Реферат: Розробка концепції управління інноваційною діяльністю в Полтавській області

Зовнішньоекономічна діяльність посідає одне з найважливіших місць і є вагомою складовою економічної системи будь-якої незалежної держави.

Структура українського експорту вкрай незадовільна. Головну роль в ній грають сировина, напівфабрикати, сільськогосподарська продукція[24,c.7].

Реальну небезпеку становить те, що непродуманий експорт ресурсів може призвести до серйозних, навіть непоправних наслідків, так як сировинні ресурси обмежені та вичерпні. Крім того, надмірне захоплення експортом може стати, до певної міри, стимулом для добуваючих галузей, і в той же час призводити до подальшого занепаду інших, до подальшого відставання в області, наприклад, машинобудування, особливо в його найсучасніших галузях — мікроелектроніці, лазерній, електронно-обчислювальній техніці та інших напрямах.

В той же час, статистичні дані, опубліковані Світовою торговою організацією в 1994 році, свідчать, що на перше місце серед експортних товарів, з часткою близько 11% від загального об`єму, вийшла комп`ютерна техніка та програмне забезпечення[24].

Це говорить про те, що ринок машин і обладнання насичується найбільш наукомісткою продукцією. Теж саме можна сказати і про інші ринки.

Неухильне зростання об`ємів продажу наукомісткої продукції свідчить про все більшу увагу, яку держави-світові лідери надають проблемам якнайшвидшої реалізації нововведень. У таких країнах, як США, Японія та інших, програми державної підтримки інноваційної діяльності включено до пріоритетних напрямів внутрішньої політики у ХХІ ст.[25].

Інноваційна політика — складний, не позбавлений ризику процес, проходження якого визначається багатьма передумовами: технічними, фінансовими, економічними, соціальними[11]. Інноваційна політика об`єднує науку, техніку, підприємництво, економіку і управління. Вона заторкає все соціально-економічне середовище, включаючи виробництво, банки, науково-технічні кадри, рівень науково-технічної грамотності населення, і є, в принципі, сукупністю заходів, зв`язаних з просуванням нової, або покращеної продукції на ринок збуту.

Умовно можна виділити чотири варіанти інноваційної політики[11] :

Політика “технологічного поштовху”грунтується на тому, що приоритетні напрямки розвитку науки та техніки визначаються державою, котра володіє необхідними матеріальними ресурсами, експертизою та інформаційним забезпеченням. Такий варіант інноваційної політики виходить з наявності науково-технічних та соціально-економічних проблем і передбачає для їх вирішення розробку різних державних програм, великих капіталовкладень, інших прямих форм державної участі у регулюванні інноваційних процесів. Характерним прикладом такої політики є політика уряду США у 40-50 роках, коли створювались принципово нові напрями в галузі електроніки, ЕОМ, зв`язку, авіабудування.

Політика “ринкової орієнтації” передбачає провідну роль ринкового механізму у розподілі ресурсів та визначенні напрямів розвитку науки і техніки. Така політика орієнтована на обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень, створенні економічного клімату та інформаційного середовища для нововведень у фірмах, скорочення прямої участі в НДЕКР та дослідженнях ринків, а також на зменшення прямих форм регулювання, які заважають стимулюванню ринкової ініціативи та ефективній перебудові ринку. Ця форма політики була пріоритетною в 70-х роках у США, Німеччині, Японії, а на початку 80-х років поворот до неї здійснила більшість розвинених країн.

3.В 60-70 роках в США мала місце політика “соціальної орієнтації”, яка передбачала регулювання соціальних наслідків НТП, а прийняття рішень базувалось на широкому соціально-політичному консенсусі з залученням широкої громадськості. Цей час характерний великою кількістю розробок у військовій сфері, які було направлено у цивільну промисловість, для виробництва товарів народного споживання.

4.Зусилля, які направляються на зміну економічної структури господарського механізму. Вона передбачає великий вплив передових технологій на вирішення соціально-економічних проблем, на зміни галузевої структури, на взаємодію суб`єктів господарювання, на рівень життя і т. д. В даний час лише Японія послідовно дотримується такої політики, здійснюючи її паралельно з ринковою.

Але майже 30-річний потік технологій, який дозволив Японії зайняти позицію серед світових лідерів, з подання Пентагону, був суттєво перекритий адміністрацією Рейгана. Тому японський уряд, спільно із найвпливовішими корпораціями, висунув нову концепцію : односторонній потік технологій замінити на спільні дослідження на основі взаємності, чим забезпечити постійне надходження до країни нових перспективних розробок[25].

Цей підхід забезпечив здійснення нового витка економічного розвитку країни, та небезпека з боку “молодих тигрів” Південно-Східної Азії примусила шукати нові шляхи стимулювання науково-технічного прогресу. У результаті було висунуто шестицільову програму досягнення абсолютного технічного лідерства на основі використання минулого досвіду та потужності промислового потенціалу[25]. Програма включає наступні стратегічні напрями :

Паралельна реалізація науково-технічних програм.

Стратегічні міжнародні союзи.

Проект “Технополіс”.

Створення телекомунікаційних мереж.

Підтримка венчурного капіталу і венчурних фірм.

Селективне заохочування імпорту.

На відміну від практики минулих років, ці напрями зв`язані не з величезними бюджетними витратами, а, скоріше, вони грунтуються на максимальному використанні переваг, які витікають із основних змін у японському суспільстві.

Гаслом цієї програми могла б стати фраза, надрукована у журналі “Джапан індастрел джорнел” в 1985 році, під час роботи ЕКСПО-85 : “Зворотний відлік почався. Залишилось лише 15 років до ХХІ сторіччя. Ви готові? Ми — так !”[26].

Ситуація в нашій економіці мало відрізняється від повоєнної Японії чи Німеччини. То чи варто шукати свій власний шлях на початку виходу з кризи, чи не оптимальніше адаптувати чужий досвід до умов сучасної України?

Розпорядженням Президента України від 23.01.1996 р. № 17/96 “Питання створення технопарків та інноваційних структур інших типів” обласним, Київській та Севастопольській держадміністраціям доручено сприяти створенню інноваційних структур, що мають за мету розв`язання першочергових проблем економічного розвитку регіону на базі нових технологій та виробництва конкурентоспроможної продукції[8].

Але за простотою формулювання проблеми прихована велика і розтягнута в часі робота, яка не може бути виконана простим створенням нової адміністративної структури. Таке розуміння інноваційного процесу є дуже спрощеним і може серйозно зашкодити в майбутньому.

Вирішення цього завдання потребує комплексного підходу і є достатньо довгостроковим.

По-перше, необхідно визначитись із стратегічними та тактичними аспектами організації інноваційної діяльності. Стратегічний напрям передбачає забезпечення корінної структурної перебудови економіки. Його реалізація включає матеріально-технічне забезпечення довгострокових програм розвитку науково-технічної інфраструктури (лабораторій, наукових центрів), створення механізмів фінансування нововведень з підвищеним ризиком, здійснення великомасштабних науково-технічних програм, що потребують міжгалузевої кооперації або спільного, науки з промисловістю, задоволення стратегічних та соціальних суспільних потреб.

Заходи тактичного порядку паправляються, в першу чергу, на укріплення інноваційного потенціаду компаній, підвищення якості продукції та ефективності виробництва.

Полтавська область — одна із складових великої соціоекономічної системи, якою є Україна. Тому процеси, які проходять в Україні, не обійшли стороною науково-промисловий потенціал області, як і потенціали інших регіонів України. Саме тому програма відродження національної економіки повинна виходити з програм реанімації економік кожного, окремо взятого регіону.