Реферат: Шевченкове кредо і сучасне відродження України

Октябрська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

ШЕВЧЕНКОВЕ КРЕДО І СУЧАСНЕ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ

Робота

Учня 9 класу

Місюка Олександра

2009 рік

Шевченкове кредо і сучасне відродження України

Варто пригадати, як дивилися і розцінювали нашого національного Пророка його глибоко віддані послідовники, деякі визначніші представники поетичного слова шістдесятників, що стали головними ініціаторами сучасного відродження України, для яких Шевченкове безкомпромісне Кредо, підсилене огненним словом, обізвалося з усією його пророчою та непереможною силою.

Думається, на окрему і особливу увагу заслуговує не лише Василь Симоненко, який безповоротно, ступивши в Шевченків слід, нам усім нагадав, що Тарас, Шевченко живе не у величавих монументах, споруджених майже по всіх континентах, "... а в людських наболілих душах", але також і Алла Горська, яка за особливу характеристику Шевченка заплатила своїм життям, та велика поетеса Ліна Костенко - одна З найвизначніших наступниць безсмертного Шевченка.

Полум'яна патріотка і визначна художниця Алла Горська, задивлена у свого безсмертного Кобзаря, з твердою вірою в його пророче післанництво створила рідкісний та багатомовний вітраж для Київського університету з грізним Шевченком та такими його вогненними словами: "Возвеличу отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово". А Ліна Костенко у своїй поезії "Кобзареві", перекликаючись з Шевченковими принципами і кредо, говорить: "Кобзарю! Знов до тебе я приходжу, бо ти для мене совість і закон. А може, це і не зовсім дрібниця. Ти ж бачиш сам, які складні часи: великі струси, перелом традицій. Переосмислення краси. І вічний рух - у всесвіті, у світі. Лише могили з місця - ані руш... О, скільки стало в нашому столітті скалічених і безнадійних душ!" Або знову: "Кобзарю мій! Поете мій високий! А як же ти поезії писав? - Я не писав. Я плакав і сміявся. Благословив і проклинав. Сказати правду, мало турбувався, як я при цьому збоку виглядав". Далі, занепокоєна невідрадними та майже безнадійними обставинами, серед яких опинився український нарід, вона скаржиться своєму улюбленому поетові: "Кобзарю, знаєш, нелегка епоха: - оцей двадцятий невгамовний вік. Завихрень безліч. Тиші - анітрохи. А струсам різним утрачаєш лік".

Ліна Костенко, звертаючись до своїх задушевних друзів - поетів-шістдесятників, щоби ВОНИ, йдучи послідовно за Шевченковим могутнім і непереможним духом, сталили й свого приспаного та замореного Духа, відкривались у своїх творах глибиною національно виразної та відвертої мислі, гордим, вольним і могутнім словом.

Світла постать Тараса Григоровича Шевченка, яка перетворилася на всенародну святиню, займає в історичному житті нашого народу, як і серед великих та геніальних мислителів цілого людства, окреме і виняткове місце. Це, можна сказати, перший випадок в історії людства, що одну і ту саму постать, хоч і з різними підходами та різною інтерпретацією, майже рівнозначно звеличують два діаметрально протилежні світи, які в принципових ідеологічних та політичних заложеннях повністю себе заперечують.

Такої великої та подиву гідної пошани, якою втішається сьогодні Тарас Григорович Шевченко, ще не удостоївся ані один із світових поетів, ані один з людських мислителів. Велич і сила Шевченкового огненного слова не лише в його геніальному розумінні людської психіки, в чому він перевищував таких велетнів світової літератури, як Данте, Гете, Пушкін чи Достоєвський, але головно в тому, що він був неперевершеним співцем новітньої епохи в історичному житті нашого народу і аж до сьогоднішнього часу, зокрема в процесі поновного відродження України, залишився Пророком наших національних устремлінь.

З перспективи часу, як слушно зауважує один з сучасних визначніших психологів у діаспорі, можемо сміливо твердити, що Шевченко найкраще з усіх наших письменників зумів передати інтелектуально і емоційно "нашу національну мудрість". І саме ця постійна живучість його високих ідей є незаперечним доказом його геніальності.

Без всякого перебільшення можна сказати, що ні один поет у світі ще не відбив у своїй творчості так глибоко і всебічно життєвих та культурно-релігій-них процесів свого народу - його духовних та національних прагнень, як наш невмирущий геній - Тарас Шевченко.

Безмежна любов Шевченка до скривавленої України змусила його збагнути й розкрити майже повністю її славне та подиву гідне історичне минуле, всебічно висвітлити жахливе і нелюдське сучасне та чітко накреслити основні політичні напрямні на майбутнє, які стали б не лише рушійною силою в II визвольних змаганнях, але й за лишили ся б головним дороговказом в II дальших життєвих та історичних прямуваннях на всі часи... Будучи живим свідком жорстокої дійсності - тих жахливих і невідрадних обставин, в яких опинився український народ після страшної полтавської катастрофи, й перенісши на своїх власних плечах тяжкі кріпацькі часи, Тарас Шевченко не тільки всіма струнами своєї наболілої душі ненавидів страшне пониження людської гідності, але й став усім своїм єством завзято дошукуватися основних причин такого страшного національного. поневолення й звироднілого свавілля, йому хотілося за всяку ціну знати, що саме допровадило до того, що:

Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить?

Вчитуючись у Святе Письмо, в "Історію русів", у стародавні наші" літописи, а головно докладно аналізуючи народні думи, перекази, легенди та пісні, в яких найкраще віддзеркалюються історично-традиційна спадщина і життєві процеси кожного народу, Шевченко прийшов до об'єктивного і остаточного висновку, що головними та безперечними причинами такого майже безвихідного стану й такого жорстокого поневолення є повна зневіра у власних силах, брак історичної та національної свідомості, а зокрема нічим не виправдане "братання" з кровожерною і ненаситною Москвою...

Незважаючи на те, що на 24 році життя, через збіг особливих обставин, Шевченкові пощастило опинитися на волі й після першого року студій в Мистецькій академії вибитися в ряди видатних малярів, його нестерпним болем прошита душа не була спокійна. Зокрема, переживаючи всім своїм єством ту страшну і нелюдську сваволю, те жахливе терпіння, яке переносив на своїх зморених плечах повністю закріпачений український люд, Шевченко хотів вдарити по всіх струнах жорстокої сучасності, по найболючіших ранах у серцях своїх знедолених земляків, по найніжніших чуттєвих та національних властивостях найдорожчого йому поневоленого народу - вдарити так сильно, щоб аж Дніпро заговорив!

Його далекосяжні політичні концепції та безкомпромісні національні кличі:

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі... до тієї міри вливалися у приспані душі українського народу, настільки "непоміркованими" й небезпечними видавалися сучасникам, що дуже часто примушували "боятися за нього або затикати вуха й тікати" від Шевченка. Але це його не лякало. Будучі свято переконаний у тому, що рано чи пізно "Встане Україна... Світ правди засвітить", поет не переставав кликати й напоминати своїх земляків - головно тих, які втрачали віру у власні сили і йшли на співпрацю з Москвою:

Схаменіться, недолюдки.

Літи юродиві!

Подивіться на рай тихий.

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну!

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--