Реферат: Шелест лісових дерев

Оповідати про це медоносне дерево можна ще й ще, хоч не усі свої секрети воно ще відкрило людині. Але закінчити свою розповідь про липу — символ миру та спокою у слов'ян — хочеться зворушливими поетичними рядками:

Ви слухали, як липа шелестить у місячні весняні ночі. Кохана спить, кохана спить Спіши, цілуй їй очі.

(П. Тичина)

ЩО МОЖЕ БУК?

Це могутнє дерево .з густою розлогою кроною, яка майже не про­пускає світла, завжди ставало людині у пригоді. Його деревина у всі часи цінувалась високо, букові горішки використовували у їжу. Навіть в поширенні освіти у Європі бук відігравав велике значення: у більшості германських і слов'янських мов слово «бук» звучить подібно. Наші сло­ва «буква», «буквар», німецьке «бухе» та англійське «буук», що озна­чають «книга», споріднені тому, що у давнину на дощечках із бука ве­лось навчання письма і здійснювались різноманітні записи.

Нині ж на перший план з усіх корисних властивостей бука, безпе­речно, найбільшої ваги набуває його унікальна здатність очищати по­вітря: за 1 год це дерево збирає пил з 5000 м³ повітря, виробляє 1,7 кг кисню, переробляє до 2,35 кг шкідливого для людини оксиду вуглецю (тобто знешкоджує викиди у повітря 70 автомобілів!) Його санітарне значення полягає ще й у тому, що кожної доби бук випаровує 400 л води, на 10 % збільшує вологість грунту навколо коріння. Вогке ж по­вітря сприяє осадові пилу. З фільтраційними здатностями цього дерева іншим породам важко конкурувати.

Бук здавна поширений на Україні. З родини букових, яка нараховує 10 видів, у нашій республіці зростає два: бук лісовий, або звичайний, і бук кримський.

Бук лісовий — одна з найпоширеніших порід у Карпатах. В Закар­патській області він головна лісоутворююча порода. Межа суцільного поширення збігається з границею карпатських передгір'їв. Букові насадження тут становлять 428,9 тис. га, або 36 % площі і понад ЗО % лісових запасів.

Найкращі деревостани бук утворює на буроземних грунтах. У перші роки бук росте повільно, а з 5—10 років інтенсивність росту збільшує­ться, у цьому віці він доганяє і часто переганяє дуб. Листя бука багате на вапно, тому більшість лісівників вважає його лікарем грунтів.

Це дерево утворює як чисті лісостани, так і змішані з дубом, смере­кою, грабом, кленом, явором та іншими породами. Як тіньовитривала рослина, добре відновлюється під покривом насаджень. В Україн­ських Карпатах бук зустрічається на різних висотах над рівнем моря. Нижня межа — 330—340, верхня 1200—1300 м.

У Горганах з Прикарпатського боку низькі гори порослі буковими лісами з домішкою смереки та ялиці. З висоти 800 м ростуть смереч-ники з домішкою бука. У Високому Бескиді низькогір'я вкрите листя­ними і мішаними лісами (бук, граб, береза, липа); на вищих горах переважають чисті букові ліси або букові з домішкою клена, явора, ільма, які досягають смуги субальпійських полонин.

На жаль, внаслідок хижацького ведення господарства в минулому площа бучин різко скоротилася. Тисячі гектарів букових лі­сів перетворились у маловартісні грабняки, осичники тощо.

Бук — теплолюбна порода. У сприятливих кліматичних умовах він у висоту досягає до 50 м. У густих лісах починає плодоносити лише у віці 60 років. Стовбур вкритий сріблясто-сірою корою, крона велика, добре розвинута. Листки яйцевидні, опалі довго не гниють через велику кількість в них дубильних речовин. Завдяки цій властивості опале листя бука є відмінним добривом для насаджень женьшеня, який особливо чутливий до дії мікробів.

Цвіте дерево у квітні—травні, квітки невиразні, тичинкові зібрані в суцвіття, маточкові — по 2—4.

На початку осені починають достигати плоди. У жовтні—листопаді вони опадають. Букові горішки мають тригранну форму і вкриті щети­нистими кульками. Ядро горішка містить багато жирів, у ньому є крох­маль, цукор, лимонна кислота, клітковина, азотні речовини, різні мі­неральні сполуки, вітамін Е. У врожайні роки, які спостерігаються через 3—5 років, з 1 га насаджень збирають 300 кг горішків. З 1 кг плодів одержують понад 200 г харчової олії. З макухи виготовляють замінники кави, нею годують свійських тварин. Лісовим звірам та пта­хам також до вподоби букові горішки.

У Карпатах та на Кавказі букове борошно додають у хліб, що значно підвищує його смакові якості. Необхідно зауважити, що горішки можна вживати лише підсмаженими, оскільки у плівочках ядра міс­титься токсичний алкалоїд фогін. При підсмажуванні він розкладає­ться.

З бука одержують цінну для народного господарства деревину. Міц­на, тверда, щільна, водостійка, з гарною текстурою, вона добре полі­рується й широко застосовується для виробництва меблів, фанери, пар­кету, музичних інструментів, в машино- та літакобудуванні. Оскільки деревина бука не має запаху, букова тара придатна для зберігання хар­чових продуктів. З неї здавна виготовляли млинові колеса, зважаючи навиняткову водовитривалість. Селяни на Закарпатті робили букові сто-ли-скрині, які слугували по 200, а то й по 300 років. У минулому століт­ті гнуті віденські меблі теж виготовляли з бука. Якщо деревину про­травити, то вона стає подібною до дубової, а за міцністю їй не посту­пається.

Більш як наполовину деревина бука складається з целюлози, яку виділяють шляхом сульфітного варіння. Букова целюлоза — відмінна сировина для виробництва найкращих сортів паперу, целофану, штуч­ної шкіри. Розчин, що утворюється в результаті сульфітного варіння деревини, окрім целюлози, використовують для потреб харчової про­мисловості та в медицині.

З деревини бука сухою перегонкою добувають креозот і дьоготь. Креозот — це суміш хімічних сполук, серед яких переважають феноли. Антибактеріальні властивості останніх дають змогу успішно застосо­вувати креозот при лікуванні туберкульозу на початковій стадії розвит­ку хвороби. Креозот припиняє гнійні процеси в бронхах та легенях, гоїть ранки на шкірі.

Букові дерева здавна використовують у парковому будівництві. їхні крони легко піддаються формуванню. Окремі дерева і букові живоплоти прикрашають наші міста й села, милують зір і непомітно для ока не­втомно очищають повітря.

НЕГНИЙ-ДЕРЕВО

Саме так називають у багатьох карпатських місцевостях одного із найдавніших реліктів нашої флори, свідка кайнозойської ери — тис ягідний. На території України це дерево зростає лише у Карпатах та в Криму. Хоча у давнину тисові лісостани були поширені від Сканді-навії до Північної Африки, від Британії до Малої Азії, сьогодні вони — надзвичайна рідкість. Непоодинокі дослідження вчених Л. Фекете та Магочі-Дітц (1896), С. Соколовського (1920, 1925), Г. Вольтера (1954), її. Контного (1937) довели, що вимирання тиса пов'язане не із зміною клімату, а під впливом господарської діяльності людини, яка протягом століть «полювала» на цю рослину з високоякісною дере­виною.

Тверда, важка, пружна, дрібнопориста, стійка проти гниття, з кра­сивою текстурою, придатна для полірування деревина тиса використо­вується в меблевій промисловості, машинобудуванні, при будівництві мостів, шлюзів, інших підводних споруд.

Славнозвісні версальські меблі виготовляли саме з тису. Прикраси, карнавки з нього теж високо цінуються. Деревина негний-дерева без смоляних ходів, з великим червоно-бурим ядром, жовто-червоного кольору. Тисові деталі не тільки не поступаються металевим, а часто й переважають їх за міцністю та тривалістю.

Тис використовували, так би мовити, без відходів. Із трісок та гілля робили цвяхи, якими прибивали покрівлю — дранку, з дощок виготов­ляли лемеші й чепіги до плугів, заступи, фундаменти і палі для мостів, гребель та млинів, ратища, стріли, луки, ядра.

У давнину єгипетських фараонів ховали в тисових саркофагах.

У творах стародавніх письменників та мислителів, як зазначає етно­граф Василь Скуратівський, тис символізує потойбічне життя. Про його смертоносні дії згадували Юлій Цезар та Пліній Старший. У деяких місцях його й досі висаджують на цвинтарях біля могил. На думку етнографа, у давнину деревом смутку і скорботи тис був і в Карпатах, і якщо у «Слові о полку Ігоревім» автор згадує ліжко тисове, на якому одягали Святослава в чорне покривало, то це мало б символізувати велике горе Руської землі — поразку Ігоревих воїв. Оскільки «Слово...» написав виходець із Карпат (а такої думки дотримуються С. Пушик та Л. Махновець), він і ввів як поетичний образ скорботи — тисове ліжко.

Слово тис майже у всіх слов'янських мовах вимовляється однаково, походить воно від латинського таксус, що означає тис та спис. І це не випадково, бо ж у давнину з деревини тиса робили міцні списи. Можли­во, ця назва споріднена з грецьким словом токсикус, що означає отруй­ний. У народі це дерево ще називають зелениця за чепурну приваб­ливу крону, негниючка, червоне і королівське дерево.

Встановлено, що винуватцем отруйних властивостей практично усіх частин дерева є алкалоїд таксин, який особливо сильно вражає нервову систему та органи травлення. У садівників, які підстригають гілки тису, часто після цього може виникнути нудота, запаморочення голови. Але правильно приготовлений настій з хвої, у якій особливо багато таксину, здавна використовували з лікувальною метою проти захворювання серця і навіть укусу гадюки.