Реферат: Сенсорні системи мозку
Лекція на тему:
Сенсорні системи мозку
План лекції
1. Загальні уявлення про аналізатор та сенсорні системи.
2. Пропріоцептивна чутливість.
3. Вісцеральний аналізатор.
4. Тактильний аналізатор.
АНАЛІЗАТОР. ЗАГАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ
За I.П. Павловим, аналізатор- це сукупність периферичних і центральних структур, що беруть участь в сприйнятті і обробці інформації про сигнали зовнішнього або внутрішнього світу і в одержанні про неї уявлення (відчуття, сприйняття). Всі аналізатори, по I.П. Павлову, складаються з трьох основних відділів: периферичного (в ньому відбувається перетворення сигналу зовнішнього світу в електричний процес), провідникового - в ньому відбувається опрацювання інформації і проведення її у вищі відділи мозку і, нарешті, центрального або кіркового відділу, в якому відбувається остаточна обробка сенсорної інформації і виникає вiдчуття - суб’єктивний образ сигналу.
В даний час фізіологами детально аналізується функція кожного відділу аналізатора і конкретні механізми, завдяки яким відбувається цей складний процес перетворення зовнішнього сигналу в образ.
З позицій кібернетики, переробка сенсорної інформації в ЦНС зводиться до слідуючих операцій.
Є джерело інформації (X), від нього інформація передається в пристрій, що кодує (1), по суті - в рецептор, потім інформація в закодованному вигляді надходить в інформаційний канал (2), що, хоча і має перешкоди (шум), але проте здатний донести інформацію до устрою, що декодуе, відкіля декодована інформація надходить у приймач інформації (У) - доходить до свідомості.
З погляду теорії інформації (галузь кібернетики), для будь-яких пристроїв, в яких відбувається переробка інформації, необхідна швидкість передачі інформації, точність передач і можливість кодування і декодування інформації. В живих системах для одержання такого комплексу позитивних ефектів виникла система передачі інформації з використанням подвiйного коду (так- нi), у якості слова «так» використовується наявність потенціалу дії. В загальному вигляді робота аналізатора полягає в тому, щоб у рецепторах закодувати інформацію, а в нейронах мозку провести декодування інформації і перетворення її у факт, що усвідомиться (відчуття).
Розглянемо принцип роботи аналізатора.
Рецептор - це спеціалізована структура (клітина або закінчення нейрона), що в процесі еволюції пристосувалася до сприйняття відповідного подразника зовнішнього або внутрішнього світу. Наприклад, адекватним подразником для фоторецепторiв є квант видимого світла, для фонорецепторiв - звукові коливання повітряного або водяного середовища, для терморецепторiв - вплив температури. Під впливом адекватного подразника в рецепторній клітині або в спеціалізованому нервовому закінченні відбувається зміна проникності для іонів (наприклад, під впливом розтягу в рецепторах розтягу м'язів рака відбувається відкриття натрієвих каналів, що викликає деполяризацію, ступінь якої пропорційна ступеню розтягу), що призводить до генерації рецепторного потенціалу. Цей потенціал аналогічний ЗПСП (збудливому постсинаптическому потенціалу). У відповідь на цей рецепторний потенціал виникають такі події:
а) в первинночутливих рецепторах, (у первинних рецепторах), що є спеціалізованими закінченнями дендрита аферентного нейрона, у відповідь на рецепторний потенціал виникає потенціал дії (звичайно, якщо рецепторний потенціал досягае критичного рівня деполяризації) або зростає частота спонтанної генерації ПД (якщо в умовах «спокою», коли стимул не діяв, генерувався потенціал дії). ПД, що виник або група ПД передається далі в аферентний нейрон, а від нього по його аксону сигнали йдуть у провідниковий вiддiл— йдуть у напрямку до кори великих півкуль;
б) у рецепторних клітинах , що вторинночутливi, (вториннi рецептори) - рецептор є спеціалізованою клітиною, що не має продовження (не є закінченням дендрита). Вона по типу синаптичної взаємодії контактує з закінченням дендрита аферентного нейрона. Тому у відповідь на рецепторний потенціал з рецепторної клітини виділяється медіатор, що взаємодіє з закінченням дендрита нейрона. Він викликає генерацію ЗПСП (його називають тепер генераторний потенціал). Якщо цей потенціал досягає критичного рівня деполяризації, то наступає генерація ПД або збільшується частота генерації ПД, що були тут до цього.
Велика частина рецепторів - це вториннi (фото-, фоно-, вестибуло-, смакові, механорецептори шкіри і т.д.). Первинні рецептори - це м'язеві веретена, сухожилкові рецептори Гольджі), больові, нюхові.
Аферентнi нейрони - це перші нейрони, що беруть участь в опрацюванні сенсорної інформації. Як правило, аферентнi нейрони лежать у гангліях (спинномозкові ганглії, ганглії голови і шиї, наприклад, вестибулярний ганглій, спіральний ганглій, колінчатий ганглій і т.п.). Винятком є фоторецептори — їх аферентнi нейрони (ганглiознi клiтини) лежать безпосередньо на сітківці.
Такий нейрон, що приймає участь в опрацюванні інформації, розташований у спинному, довгастому або в середньому мозку. Звідси йдуть шляхи до таламусу - до його специфічних ядер, в яких розташовується в більшості аналізаторів такий (передостаннiй) нейрон, що бере участь в опрацюванні сенсорної інформації. Винятком із цього правила є нюховий аналізатор- пiсля нюхової цибулини інформація направляється відразу ж у нюхову кору, не надходячи в таламус. Від загального сенсорного колектора (таламуса) інформація надходить у вiдповiднi проекцiйнi і асоціативні зони кори (або по Павлову - ядерні і розсіяні зони). Для кожного аналізатора є свої конкретні ділянки, куди приходять імпульси від рецепторного апарата. В проекційних зонах відбувається декодування інформації, виникає уявлення про модальність сигналу, про його силу і якість, а в асоціативних ділянках кори - визначення «що це таке?» - акцепція сигналу. Це відбувається за участю процесiв памяті. Отже, ми описали шлях, по якому інформація від рецепторів досягає кори великих півкуль, при цьому зберігається модальність сигналу. Цей шлях називається специфічним. Виявилося, що поряд з таким шляхом існує і неспецифічний шлях, в якому зникає модальність сигналу, тобто ми не можемо, отримавши інформацію з цього каналу, сказати, що це за сигнал, що викликає потік імпульсів. Неспецифічний шлях являє собою відгалуження інформації з колатералями до ретикулярної формації, що розташована в довгастому і середньому мозку. Всі імпульси, незалежно від їх модальності (від яких рецепторів вони надходять), обов'язково «заходять» в ретикулярну формацію і викликають активацію цих структур. Звідси неспецифічний шлях йде до таламусу, але не до тих ядер, про які говорилося вище, а до неспецифічних його ядер, що є продовженням ретикулярної формації, і вже від неспецифічних ядер таламуса інформація дифузно (в усі ділянки) передається в кору, де завдяки цьому відбувається активація нейронів кори, що сприяє сприйняттю ними інформації, яка надходить по специфічному шляху. Якщо заблокувати роботу неспецифічного каналу опрацювання сенсорної інформації (наприклад, перерізати ретикулярну фармацію, відокремивши її від таламуса, або застосувати наркотичні засоби типу барбітуратів, ефіру), то сприйняття інформації від рецепторів загальмується, відчуття не будуть виникати. Таким чином, неспецифічний шлях (ретикулярная формація + неспецифiчнi ядра таламуса) є найважливішим чинником, що визначає можливість декодування інформації, яка надходить. З практичної точки зору зрозуміло, що в тих випадках, коли в корі наступає процес зовнішнього гальмування (засинання), то активування кори можна провести за рахунок подразнення будь-яких рецепторів.
Коли інформація від рецепторів йде до кори, її безупинно використовують структури мозку для процесу керування. Наприклад, імпульси від м'язевих веретен переключаються в спинному мозку на альфа-мотонейрони і викликають їх активацію, що призводить до мiотатичного рефлексу. Імпульси, що йдуть від фоторецепторiв, в області верхніх (переднiх) горбів чотиригорбикового тіла переключаються на альфа-мотонейрони, що управляють м'язами очей - це дозволяє здійснювати рухи очима, виконувати сторожові рефлекси. Таким чином, поки інформація доходить до верхніх рівнів, де відбувається процес декодування, вона використовується в процесах регуляції рухової активності або вегетативної регуляції.
Процес опрацювання інформації починається вже з рецепторів. Багато в чому цей процес управляється структурами мозку, що лежать вище. Одним із засобів керування є зміна чутливості рецептора. Наприклад, за рахунок активації гама-мотонейронiв можна підсилити чутливість м'язевого веретена до розтягу. Аналогічно, за рахунок впливу з боку вищих відділів мозку відбувається посилення чутливості зорового аналізатора в умовах темнової адаптації. Це здійснюється за рахунок регуляції процесу конвергенції сигналів від фоторецепторiв на ганглiознi клітини сітківки. Проте вищі структури одночасно здійснюють процес відбору інформації, завдяки чому зайва інформація вiдфiльтровується, забирається, а до центрів надходить найбільш важлива («концентрована»). Досягається це тим, що від структур мозку, зокрема, від середнього мозку, таламуса, кори йдуть нисхідні гальмівнi шляхи, що в міру необхідності здійснюють цей процес. Найбільше чітко це явище виявляється в процесі опрацювання інформації, що йде від ноцицепторiв (больових рецепторів). Цей механізм одержав спеціальну назву (по Р. Мелзаку) - ворiтний механізм, про що докладніше буде сказано в розділі про ноцицептивний аналізатор.
Вищі відділи поряд із власними рецепторними механізмами регулюють і процеси адаптації в рецепторах - привикання. В основному, всі рецептори - адаптуються швидко, тому вони реагують на початок впливу стимулу і на закінчення його дії .Частина рецепторів - адаптуеться повільно, тому постійно реагують на стимул. Наприклад, швидко адаптуються рецептори нюху, смаку, але повільно адаптуються рецептори болю (ноцицептори).
ПРОПР IОЦЕПТИВНА ЧУТЛИВІСТЬ. М'ЯЗЕВІ РЕЦЕПТОРИ
Якщо закрити очі і спробувати написати текст, то букви будуть усе-таки написані достатньо чітко: таким способом просто переконатися, що ми вміємо користуватися інформацією, що йде від м'язів і суглобів. Відомо, що є 3 види рецепторів, що сприймають інформвацію про положення м'яза, його стан і положення суглоба: це м'язеові веретена, сухожильні рецептори Гольджi і суглобові рецептори. Даних про м'язеві веретена багато, незначні наші уявлення про сухожильні рецептори і, особливо, про суглобові рецептори.
М’язеві веретена - це iнкапсульованi м’язеві волокна (iнтрафузальнi волокна), на які намотані нервові волокна, що являють собою закінчення дендритiв аферентного нейрона, розташованого в спинномозковому ганглii. Це рецептори розтягу; коли м'яз розтягується під впливом сили ваги або штучно (наприклад, під ударом неврологічного молоточка), то виникає розтяг м`язевих волокон веретена, що спричинює розтяг нервових закінчень. Встановлено, що в м’язевих веретенах є два типи закінчення: 1а і II. Первинні аференти (1а) являють собою закінчення, що, як правило, знаходяться в центрі м’язевого веретена. Вони швидко адаптуються, тому реагують на початок або закінчення розтягнення (на швидкiсть). Це диференціальні датчики. На периферії м’язевого веретена виявлені аференти типу II - вони повільно адаптуються - тому добре відображаютьь ступінь розтягу - чим більша ступінь розтягу, тим вища частота iмпульсацii, що йде від цих закінчень. Поки має місце розтяг м'яза, доти закінчення типу II вiдчувають його (частота їх iмпульсацii пропорційна ступеню розтягу). Виділяють два типи м’язевих веретен - ядерносумчатi і ядерноланцюговi. Як правило, у ядерноланцюгових переважно утримуються аференти типу II (ці структури є датчиками розтягу), а в ядерносумчатих - в основному є аференти типу 1а (вони є датчиками швидкості).
Потік імпульсів від м’язевих рецепторів йде i в умовах спокою. У випадку, коли відбувається розтяг м'яза, внаслідок генерації рецепторного потенціалу частота генерації ПД зростає пропорційно швидкості (в аферентах типу 1а) або ступеня розтягу (аференти типу II). Далі цей потік імпульсів досягає аферентних нейронів, розташованих у спинномозгових ганглiях. Від них інформація надходить у такі структури: а) на альфа-мотонейрони або на вставні нейрони типу клітини Реншоу; б) по шляху Флексига і Говерса - до мозочка; по провідних шляхах заднього стовпа спинного мозку доходять до нейронів ядер Бурдаха і Голля, розташованих у довгастому мозку - тут відбувається переключення, і аксони нейронiв в складі медiального лемніскового шляху йдуть до таламусу, до нейронів специфічного ядра для даного шляху (вентробазальний комплекс), відкіля інформація поступає у соматосенсорну зону кори (постцентральна звивина) і в область сільвiєвоi борозни (відповідно, ділянки 8-1 і 8-2). Це специфічний шлях, завдяки якому ми усвідомимо положення м'яза. Є і неспецифiчний шлях: по шляху до таламусу інформація відходить у ретикулярну формацію, від неї - до неспецифiчних ядер таламуса, а потім до всіх ділянок кори - дифузно, активуючи нейрони кори. Нисхідні впливи також мають місце в цій системі. Зокрема, від гамма-мотонейронiв, розташованих у спинному мозку, йдуть еферентнi волокна (гамма-еференти) до iнтрафузальних м’язевих волокон (периферичні ділянки). При збуджененні гамма-мотонейронiв відбувається скорочення iнтрафузальних м’язевих волокон і зменшення всієї довжини м’язевого веретена. Завдяки цьому в момент скорочення скелетного м'яза її довжина зменшується і одночасно зменшується довжина iнтрафузальних м’язевих волокон (веретен), тому веретено продовжує «стежити» за станом м'яза навіть в умовах, коли м'яз скорочений. Таким чином, гамма-активація iнтрафузальних структур дозволяє підвищити чутливість м’язевого веретена навіть в тих умовах, коли веретено перестає «вiдчувати».
Сухожильні рецептори теж належать до первинних рецепторів: в момент скорочення м'язів в цих рецепторах виникає деполяризацiя, величина якої пропорційна силі, що розвивається м`язом. В умовах спокою (коли м'яз не скорочений), від рецепторів йде фонова iмпульсацiя. В умовах напруги (скорочення) м'язу частота iмпульсацii (за рахунок рецепторного потенцiалу) зростає пропорцiйно величинi м`язового скорочення. Iмпульсацiя досягає тих структур, що iаферентацiя з м`язових веретен.
ВІСЦЕРАЛЬНИЙ АНАЛІЗАТОР. IНТЕРОРЕЦЕПТОРИ
Вісцеральний аналізатор має важливе значення в процесах регуляції діяльності внутрішніх органів: iмпульсацiя, що йде від рецепторів внутрішніх органів, дає можливість ЦНС управляти їх діяльністю і зберігати на належному рівні основні константи організму. Рецептори, розташовані в органах, називаються вісцерорецепторами, або iнтерорецепторами. Термін «iнтерорецептори» включає рецептори вестибулярного апарата + рецептори м'язів + вісцерорецептори. Але часто «iнтерорецептори» вживають як синонім «вісцерорецепторiв». Серед вісцерорецепторiв розрізняють механорецептори і хеморецептори. Механорецептори - це пресо-, баро-, волюмо- і осморецептори, рецептори розтягу. Хеморецептори - це рецептори, що реагують на зміну хімічного складу середовища, наприклад, хеморецептори судинних ділянок чутливі до зміни рО2, рСОз, рН, також є рецептори, що спеціалізуються на сприйнятті концентрації в середовищі іонів натрію (натрієві рецептори, або натрiорецептори), глюкози (глюкозорецептори) і т.д.
Iмпульсацiя від iнтерорецепторiв надходить у довгастий мозок по волокнах IX (язи-коглоткового) і Х (блукаючого) нервів, проходячи через чутливі ганглiї - верхній і нижній ганглiї язикоглоткового нерва, верхній і нижній ганглiї блукаючого нерва. Потім вона досягає ядра одиночного нерва (ядро солiтарного тракту або вісцеросенсорне ядро), розташованого в довгастому мозку. Звідси починається шлях, що йде через вентробазальне (специфічне) ядро таламуса до кори, лiмбiчноi системи. У довгастому і в середньому мозку частина інформації використовується для процесів регуляції діяльності органів, наприклад, імпульси можуть переключатися на вегетативні нейрони, що управляють серцем, судинами. У відповідь на імпульси, що приходять в кору (нижній відділ постцентральної звивини) виникають відчуття. Наприклад, у відповідь на iмпульсацiю від хеморецепторiв при гiперкапнiї (надлишку вугільної кислоти в крові), виникає відчуття задишки, при iмпульсацii від рецепторів «голодного» шлунка - відчуття голоду, при збудженні осморецепторiв - почуття спраги, при активації механорецепторiв сечового міхура або прямої кишки - відповідно - позиви до сечовипускання і дефекацiї.
Подібно імпульсам, що йдуть від рецепторів шкіри, частина імпульсів від вісцерорецепторiв надходить у ретикулярну формацію, від неї - у неспецифiчнi ядра таламуса, потiм - дифузно до нейронів кори і лiмбiчної системи. Тому при порушенні дiяльностi внутрішніх органів у людини виникають неусвiдомленi емоційні стани негативного забарвлення, наприклад, «безпричинний страх» і т.п. I.М.Сєченов, називаючи це темними відчуттями, надавав велике значення потокові імпульсів від рецепторів внутрішніх органів у визначенні настрою людини, її вчинків, дій.
Розглянемо окремі види вісцерорецепторiв.
Серцево-судинна система. У серцi є механорецептори, що реагують на розтяг - у ендокардi, епiкардi, міокарді. Так, механорецептори правого передсердя i усть порожнистих вен збуджуються при розтягу цих ділянок надлишком крові. В результаті такого подразнення знижується активність нейронів вагуса, що iнервують серце, зменшується гальмівний вплив вагуса на серце, тому воно починає працювати з великою силою і частіше, продуктивність серця як насоса зростає, в результаті чого тиск в правому передсерді нормалізується, розтяг стінок передсердя й устя порожнистих вен зменшується.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--