Виконала : ст. гр.ВП-11

Міюшкович Ю.Г.

Прийняла : доц. каф. ІУНІТ

Барановська Н.М.

Львів, 2002

Зм іст:

1. Походження і джерела. 3

2. Правове положення населення: привілеї князів і бояр, статус вільного і міського населення; смерди, закупи, холопи. 5

3. Основні риси приватного права. 8

4. Злочин і покарання. 10

5. Судочинство. 13

6. Доля пам’ятника. 14

7. Використана література: 16

1. Походження і джерела.

«Руська Правда» - найдавніший законів сформувалася протягом Х I -Х II ст., але окремі її статті ідуть у язичницьку давнину. Зараз мається більш ста списків, що сильно розрізняються за складом, обсягом та структурою. Назва пам'ятника відрізняється від європейських традицій, де аналогічні збірники права одержували чисто юридичні заголовки - закон. На Русі в цей час були відомі поняття «статут», «закон», «звичай», але кодекс позначений легально-моральним терміном «Правда».

Прийнято поділяти збірник на три редакції (великі групи статей, об'єднані хронологічним і суттєвим змістом): Коротку (КП), Велику (ВП) і Скорочену (СП). У Коротку редакцію входять дві складові частини: Правда Ярослава (Найдавніша) і Правда Ярославичей - синів Ярослава Мудрого. Правда Ярослава включає - перші 18 статей Короткої Правди і цілком присвячена карному праву. Швидше за все, вона виникла під час боротьби за престол між Ярославом і його братом Святополком (1015-1019 р.). Наймана варязька дружина Ярослава вступила в конфлікт із новгородцями, що супроводжувався вбивствами і побоями. Прагнучи врегулювати ситуацію, Ярослав задобрив новгородців «дав им Правду, и устав списав, тако рекши им: по ее грамоте ходите». За цими словами в Новгородській літописі поміщений текст Найдавнішої Правди.

Правда Ярославичей включає ст. ст. 19-43 «Короткої Правди» (Академічний список). У її заголовку зазначено, що збірник розроблявся трьома синами Ярослава Мудрого при участі найвпливовіших людей з феодального оточення. У текстах є уточнення, з якого можна судити, що збірник затверджений не раніше року смерті Ярослава (1054 р.) і не пізніше 1072 р. (рік смерті одного з його синів).

З другої половини ХІ ст. стала формуватися «Велика Правда» (121 стаття за Троїцьким списком), що склався в остаточному варіанті в ХП ст. За рівнем розвитку правових інститутів соціально-господарському змісту це вже дуже розвинений пам'ятник права. Поряд з новими постановами він включав і видозмінені норми «Короткої Правди». «Велика Правда» складається як би з об'єднаних єдиним змістом груп статей. У ній представлене карне і спадкоємне право, ґрунтовно розроблений юридичний статус категорій населення і холопів. До початку XII ст. сформува лася «Велика Правда».

У Х III - XIV ст. виникла Скорочена редакція, що дійшла до нас всього в декількох списках (50 статей по IV Троїцькому списку). Вона являє собою вибірку з «Великої Правди», пристосовану для більш розвитих суспільних відносин періоду роздробленості.

Велика редакція виникла не раніше 1113р. і зв'язується з ім'ям Володимира Мономаха. Вона розділяється на Суд Ярослава (ст.1 - 52) і Статут (Повчання) Володимира Мономаха (ст.53 - 121).

Скорочена редакція з'являється в середині ХV в. з переробленої Великої редакції.

Джерелами кодификації з'явилися норми звичайного права і князівська судова практика. До числа норм звичайного права відносяться перш за все положення про кревну помсту (ст.1) і кругову поруку (ст.19 КП). Законодавець виявляє різне відношення до цих звичаїв: кревну помсту він прагне обмежити (звужуючи коло месників) чи зовсім скасувати, замінивши грошовим штрафом (вирою). Кругова порука, навпроти, зберігається їм як політичний захід, що зв'язує всіх членів громади відповідальністю за свого члена, що зробив злочин ("дика вира" накладалася на всю громаду).

Норми, вироблені князівською судовою практикою численні в «Руській Правді» і зв'язуються іноді з іменами князів, що приймали норми (Ярослава, синів Ярослава, Володимира Мономаха).

Визначний вплив на “Руську Правду” зробило візантійське канонічне право.

2. Правове положення населення: привілеї князів і бояр, статус вільного і міського населення; смерди, закупи, холопи.

У «Руській Правді» міститься цілий ряд норм, що визначають правове положення окремих груп населення. З її тексту досить важко провести грань, що розділяє правовий статус правлячого шару й іншої маси населення.

Ми знаходимо лише два юридичних критерії, що особливо виділяють ці групи в складі суспільства: норми про підвищену (подвійну) кримінальну відповідальнсть за вбивство представника привілейованого шару (ст.1 ВП) і норми про особливий порядок спадкування нерухомості (землі) для представників цього шару (ст.91 ВП).

Ці юридичні привілеї поширювалися на суб'єктів, пойменованих у «Руській Правді» у такий спосіб: князі, бояри, князівські чоловіки, князівські тіуни, огнищани. У цьому переліку не всі особи можуть бути названі "феодалами", можна говорити лише про їхні привілеї, зв'язаних з особливим соціальним статусом, наближеністю до князівського двору і майновим положенням.

Основна частина населення розділялася на вільних і залежних людей, існували також проміжні і перехідні категорії.

Юридично й економічно незалежними групами були посадні люди і смерди-общинники (вони сплачували податки і виконували повинності тільки на користь держави). Міське населення поділялося на ряд соціальних груп: боярство, духівництво, купецтво, "низи" (ремісники, дрібні торговці, робітники й ін.).

Крім вільних смердів існували й інші їхні категорії, про які «Руська Правда» згадує як про залежних людей. У літературі існує кілька точок зору на правове положення цієї групи населення, однак варто пам'ятати, що вона не була однорідною: поряд з вільними існували і залежні ("кріпаки") смерди, що знаходилися в кабалі і служінні у феодалів.

Вільний смерд-общинник мав визначене майно, що він міг заповідати дітям (землю - тільки синам). При відсутності спадкоємців його майно переходило громаді. Закон захищав особистість і майно смерда. За зроблені провини і злочини, а також по зобов'язаннях і договорам він ніс особисту і майнову відповідальність. У судовому процесі смерд виступав повноправним учасником.

Більш складною юридичною фігурою є закуп. Коротка редакція «Руської Правди» не згадує закупа, зате у Великій редакції поміщений спеціальний “Статут про закупів”.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--