Реферат: Розміщення водних ресурсів України і їх економічна характеристика
У річки басейну Південного Бугу скидаються забруднені стічні води підприємств харчової, хімічної промисловості, комунального господарства. Скидаються в річки синтетичні поверхнево-активні речовини, нафтопродукти, розчинені солі, хлориди, жири, масла та ін. Найбільш забруднені річкові води біля міст Хмельницький, Вінниця, Першотравенськ, Кіровоград.
Основними забруднювачами басейну Дністра є підприємства нафтохімічної, нафтовидобувної промисловості, комунального господарства, які здебільшого розміщені на притоках. 90% забруднень надходить у Дністер по притоках Тисмениця, Нічлава, Серет, Бистриця, Свіча.
Джерелами забруднення р. Дунай у межах Одеської області є Кілійський маслозавод, Ізмаїльський целюлозно-паперовий комбінат. На якісний стан його приток впливає надходження забруднених стоків м. Ужгород (р. Уж), м. Чопа (р. Тиса), Чернівецького ВУВКГ (р. Прут) [6, ст. 112].
Гідрохімічний режим річок Приазов’я формується під впливом забруднених промислових стоків Донбасу, надходження шахтних вод. Це обумовлює високу мінералізацію води, забруднення її сполуками азоту, нафтопродуктами, летючими фенолами, солями металів.
Найбільш високий рівень забруднення води характерний для річок Кальміус, Кальчик, Булавін, Молочна та ін.
Матеріали паспортизації малих річок свідчать, що близько половини річок є непридатними для водопостачання населення, риборозведення, зрошення. Вирішальний вплив на стан річок має надмірне антропогенне навантаження на них, негативні зміни на водозаборах.
За останні роки зросли масштаби та темпи освоєння заплав річок, без погодження з водогосподарськими організаціями, під дачне будівництво, садівництво і городництво.
Це також прискорює деградацію річок.
3. Шкідлива дія води
Внаслідок надмірного антропогенного навантаження на водозабори почастішали руйнівні паводки на річках, у тому числі на гірських річках (басейн Тиси, Дністра, Прута).
Новим водним законодавством вирішені основоположні принципи водного господарства, у тому числі і питання віднесення земель під прибережними захисними смугами уздовж річок і навколо водойм до категорії земель водного фонду. Прийняті відповідні нормативні документи.
Проте водоохоронні заходи на водозаборах виконуються у недостатніх обсягах, стабілізувати у повній мірі обстановку на річках не вдається.
Аналізуючи водогосподарську і, насамперед, паводкову обстановку, що склалась в Україні, звертає на себе увагу той факт, що порівняно з останніми роками водність майже всіх річок країни значно зросла.
За багаторічними дослідженнями науковців Держкомгідромету України це є наслідок періоду підвищеної водності, який прийшов на зміну низької водності.
Оцінюючи існуючий протипаводковий комплекс країни слід відзначити, що він є недостатнім і вимагає значної розбудови.
Не менш важливою проблемою в Україні є проблема підтоплення.
За даними спостережень спеціалізованих організацій Держводгоспу, відповідних департаментів Мінекоресурсів, інших органів державної виконавчої влади, за останні роки в Україні набули широкого розвитку процеси підйому ґрунтових вод, що призвело до підтоплення значних територій як сільськогосподарського використання, так і населених пунктів. У першу чергу ці процеси торкнулися південно-східного регіону України, включаючи Автономну Республіку Крим, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Миколаївську та Херсонську області.
У південно-східному регіоні України підтоплено 1127 сільських населених пунктів (125 тис. садиб).
На виконання статей 107, 108 Водного кодексу України щодо захисту від шкідливої дії вод Держводгосп здійснював заходи, передбачені трьома основними Програмами:
-комплексна програма проведення протипаводкових заходів на 1994- 2000 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1997 року № 37;
-програма протипаводкових заходів у Закарпатській області на 1999- 2000 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1999 року № 488;
-національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року № 123/97-ВР.
Мета програм – захист населення, сільськогосподарських угідь, промислових та господарських об'єктів від шкідливої дії вод [4, ст. 116].
Аналіз виконання чинних Програм свідчить, що передбачені заходи, через вкрай обмежене фінансування виконані менше, ніж на 50 відсотків.
На виконання Указу Президента України від 23 червня 1998 р. № 670 “Про заходи щодо державної підтримки водогосподарсько-меліоративного комплексу” Держводгосп розробив “Комплексну програму захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року”, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2000р. № 1173.
В основу реалізації Програми покладено принцип об’єднання зусиль державних та недержавних органів усіх рівнів для розв'язання проблеми захисту населених пунктів, сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод, а також басейновий принцип виконання конкретних заходів Програми.
Ця Програма розрахована на довгостроковий період. На виконання першочергових невідкладних робіт Першого етапу Програми, у Законі про Державний бюджет на 2001 рік передбачено фінансування по розділу
“Охорона та раціональне використання водних ресурсів” у сумі 42,24 млн. гривень [13, ст. 67].
Управління Програмою здійснюється Держводгоспом, під егідою якого діятиме Міжвідомча координаційна рада у складі представників заінтересованих міністерств.
4. Оцінка ступеню контролю за якістю води
З метою забезпечення водними ресурсами населення і економіки України Держводгосп, відповідно до вимог Водного кодексу України, здійснює державне управління і контроль за раціональним використанням водних ресурсів.