нашого парламенту від сесії до сесії зростає. І неодноразово зазначалось на різних рівнях як у нас, так і за кордоном. Водночас, якщо брати до уваги практику накладення вето Президентом України на прийняті Верховною Радою України законодавчі акти, то виходить - навпаки. А це вже аналогічно. Це з одного боку. Розглянемо ситуацію з іншого боку. Всім, наприклад, відомо, що воля народу україни, який. За Конституцією, є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади (ст. 5), знаходить своє втілення у єдиному предстваницькому і законодавчому органі нашої держави - Верховній Раді України. Проте ця народні воля не завжди може знайти свою реалізацію внаслідок накладення на законодавчі акти вето Президента і тут виникає наступна, не менш важлива проблема, пов’язана з тим, що відповідно до ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Але, із зазначених вище фактів можна зробити висновок, що законодавча влада не завжди до кінця може реалізувати свої представницькі, законодавчі функції внаслідок втручання і використання президентської влади. Це непросте питання, і воно потребує свого самостійного дослідження, у межах якого можна було б отримати відповідь на те, що собою являє президентська влада в системі розподілу влад.
Здійснення парламентської реформи передбачає оптимальну систему законодавчої діяльності, яка б забезпечувала планомірну, послідовну та системну законодавчу діяльність. Цьому має сприяти (і уже, як сівдчить пратика, сприяє) розроблена Концепція розвитку законодавства України на період 1998-2005 рр., а також державні програми законодавчих робіт, які слід приймати на більш короткі періоди. Ці документи мають широке використання у законодавчому процесі, зокрема в його плануванні. Тим більше, що формування та затвердження Верховною Радою, наприклад, Загального плану законодавчих робіт на 1997р. показало корисність розробленої Концепції розвитку законодавства. В цьому плані було закладено близько 80 відсотків законопроектів, які були в ній передбачені на цей рік.
Немає жодного сумніву в тому, що для вдосконалення законодавчого
--------------------------------------------------------------
1 Див .: Опришко В.,- Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки. / Право України, - 1998 р., № 1 - ст. 13.
процесу неабиякого значення набуває якнайшвидше прийняття закону «Про закони та законодавчу діяльність» та ряду інших Законів. Взагалі, стосовно законодавчого забезпечення парламентської реформи, то уже сьогодні виникає необхідність прийняти понад 10 першочергових законодавчих актів (про внесення змін до Конституції, про комітети і комісії Верховної Ради, про регламет Верховної Ради, про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та ін.). До ряду чинних законві слід віднести необхідні зміни.
Звичайно, що здійснення парламентської реформи багато в чому залежить і від результатів виборів нового складу парламенту за новим виборчим законом, від структуризації Верховної Ради. Перламентська реформа потребує вжмття й інших конкретних заходів.
2.Адміністративна реформа.
Наступним важливим напрямом державно-правої реформи є здійснення адміністративної реформи. Аналіз ситуації в усіх сферах державного управління свідчить, що однією з причин нинішньої негативної ситуації, яка склалася в державі, в суспільстві, в першу чергу є недосконалість і серйозні недоліки в організації, діяльності та функціонування виконавчої влади, її структур. Про те, що вона є такою, свідчать неодноразові її структурні перебудови (злиття, роз’єднання, ліквідація та створення) тих чи інших міністерств, комітетів, відомств. За період 1991-1996 рр. Було видано близько 50 указів Президента України. якими вносилися зміни до назв, структури та функцій йентральних органів виконавчої влади. Особливо це стосується тих, які покликані здійснювати управління в економічній сфері. У більшості випадків зміни в управлінських структурах проходили складний процес переродження від однієї структури до іншої. Але незважаючи на це, до цього часу спостерігається надзвичайна, не завжди виправдана розгалуженість центральних структур виконавчої влади. Сьогодні в Україні налічується близько 60 різних міністерств і державних комітетів, коли в інших країнах, які значно більші за територією, таких центральних органів значно менше. У США, наприклад, їх лише 14, а якщо взяти ФРН, то там їх налічується 161 .
При цьому хотілося б зауважити, що незважаючи на серйозні зміни за останні роки в політико-економічній ситуації в Україні,
------------------------------------------------------
1 Див .: Опришко В.,- Державно-правова реформа в Україні: основні напрямки. / Право України, - 1998 р., № 1 - ст. 14.
неодноразові реорганізації, система її виконвчої влади практично не змінилася. Тому, здійснюючи адміністративну реформу необхідно перш за все лише на науковій основі обгрунтувати та визначити чітку систему органві виконавчої влади, їх кількість. При цьому слід враховувати, що зміна, наприклад, кількості центральних органів відповідним чином приведе до перерозподілу управлінських фунуцій не лише серед них, а й на рівні окремо взятого міністерства, державного комітету тощо. Цілком зрозуміло, що подібні зміни на цьому рівні вимагають адекватних змін і по вертикалі, тобто в нижчих ієрархічних ланках викоанвчої влади.
Важливим у здійсненні адміністративної реформи, з нашої точки зору, є розумна побудова взаємовідносин органів виконавчої влади, особливо Кабінету Міністрів України, з Адміністрацією Президента, яка нерідко, а про це свідчать численні приклади, підмінює уряд нашої держави. Можливо, перебудова цих відносин сприятиме не лише скороченню кількісного складу уряду, інших управлінських структур, а й президентської адміністрації. Цього вимагає не лише стан справ у нашій державі, а й досвід зарубіжних країн. Наприклад, чисельність персоналу Адміністрації Президента України у 20 разів більша, ніж у Президента Франції, хоча за своєю територією і за населенням ця країна мало чим відрізняється від України.
Як і кожний напрям, адміністративна реформа вимагає відповідного законодавчого забезпечення. Крім розглянутих у Верховній Раді Законів про Кабінет Міністрів України, про місцеві державні адміністрації та деяких інших, необхідно найблищим часом розробити та розглянути проекти законів про міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади в Україні, про управління об’єктами державної власності, про державні станодарти, про нормативно-правові акти в Україні. Зауважимо, що Президент України враховує необхідність проведення адміністративної реформи, здійснює відповідні кроки у даному напрямку. Його указом була створена Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, Положення про яку затверджено 2 жовтня 1997 р. Водночас не можна зрозуміти того, що адміністративну реформу в Україні, як, до речі, й судову, намагаються розробляти без системного, функціонального і логічного взаємозв’зку з іншими, які мають проводитися в межах Загальної концепції державно-правової реформи в Україні. Адже саме в цій концепції визначаються не лише загальні принципи її здійснення, а й механізм тазасоби узгодження реформ в Україні. Адже саме в цій концепції визначаються не лише загальні принципи її здійснення, а й механізм та засоби узгодження реформ у всіх напрямах.
3. Реформування судово-правової системи в Україні.
Конституція України вимагає реформування і судово-правової системи в Україні. Головним завданням цієї реформи має бути створення механізму ефективного захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави, підтримання режиму законності та правопорядку в державі. Тим більше, Конституція проголошує (ч. 2 ст. 124), що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі. Це положення істотно розширює юрисдикцію судів і свідчить про те, що немає обмежень у зверненні заінтерисованих осіб за судовим захистом своїх конституційних прав і свобод. Водночас виникає необхідність розмежування правовідносин між судами загальної юрисдикції за видами судочинства - цивільного, кримінального, адміністративного. При цьому слід враховувати і правовий статус Конституційного Суду, який уже рік функціонує. Важливого значення у цьому питанні набуває прийняття нових кодексів України - цивільного, кримінального, адміністративного і кодексів про відповідне судочинство.