Реферат: Розвиток соціальності сучасних державних і правових систем
Представники вказаного філософського напрямку зосередили увагу переважно на обґрунтуванні необхідності правового закріплення прав і свобод, але не вирішили питання про особливості взаємозв’язку та взаємовпливу людини і суспільства на основі соціального співробітництва і узгодження з метою розвитку особистої свободи людини, формування соціально-правового середовища непорушних прав і свобод людини, визнання надійних і ефективних засобів державного і юридичного впливу на посадових осіб, органи, організації, що допустили порушення конституційних прав, свобод і інтересів людини [22].
Бурхливий розвиток підприємницької діяльності, активізація ринкової економіки, засвоєння високих технологій виробництва призводить до значного зростання економічної могутності буржуазних держав, нагромадження великих капіталів, в свою чергу, породжує серйозні соціальні проблеми, що знаходить вираз у глибокому розшаруванні та поляризації суспільства внаслідок надмірного збагачення деяких індивідів. Це викликає зростання соціальної напруги, можливість соціальних вибухів.
Історичний досвід довів, що проголошені класичним лібералізмом свободи, індивідуалізм, заохочення вільної конкуренції, панування приватної власності, невтручання держави в економіку не забезпечують повною мірою громадянської злагоди та національного миру. Вже в ХІХ ст. стали все більш виявлятися негативні наслідки реалізації ідей крайнього індивідуалізму, все більш яскраво проявлятися класові суперечності в суспільстві, різка поляризація багатства і бідності, які могли б привести до соціального вибуху і потрясінь, що виходять за рамки права.
Гіперболізація індивідуальних потреб та пристрастей незмінно призводить до моральних і соціальних деформацій, до зникнення почуттів суспільного взаємозв’язку, відповідальності та солідарності. Проти цього ще у 1929 р. виступив президент США Ф. Рузвельт, який зауважив, що самостійно проживаюча людина, яка забуває про відповідальність і взаємозв’язок людей, стає таким самим пережитком давнини, як людина кам’яного віку [3].
Найважливіші положення класичного лібералізму набули функцію захисту інтересів привілейованих прошарків населення. Виявилося, що вільна, нічим не обмежена гра ринкових сил не забезпечує, як передбачалося, соціальну гармонію і справедливість. Як відмічав один з прибічників лібералізму того періоду Г. Самуель, народ на гіркому досвіді скоро переконався, що вільна гра зрозумілого власного інтересу, на яку манчестерська школа покладала всі свої надії, недостатня для досягнення прогресу, що “самодіяльність і ініціатива” робочого класу стикаються з великими перепонами, які не можна подолати без сторонньої допомоги, що безпорадність і злидні, погані умови найманої праці, низький рівень життєвих потреб все ще зустрічаються на кожному кроці [24].
С. Алексєєв справедливо зауважує, що вивільнення людської активності і сили розуму одночасно породжує явища негативного характеру. Це і сприйняття людьми свободи як досить вільної поведінки, яка нічим не обмежена, і нездоланний потяг до надмірного збагачення, і сильний потяг до магії влади, і простір для етнічних і сепаратистських настроїв. Далі автор зауважує, що вихід із драматизму сучасного соціального розвитку, заснованого на ліберальних цінностях і ідеалах, які безпосередньо випливають з “негативного лібералізму”, полягає у наданні центрального місця в житті людей сучасному праву. Саме воно є способом вирішення численних проблем і подолання труднощів, які погрожують людському роду. Тільки право здатне протистояти можливій катастрофі, яка загрожує людству в обстановці анархії, ненаситного споживання в умовах, що, здавалося б, близькі до загального процвітання [5]. Зростання суперечностей і напруги в суспільстві визначило необхідність пошуку нових засобів реагування держави на ситуацію, що виникла, з метою упередження революційних вибухів. Неоліберальні та соціал-демократичні теоретики висунули нове “позитивне” розуміння свободи, що означає обов’язок держави забезпечувати соціально орієнтовану економіку, вирівнювати “соціальні нерівності”. Це означало зростання ролі держави у впливі на економіку, у гарантуванні гідних умов життєдіяльності людини, у контролі за соціальним характером використання власності власниками.
Поняття суто свободи після проходження капіталізмом періоду первинного накопичення вступає в протиріччя з реаліями. Індивід висуває свої вимоги, і на новому етапі розвитку лібералізму, що належить до другої половини ХІХ ст., виникає необхідність доповнити “негативне” розуміння свободи як свободи “від” позитивним – як свободи “на” (захист держави на одержання від неї певних благ, на більш активну участь у здійсненні влади і ін.). Все більшого розповсюдження одержує теорія, згідно з якою роль правової держави не зводиться тільки до охоронних функцій, і вона набуває певних (поки досить обмежених) соціальних функцій. На противагу первинним ліберальним ідеалам прибічників концепції правової держави, що наполягають на свободі конкуренції і неприпустимості державного втручання в процесі перерозподілу власності і ресурсів, правова держава набуває нової якості, переходить в нову стадію розвитку, яка означає, за висловлюванням М. Новгородцева, цілий переворот понять [6]. Поступово, до початку ХХ ст., долається негативне ставлення до держави як явища, що протистоїть людині. І правова держава як в теорії, так і на практиці набуває тих рис, якостей і характеристик, без яких цивілізоване суспільство не може існувати: гуманізм (пріоритет прав людини стосовно влади), демократизм подолання відчуження особи від держави, створення відповідної соціальної бази, використання державного впливу для забезпечення гідного життя людини.
Зазначається, що індивід без групи, без суспільства є нежиттєздатною особою. У складі групи особа набуває можливості виявлення і захисту власних інтересів. Тому роль демократії полягає перш за все в тому, щоб враховувати і стимулювати багатоманітність суспільних відносин, стимулювати всебічний розвиток особистості, забезпечувати баланс інтересів різних груп і особистостей, соціально-політичну стабільність [7]. Б. Кістяківський зазначав, що держава сама по собі є всеохоплюючою формою солідарності між людьми і разом з тим вона сприяє створенню та виробленню найбільш повних та всебічних форм людської солідарності. Загальне благо – ось формула, в якій знаходить вираз мета і завдання держави [8]. Згодом виникають концепції “нового лібералізму”, “соціального лібералізму”. В них визначається позитивна роль держави у регулюванні соціального та економічного життя, значення ідеї соціальної справедливості та солідарності в подоланні зростаючої майнової та соціальної диференціації в суспільстві. Ідея соціальної демократії, а в майбутньому і соціальної держави, була конструктивною відповіддю на критику недосконалості ліберального варіанта державності і демократії, які виявилися нездатними забезпечити соціальні права і добробут усіх громадян, соціально-політичну стабільність в суспільстві [9].
Суттєве методологічне значення при дослідженні і розробці концептуальних засад соціальної демократії має визначення змісту категорій “індивідуум”, “соціальність”, “солідарність”, “рівність”, “свобода”. В основі соціальності знаходяться такі соціальні цінності, як свобода, рівність, справедливість, які сприяють об’єднанню різноманітних інтересів в єдине ціле для забезпечення розвитку і прогресу суспільства та його громадян. Російський правознавець І. Покровський в свій час визначав, що в суспільстві відбувається боротьба між тенденцією до індивідуалізму та тенденцією до солідаризму, до широкого трактування невідчужуваних та непорушних прав і свобод людини, до посилення відповідальності всього суспільства і кожної людини за прогресивний суспільний розвиток. Це обумовлює як право, так і обов’язок кожної людини брати активну участь у формуванні людського співжиття. На цій основі формується соціальна демократія та держава, які сприяють розвитку самостійності та відповідальності особистості. В свою чергу, цей процес породжує соціальну солідарність як спільність інтересів, єдність дій людей.
На відміну від ліберальної демократії, яка проголошує принцип “рівність через свободу”, а не “свобода за допомогою рівності” пріоритетом соціальної демократії є прагнення до рівності, до соціально справедливого розподілу та добробуту.
Термін “соціальна”, вказує німецький правознавець Х. Цахер, означає, що держава несе відповідальність за існування суспільства. Це держава, що допомагає соціально слабшим елементам, намагається впливати на розподіл економічних благ у дусі справедливості, щоб забезпечити кожному гідне людини існування [3].
Дослідники підкреслюють необхідність тлумачення основних прав особи як таких, за які держава несе відповідальність щодо створення змістовних передумов для їх реалізації.
Розширення функцій соціальної держави не означає звуження діяльності інститутів громадянського суспільства, яке за умов функціонування соціальної держави виступає скоріше як її партнер, ніж супротивник.
Принцип партнерства між різними соціальними групами та між державою і громадянським суспільством став однією з визначальних засад утвердження цінностей на Заході [1].
На відміну від права держави, яка орієнтується на індивіда взагалі, сучасна соціальна держава орієнтується на забезпечення його здібностей, безпеки, добробуту, захист та підтримку сім’ї, захист приватного життя кожного.
Соціальна держава покликана втілювати ідеї партнерства, єднання, громадянської злагоди та національного миру [2].
Теорія і практика соціальної держави є конструктивною відповіддю на недосконалість правової держави в її класичному ліберальному варіанті, а також на спробу адміністративного соціалізму забезпечити кожному матеріальну свободу і встановити в суспільстві соціальну справедливість і рівність. Соціальна держава намагається забезпечити кожному громадянину гідні умови життєдіяльності, соціальну захищеність, участь в управлінні виробництвом, а в ідеалі – однакові життєві шанси, можливості для реалізації особи в суспільстві. Діяльність такої держави спрямована на загальне благо, утвердження в суспільстві соціальної справедливості. Необхідною передумовою виникнення в 60-і роки ХХ ст. соціальної держави є високий рівень економічного розвитку деяких країн Заходу, що дозволяє забезпечити прожитковий мінімум кожному службовцю [5].
Формування соціальної держави та права можливе лише на основі реалізації конституційних положень щодо правової рівності усіх форм власності, принципів змішаної соціально орієнтованої економіки, соціальної і політичної свободи. Основна увага при цьому повинна приділятися оптимальному поєднанню соціального і правового принципів розвитку суспільства. Це досить складна проблема з урахуванням їх єдності і протиріч. Правовий і соціальний принципи покликані забезпечити благо індивіда – громадянські, політичні і соціальні права.
З одного боку, правовий принцип покликаний обмежити втручання держави в економіку, захищати права власника. З другого – соціальний принцип передбачає організуючу і координуючу роль держави, можливості її втручання в економіку, соціальну відповідальність власника.
Деякі дослідники вбачають певні протиріччя між розвитком соціальної держави та принципами правової, яка проголошує невтручання в економіку, обмежується захистом свободи індивіда. Але, на наш погляд, більш ґрунтовні висновки тих науковців, які вбачають органічний зв’язок правової та соціальної державності. На їх думку, цей зв’язок і є фундаментом розвитку соціального забезпечення, улаштування громадянського миру та національної злагоди.
Сучасні російські науковці В. Нерсесянц, В. Четвернін, К. Гаджієв, вітчизняні науковці О. Скакун, О. Скрипнюк, І. Пищик та ін. підкреслюють, що соціальна державність – це новий етап розвитку правової держави, намір вийти за межі формальної юридичної рівності, розширити її межі шляхом вирівнювання соціальних умов життя. Соціальна держава діє в певних правових межах, не обмежуючи свободу і не позбавляючи відповідальності [14].
Свобода не вичерпується свободою індивіда від посягань держави (негативна свобода), а водночас є всеохоплюючою діяльністю, завдяки якій свобода може втілитися у дійсність (позитивна свобода).
Соціальна держава – це новий етап розвитку правової держави. Вона створює умови для запобігання варварським способам “первісного нагромадження”, що не є сумісним з правом, та активного вторгнення у сферу економіки мафіозних структур та корумпованого чиновництва.
Без розвитку соціальної держави в сучасних умовах неможливо забезпечити реалізацію всієї системи прав людини і громадянина. При незабезпеченості соціальної сторони життєдіяльності людей, гідного рівня їх життя, деформується уся структура прав і свобод людини, збільшується політична апатія, делегітимація влади. Соціальна держава справляє найбільш безпосередній вплив на здійснення всього комплексу прав і свобод людини, на гуманізацію суспільного життя, формування солідарності громадян, зростання морального рівня усіх соціальних груп та особистостей [5].
Німецький правознавець К. Хессе запровадив в науковий обіг термін “соціально-правова держава”, підкресливши, що ця держава забезпечує такі правові сфери, як право на охорону праці, визначеність тривалості робочого дня, право на створення статусу підприємства та угоди у тарифах [6].
Розвиваючи це положення, О. Скакун підкреслює, що в другій половині ХХ ст. поняття “правова держава” і “соціальна держава” об’єдналися. Соціальна правова держава втілює в собі принцип верховенства права як провідного у правовій державі; принцип соціальної справедливості (соціальна безпека особи) як провідного у соціальній державі [5].
В той же час дослідники зазначають ряд суттєвих труднощів та протиріч в становленні та функціонуванні соціальної держави. Вони породжуються в першу чергу недостатнім рівнем розвитку громадянського суспільства, ринкової економіки, правової свідомості та культури. Важливою проблемою є визначення меж втручання держави в соціально-економічні відносини тощо [8].
Соціальна держава має бути правовою і демократичною. Слушно зауважує Б. Лазарев, що держава не може бути справді правовою, якщо вона не демократична і не може бути соціальною, якщо вона не правова [19].
Регулювання, що здійснюється соціальною державою, слід розуміти як впорядкування, регламентацію, визнання певних умов, вплив на соціально-економічні механізми з метою досягнення бажаного розвитку соціально-політичних процесів.