Реферат: Розвиток іспанської музики
У 1915 році Фалья здійснив першу поїздку в Гранаду - разом з Дягілєвим і Стравінським. У Дягілєва виникла ідея про хореографічне втілення «Ночей», але він не зміг захопити композитора, у відповідь на це Фалья запропонував написати новий твір.
Спочатку була написана музика пантоміми «Коррехідор і мельничиха» на сюжет новели П. де Аларкона, що з'явилася у світі ще в 1874 році. Лібретис-том Фальі знову став Мартінес Сьєрра. Прем'єра відбулася в Мадриді 7 квітня 1919 року, публіка прийняла спектакль добре, він сподобався і Дягілєву, який просив композитора лише про окремі поправки. У 1918 році Фалья написав велику фортепіанну п'єсу - «Фантазія Бетика» це широко написана фреска. Наспів канте хондо набуває характеру збудженої декламації. Ритмічна імпульсивність наростає, що підкреслено появою поліметричних послідовностей. Несподіваний контраст вносить Інтермецо, з його простою діатонічною мелодією, що звучить на фоні гармонічної субгармонійної фігурації. Реприза повторює першу частину майже без змін.
Твір «Фантазії Бетика» не відволікло композитора від роботи над балетом «Треуголка». Музика також чисто іспанська, але це інший план втілення національного початку в порівнянні з «Любов'ю-чарівницею». Музична мова «Треуголка» досить витончена, гармонії набувають більшої гостроти, оркестровка рясніє цікавими знахідками.Прикладом великої, широкої розгорнутої побудови може бути «Танець мельничихи» (написаний на прохання Дягілєва за 24 години). Він побудований на ритмі фанданго.
«Балаганчик майстра Педро», написаний на замовлення княгині Полиньяк для її лялькового театру. Що стосується музичного стилю «Балаганчика», то при всій безсумнівності неокласичних впливів, не слід забувати, що його багатство рис - аскетичність і лаконізм письма з'явилися розвитком якостей, притаманних композитору. Новітні прикмети неокласицизму були багато в чому близькі вже сформованим у нього ідеалам, і якщо говорити про втілення іспанського сюжету, то він уже мав приклад того, як це можна зробити без підкреслення етнографічного. Його неокласицизм - це не данина моді, а вираження більш глибокої творчої потреби.
Концерту для клавесина , зіграний перший раз в Барселоні 9 листопада 1926 року, був зустрінутий критикою досить стримано, хоча вона й відзначала піднесений характер музики, строгість і велич другої частини і чисто іспанську ритміку третьої. Композитор вважав за потрібне надати партитурі детальне пояснення своїх вимог до виконавців. Вони заслуговують бути процитованими, бо вводять в зміст авторського задуму. Після закінчення Концерту для клавесина композиторська активність Фальі була невелика і складала вона, головним чином, невеликий твір, не залишивши видного сліду у його творчій біографії.
У 1924 році з'явилася п'єса, під заголовком «« Психея », поема французького поета Жана Обрі, покладена на музику іспанським композитором Фалья, уродженцем міста Кадіс в Андалусії». У короткій передмові до партитури Фалья писав, що, пишучи музику, він уявляв собі маленький концерт у Альгамбрі в кімнатах королеви. Однак у його музиці немає нічого, що ага-дує про старе - ця мініатюра викликає в пам'яті швидше колористичну палітру імпресіоністів.
«Сонет до Кордови» для голосу і арфи на слова іспанського поета Гонгора-і-Арготе. На цей вірш вказав Фалье його друг Гарсіа Лорка, і воно привернуло композитора музикальністю образів і звучання вірша.
Двічі композитор побував на острові Майорці, і пам'яттю про ці відвідини залишилася його «Балада про Майорку», хоровий твір, побудований на початковій темі Другої балади Шопена.
Фалью захопила тема історичних долі рідної землі, тісно пов'язаної з Атлантичним океаном. Околиці Кадіса були пов'язані зі спогадами про плавання Колумба, звідси відкривалися океанські простори, все це було знайоме з дитинства. Можна було відвідати руїни храму Геркулеса, згадати про поставлений ним стовпи, і ці спогади постали в новому аспекті – все іспанському, більше того - заокеанської концепції. Початковий намір Фальі було написати невелику річ, але його задум все розростався. Він працював над першою частиною, потім відразу перейшов до фіналу.
«Атлантида» залишилась як велика ораторія, що складається з хорів, пов'язаних речитативами, і сцен чисто концертного плану, що викликає думки про можливість сценічного оформлення, залишилася у формі багатьох ескізів і окремих закінчених фрагментів, звести які в одне ціле було важкою справою. Партитура була закінчена учнем Фальі - Ернесто Альфтером, якому довелося проробити величезну роботу над 213 сторінками і 193 окремими замітками, що збереглися в архіві Фальі. Задум композитора був грандіозний, який повинен служити прославлянню іспанського народу і місії Колумба. Тема була новою і незвичною для композитора, ніколи ще не звертався до таких масштабних концепціям, потребуючих узагальненості мислення і оволодіння новим колом засобів, об'єднання всіх національних елементів. Тут багато чудової музики (наприклад, «Сади Гесперід», «Сон Ізабелли», «Привіт моря»), але він так і не зміг об'єднати всі в одному концепцію. Виконання «Атлантиди» викликало великий інтерес, але навряд чи могло істотно доповнити портрет композитора, бо це була партитура, багато в чому написана другою рукою.