Реферат: Шелест лісових дерев

СОСНА

Вона виникла на планеті 150 млн років тому. За цей період зміню­валось обличчя Землі: наступали і відступали льодовики, з'являлись на світ і зникали різні види рослин і тварин, а їх сучасниця сосна по­долала часові перешкоди і дожила до наших днів.

Де тільки не зустрінеш це дерево: на Півночі та у південній напів­пустелі, на пісках і болотах, в горах і на рівнинах. Природа наділила сосну вражаючою здатністю адаптуватися у будь-яких умовах. На Україні сосна звичайна утворює чисті й мішані лісостани. На території Полісся та півночі Лісостепу це основна лісоутворююча порода. На су­хих пісках степової зони, де грунти нагріваються влітку на десятки гра­дусів, вона росте і плодоносить. Про невибагливість сосни до грунту і вологи свідчить будова її крони, хвої та коріння. На бідних і сухих зем­лях вона, щоб вижити, утворює велику, але поверхневу кореневу систе­му (радіус поширення коренів у сухих борах досягає 20 м), що дозво­ляє швидко перехоплювати опади. На родючих і вологих грунтах ко­ріння сягає глибини 6 м. Такому дереву не страшні бурі та урагани, її хвоя вкрита непроникною для води плівкою — кутикулою. Мікрос­копічні отвори у ній — продихи, щільно закриті воском, тому випа­рування вологи мінімальне.

На бідних і сухих пісках сосна має невелику висоту, а стовбур її сучкуватий, за сприятливих умов вона виростає до 40 м, а діаметр стовбура на висоті 1,3 м досягає 1,5 м. З 4—5 і до 20—25 років росте швидко (в середньому 0,5—0,8 м за рік), проте не довго — ЗО—35 днів. У лісах на свіжих пісках і супісках стовбури стрункі, без сучків.

Нижня частина стовбура старої сосни вкрита товстою глибокотрі-щинкуватою бурувато-сірою корою. Вище кора червонувато- і жовту­вато-оранжева. Молоді сосни і тонкі гілки мають гладеньку сіро-зелену кору. У старих дерев кора біля кореневої шийки може бути завтовшки до 10 см. Це відмінний захист проти пожеж. Крона у сосни невелика, ажурна. Крізь неї легко проникають сонячні промені. Хвоя знаходиться переважно на кінцях гілок у периферійній частині крони.

Сосна світлолюбна, тому не витримує затінення і заглушення ін­шими породами. Період цвітіння починається у неї в травні і триває 10—12 днів. Чоловічі шишечки жовті, яйцеподібні, колосоподібно зі­брані біля основи молодих пагонів. Жіночі — червонуваті, поодиноко містяться у верхній частині молодих пагонів. Після запліднення у жі­ночих шишечках утворюються спочатку зелені, а потім сірувато-бурі, здерев'янілі шишки з насінням. Воно чорнувате з плівчастим крильцем, яке у 3—4 рази довше насінини. Сосна — порода вітрозапильна. Кожна пилинка має два повітряних мішечки, які зменшують її масу і збіль­шують відстань польоту. Жіночі шишечки хоч і з'являються у травні, запліднюються чоловічими, так би мовити, наступного покоління, лише влітку, через 13 міс. Насіння дозріває через 5 міс після запліднення — у грудні. Довжина шишок 4—8, ширина — 2—3 см. Розкриваються вони у квітні-травні. Сосни, які ростуть на відкритій місцевості, плодо­носити починають у 10—15, а в лісостанах — у ЗО—40 років. Періо­дичність плодоношення 3—4 роки. На галявинах і поодинокі дерева пло­доносять майже щорічно. Одночасно з цвітінням починають рости па­гони. Наприкінці червня — на початку липня хвоя сосни набуває зе­леного кольору. Довжина хвої 5—8 см, вона оточена лусками, на гілках розміщена по спіралі і тримається на них 2 роки.

Як і всі хвойні породи, сосна не переносить задимленості та загазо­ваності повітря, забруднення його викидами промислових підприємств. За 2 роки нагромаджує таку кількість хімічних речовин, що вони при­зводять до отруєння, а потім — і загибелі самого дерева.

Сосна — порода багатовікова, живе до 300, а іноді й до 500 років. Для того, щоб вона стала придатною для рубки, необхідно 100—120 ро-ків. У віці 130—180 років її деревину вражає гнилизна, яку спричиняє грибок — соснова губка. Природа наділила сосну багатьма корисними властивостями, але насамперед славиться вона високоякісною дере­виною. Наші предки з неї будували хати. Будівельним матеріалом зде­більшого були соснові плахи, тому що це дерево легко піддається руч­ній обробці, зберігає тепло і не псується. Для того, щоб звести зруб, треба було лише кілька плах, тонша ж деревина використовувалась для шалювання причілків, виготовлення кроков, підлоги, стелі, даху. Взагалі, у давнину люди на властивостях деревини розумілись дуже тонко. Навіть у народних піснях відбиті ці знання:

Ой виросла сосна,

Будем робити кросна.

Та будемо ми ткати

Сороченьку тоненьку та й біленьку.

Ой бо збоїч лісковий,

А човнок яворовий, чи:

Ой у полі озеречко,

Там плавало відеречко —

Соснові клепки, а дубове денце,

Не цурайся, моє серце.

Ужиткові хатні речі — лави, скрині, вішаки, маснички, мисники, цебри, барильця, діжі та інші теж були переважно сосновими. Сьогодні важко назвати галузь народного господарства, де б не застосовували деревину сосни. Це відмінний будівельний матеріал, у машинобудівній промисловості та вагонобудуванні їй теж, як кажуть, немає рівних. Без соснових кряжів не обходяться і при добуванні вугілля та руди — у виробках шахт опорами слугують саме соснові стояки. Соснові дрова — відмінне паливо. Шляхом хімічної переробки з цієї породи отримують десятки сортів паперу, виробляють спирт, оцет, шовк, це­лофан, пластмасу — всього близько 20 тис. різноманітних товарів та виробів. 3 1т тирси одержують 180 л спирту і 40 кг дріжджів. Навіть пні та коріння можна використовувати. Нагріваючи їх у герметично за­критих печах, отримують вугілля, смолу, скипидар, дьоготь та оцет. Відходи деревини перетворюють у картон, деревостружкові та деревоволокнисті плити. Найбільш цінується деревина сосни, яка виросла на піскових, порівняно бідних грунтах, у суворих кліматичних умовах. Вона має дуже смолисту, щільну, дрібношарову жовтувато-червоного кольору деревину з добре розвинутим ядром. На багатих грунтах дере­вина крихка, менш смолиста і щільна, крупношарова. Проте і її успішно застосовують у народному господарстві. Із кори сосни роблять ри­бальські снасті та поплавки. У корі містяться дубильні та інші корисні речовини. У важкі періоди історії вона рятувала людей від голодної смерті. її перетирали на борошно і додавали до житнього при випікан­ні хліба.

Люди з давніх-давен із сосни добувають живицю. За літо з одного дерева одержують від 1 до 2 кг цієї цінної сировини. Речовини, одер­жані з неї, майже втричі дорожчі від самого стовбура. Живиця — це живильний бальзам, засіб проти шкідників і грибкової інфекції. Потра­пивши на вкриту живицею поверхню, бактерії, спори грибів чи віруси швидко гинуть, адже сік сосни — суміш смоляних кислот, каніфолі, легких терпентинових вуглеводів, скипидару, терпентинової олії, спир­тів, ефірів та інших речовин, розчинних у воді. З якою лише метою люди не використовували живицю та виготовлену з неї смолу. Ще в епоху кам'яного віку смолою прикріпляли крем'яні зубці серпів до рукоятей. Нею просмолювали днища човнів. При будівництві оборонних споруд неодмінно використовували смолу; Дерев'яні палі, які закопували в землю, обмащували розтопленою живицею. Цим методом користую­ться й донині — укладаючи шпали чи протягуючи телефонно-теле­графні лінії, стовпи обов'язково просмолюють. Живицю та отримувані з неї продукти застосовують чи не у кожній галузі.

З лікувальною метою використовують скипидар, дьоготь, каніфоль. Не обійтись без каніфолі при виробництві каучуку, гумовотехнічних виробів, паперу, лаків, фарб, пластмас, штучних шкір, різноманітних приладів, мила та фото- і кіноплівки тощо. Без каніфолі не звучить скрипка, а чорнило розпливається.

Сосна — ще й аптека. її хвоя містить летку ефірну олію — суміш хімічних сполук: спиртів, альдегідів, кетонів та ін. Оскільки вони мають сильну бактерицидну дію, влітку в сосновому лісі не тільки чисте й дух­мяне, а й цілюще повітря. Виявляється, що хвоя — невичерпна комора вітамінів, особливо аскорбінової кислоти, мікроелементів, білків, смоли, каротину, дубильних речовин, цукру, заліза, яке підвищує вміст ге­моглобіну в крові, і особливих гірко-пряних речовин, здатних збуджу­вати апетит, та багатьох ін. У хвої в 6 разів більше вітамінів, ніж. в ли­монах та апельсинах. У ній міститься близько З % жиру й 20 — крохмалю. Хвою використовують для виготовлення вітамінного на­пою — відмінного засобу проти цинги. Для його приготування беруть 50 г свіжої хвої, заливають склянкою окропу і настоюють 4—6 год (або ЗО г хвої кип'ятять у такій самій кількості води 20 хв). Настій про­ціджують і п'ють по півсклянки 2—3 рази на день. У блокадному Ленін­граді він врятував життя багатьох тисяч захисників і жителів міста. Хвоя є також одним з компонентів мікстури, яку застосовують при лікуванні бронхіальної астми. З неї виготовляють хлорофіло-кароти-нову пасту — складову частину мазі для лікування опіків, фурункульозів та інших захворювань шкіри, хлорофілін натрій, хвойний кон­центрат тощо. Настій хвої вживають як відхаркувальний та жовчогін­ний засіб. Розім'яту хвою використовують для зняття болів у суглобах. А в давнину з неї виготовляли так звану «лісову шерсть» для білизни, цей незвичайний одяг допомагав позбутися ломоти у кістках.

Цілющі властивості притаманні й сосновим брунькам. Збирають їх на ділянках, де здійснюється лісозаготівля, або зривають з бокових гілок дерев, які ростуть, проте верхівкові бруньки чіпати не можна. Су­шать їх у добре провітрюваному приміщенні, строк придатності — один рік, зберігати цю сировину слід у щільно закритому посуді. Відвар бруньок — відхаркувальний, сечогінний і дезинфікуючий засіб. Ним лікують застарілі висипання, внутрішні нагноєння, водянку, ревматизм, хронічне запалення бронхів. Відвар готують так: 25—ЗО г подрібнених бруньок кип'ятять протягом 15 хв в 1л води, молока або їх суміші, по­тім переціджують і вживають по півсклянки 3—4 рази на день.

Щедро обдаровує нас сосна, ділиться секретами свого довголіття, про її універсальні властивості можна розповідати ще й ще. Та на закін­чення нам видається не зайвим прослідкувати й історію назви цього дерева в українській мові. Як свідчать вчені-мовознавці, у праслов'ян­ській мові як синоніми сосни вживались слова Ьогь й кокпа — давньо­руське «бор», як і праслов'янське — Ьогь, мало два значення «сосна» і «сосновий ліс». Подібне спостерігається в чеській і словацькій мовах. У південних слов'ян за лексемою «бор» залишилося тільки значення «сосна», а у східнослов'янських і польській мовах — «сосновий ліс».

Живи ж боре, живи сосно, живи нас надалі своєю живицею, і хай ніякі біди не знищать ні тебе, ні прекрасне світове дерево наших рідних мов.

ВИ СЛУХАЛИ, ЯК ЛИПИ ШЕЛЕСТЯТЬ?

У кожного дерева є період, коли воно особливо привабливе. Для ялиці чи смереки це зима, для горобини — пора стиглості плодів, ну а липа нас зачаровує всередині літа. Вкрита міріадами запахущих кві­точок, оточена незліченними роями бджіл, у цей час липа щедро віддає свій цілющий нектар.

З цвітінням липи стародавні слов'яни пов'язали назву місяця. Ши­роколиста липа на Україні цвіте у другій половині червня — на початку липня. На півдні Європи липа починає цвісти раніше, тому у південних слов'ян липень це шостий місяць (у сербів і хорватів — липань, у сло­венців — ліпан), а у поляків, чехів та білорусів, і у нас,— сьомий.

Липа здавна була не лише однією з головних лісоутворюючих по­рід, а й незмінною супутницею людських осель. Наші пращури виділили з-поміж інших дерев липу як дерево особливо корисне, обсаджували нею храми, замки, дороги, домівки. Самі лише назви міст: Лейпціг, Ли-пецьк, Липно, Лієпая, Липовець на Вінниччині свідчать про популярність липи серед народів Європи та широку географію її поширення.

У викопному стані це дерево відоме з палеогенних відкладів. З ві­домих у світі 50видів лип на Україні росте шість. Найпошире­ніший вид — липа серцелиста, крім неї, часто зустрічається й європей­ська.

Липа росте у листяних, рідше мішаних лісах майже на всій тери­торії республіки. У Карпатах вона піднімається на висоту до 500 м н.р.м. Живе дерево 300—400, а іноді й 1000 років. Липі, яка знахо­диться поряд з історичним музеєм у Києві, незабаром виповниться 400 років. Щоправда, в умовах сучасного міста вік липових дерев через непомірно велике антропогенне навантаження на урболандшафти ско­ротився до 60 років.

Липа дуже тіньовитривала, тому добре почувається і в затінку дерев у лісі, і між будинками у місті. У висоту вона сягає ЗО—32 м, стовбур її товстий, крона розлога. У молодих дерев кора гладенька і світла, а в старих — темна та борозенкувата. Листки чергові, округло-серцевидні, пилчасті, сидять на довгих черешках.

Дерево росте дуже повільно. Лісівники вважають, що там, де росте липа, хвойні породи почуваються особливо добре. Грунт у таких лісах для останніх відмінний. Присутність липи у складі лісових порід завжди бажана, оскільки вона поліпшує структуру грунтів, цінується в поле­захисному лісорозведенні.

Липа має легку, білу, без'ядерну деревину, що легко обробляється та фарбується. Суха деревина не жолобиться і не тріскається. Саме тому з липи здавна виготовляли ложки, посуд, інший хатній інвентар, різьбле­ні прикраси. Нечесні ж на руку люди колись знайшли ще одне засто­сування для деревини з липи: потай вирізували з неї печатки замість мідних державних. У ті далекі часи й народився вислів «липа», який означає шахрайство, підробку.

Деревину широко використовують у меблевій промисловості, то­карному та столярному виробництві, у різьбярстві. Для креслярських дощок та авіаційної фанери теж годі відшукати кращий за липу мате­ріал. З луб'яних волокон молодих дерев плетуть кошики, в'ють мо­тузки, з кори старих роблять рогожі. Саме через лико, яке цінувалось у давнину, наші ліси стали набагато біднішими на липу. Для того, щоб ви­готовити одну пару личаків, треба було обдерти три молодих деревця віком 4—6 років. Лико заготовляли в травні, коли сік підіймається вгору й кора легко відокремлюється від дерева. Ще й нині щороку вирубують багато тисяч лип на лико.

Серед дерев липа цвіте останньою. Пояснюється це тим, що суцвіття з'являються та однорічному прирості. Цвіте дерево близько двох тиж­нів. Квіти жовтувато-білі, пахучі, з подвійною п'ятичленною оцвітиною, зібрані в пазушні щитковидні суцвіття з приквітковим листком. У цей час липа стає улюбленим деревом бджіл. Велике дерево може дати 10—15 кг меду, а з 1 га липових насаджень бджоли збирають майже 800 кг меду, який є для людини дуже лікувальним, а для зимівлі бджіл добрий тим, що довго не кристалізується.

Липа — важлива лікарська рослина. Суцвіття здавна використову­вались медициною при простудах та інших хворобах як потогінний, га-рячкознижуючий та сечогінний засіб. Ефірна олія, слиз, цукристі ре­човини та незначна кількість дубильних, які містяться у квітках, не лише розширюють судини та активізують діяльність потових залоз, а мають бактерицидні властивості. Збирати суцвіття слід під час ма­сового цвітіння, коли спаде роса, ні в якому разі не можна зривати цвіт з дерев, які ростуть уздовж автошляхів, оскільки вміст свинцю та інших шкідливих домішок у таких квітках набагато перевищує допустимі медициною норми.

Ефірну олію з квіток використовують у парфюмерній промисло­вості. Листки липи містять в середньому 0,15 % вітамінів С, таніни, каротин, у літньо-осінній період у них нагромаджується протеїн та близько 2 % жирів.

У деяких регіонах з деревини липи готували настій, яким дезинфі­кували приміщення, де перебували інфекційні хворі. Розтертим на порошок вугіллям лікували опіки, рани, поноси та дизентерію.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--