Реферат: Семантичні варіанти у говорах української мови

ЗМІСТ

Вступ

1. Центральний об’єкт діалектології

2. Лексична диференціація говорів

3. Семантичні варіанти слів

а) семантика в просторовій проекції

б) чинники й моделі семантичного розвитку лексики говірок

Вступ

У кінці ХХ ст. у слов’янському мовознавстві помітно підвищилась увага до вивчення діалектології. Це зумовлено актуальністю питання багатства лексики народних говорів, різноманітністю мотивів номінації, збереженням у словниковому складі народної мови часово-віднесених одиниць. Ці факти дали мотив мовознавцям досліджувати склад, закономірності системної організації, особливостей функціонування лексики говорів на одному синхронному зрізі і в часі.

Для з’ясування окремих проблем етнографії, фольклористики, літературознавства зростає евристична цінність діалектних даних. Навіть усі галузі наук, які безпосередньо пов’язуються з вивченням історії, етносу, потребують свідчень діалектної лексики. На основі наукових досліджень були підготовлені національні діалектологічні атласи [1-2], словники [7], монографії [5].

І все ж одним із актуальних питань сучасного мовознавства залишається розширення джерельної бази діалектологічних досліджень у зв’язку із постійним розвитком народної мови.

На прикладі монографії «Ареальне варіювання лексики» П.Ю. Гриценка розглянемо дослідження на фактичному матеріалі теоретичних проблем ареального варіювання української мови на лексичному рівні. Автор визначає закономірності ареального розподілу лексики в межах українського континуума, обґрунтовує положення про межі варіативності лексики у зв’язку з проблемою лінгвістичного картографування, розглядає семантичні варіанти у говорах української мови.

1. Центральний об’єкт діалектології

Розглянемо, що саме П.Ю. Гриценко вважає центральним об’єктом діалектології.

Лексика порівняно з іншими структурними рівнями говорів у східнослов’янській діалектології має найтривалішу історію вивчення. Ще на початку відокремлення галузі лінгвістики від етнографії, невеликі списки слів, додані до етнографічних праць, були типовою формою систематизації діалектних лексичних даних. Особлива увага в історії розвитку відводилась змінам поглядів на роль лексики у розв’язанні центральних питань діалектології, а саме, у з’ясуванні діалектного розподілу, встановлення генези говорів. Надалі більша увага приділялася вивченню діалектології на фонетичному рівні і на тлі словозміни, бо лексику вважали менш інформативною. Це пояснюється рухомістю її складу.

П.Ю. Гриценко не поділяє цієї точки зору і вважає, що це «суперечить практиці історико-семасіологічних та етимологічних досліджень, де центральним об’єктом є саме багатий і різноманітний шар давньої лексики і семантики…» [5, 7].

У поняття центрального об’єкту діалектології автор монографії вкладає особливості ареальної відмінності.

«Поняття ареалу, ареального варіювання часто виступає синонімом просторової локалізації, розміщення досліджуваного явища у мовному просторі без вказівки і кваліфікації можливих взаємозв’язків співвідносних мовних одиниць у різних говірка.» [ 5, 12]. П.Ю. Гриценко переконує, що як варіанти виступають лексеми, що відрізняються структурою, генезисом, поширенням семантики. Наприклад, назва приміщення для снопів, полови, соломи в українських говірках має таке втілення: к'лун′а, тік, сто'дола, за'сік, су'сік, за'сіки, 'засто'ронок, са'рай та ін.

Отже, автор монографії обґрунтовано доводить, що основним об’єктом діалектології є ареальна відмінність між лексемами.

2. Лексична диференціація говорів

П.Ю. Гриценко вважає, що вивчення лексичної диференціації говорів має на меті пізнати склад, закономірності територіального розміщення лексем, групування й напрямків розташування ізоглос, їх співвідношення з межами поширення ареалогічно релевантних явищ інших структурних рівнів діалектної мови. Після вирішення даних питань, можна отримати відповідь на питання: як диференціюється діалектна мова у галузі лексики, які відмінності лексики як лінгвістичного об’єкта зумовлюють таку диференціацію. За свідченням практичних досліджень переконуємось, що приблизитись до опису лексичної диференціації можна через повне охоплення лексики. Автор називає основні праці, які доводять цей факт: праці Г.П. Клепікової, Й.Ю. Пуйа – про скотарську лексику Карпат, Н.П. Дейниченко – про зоологічну, Є.О. Черепанової – про географічну лексику українських східнополіських говірок, Б. Фалінської – про ткацьку лексику, Я. Басари – про лексику обробки дерева у польських говорах, Г.Ф. Вешторт – про лексику їжі, Л.Т. Вигонної – про землеробську лексику, І.І. Лучиця-Федорця – про будівельну лексику поліських говірок.

Серед фактів лексичної диференціації виділяються:

а) особливе ставлення носіїв говірок до реалій,

б) невизначеність, динамізм позначуваних лексемами реалій.

Діалектна лексикологія має ряд актуальних проблем:

- визначення тенденцій просторового розміщення лексики (і компонентів семантичної структури);

- визначення глибини ареального протиставлення, вияв диференційних та інтегральних ознак опозитів, ареальної взаємозалежності опозитів;

- з′ясування залежності між формальним і семантичним варіюванням вихідної одиниці і формуванням ареального протиставлення;

- окреслення напрямів і меж формального і семантичного варіювання;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--