Реферат: Символічні структури давньої драми в контексті психоаналітичного дискурсу З. Фройда

Pomni to, że grunt twojego złego

Z ciebie iść tylko może samego.

Jak w suknie rostąć, sukno mol psuje,

Tak też swoja złość złego katuje [9, 434].

Психічну структуру Я , описану З.Фройдом, у давній драмі представлено в образі головного героя, який постійно перебуває в пошуках, мучиться, переживає злети і падіння, вагається в виборі рішення і прагне досягти душевної гармонії та рівноваги.

В драмі "Царство Натури Людской" – таким героєм є персоніфікований образ Людської Натури, в "Драмі про Олексія, чоловіка Божого" - це праведний Олексій, у давньопольській драмі "Діалог про Древо Життя" – мандрівник, пілігрим, у драмі Феофана Прокоповича "Володимир" – князь Володимир. Помешканням героїв згаданих драматичних творів є земля, яку представляє середній ярус сцени давньої драми. Тут є можливим психофізіологічне буття героя, під час якого людина прагне самоусвідомлення, самореалізації, ствердження своєї вагомості в сім’ї, суспільстві.

Психічну структуру Воно (сфера неусвідомленого психіки людини) у давній драмі уособлюють алегоричні персонажі – персоніфікації темних сил - Диявол, Люцифер, чорти тощо. За визначенням З.Фройда: "Воно не визнає ніяких вартостей, не знає добра і зла, не має моралі. Економічний, або, якщо ваша ласка, кількісний чинник тісно пов’язаний із принципом насолоди, панує над усіма процесами... всі інстинктивні наснаження, що вимагають розряду, певного відпливу енергії, перебувають у Воно " [5; 542].

Знаходження героя давньої драми у помешканні нечистої сили мало символізувати не усвідомлення персонажем власних переживань – тривоги, страху, пристрасті тощо. Таким чином‚ коли необхідно було вказати на те‚ що героя захоплює і поглинає світ власних інстинктів‚ автори драматичного твору зображували подорож людини до підземного світу. Отже‚ образ пекла в давній драмі є художньою моделлю психічної реальності, в якій людина переживає муки і страждання власної душі.

На думку З.Фройда, "неусвідомлене в психічному житті – це інфантильне", а " огидне зло – просто початкові, примітивні, інфантильні вияви психічного життя, що їх справді можна спостерігати в кожної дитини..." [5; 208]. Персоніфікацією зла, як інфантильного начала в людині, в давній драмі є образи нечистої сили. Зокрема в п’єсі Феофана Прокоповича "Володимир" введенням у сюжет твору образів трьох бісів, які спокушають героя, представлено роздвоєння особистості головного персонажа – князя Володимира (дія перша, ява третя):

Яко князь ваш Владимир, иже скорб толику

Наводит, страст имЂет зЂяну и велику

Ко похоти тЂлесной и ко мирской власти.

Того ради цариков, иже тЂмы страсти

ВладЂют, звати треба. Трие сут: бЂс мира,

бЂс плоти, бЂс противства божия ...

[4; 386].

Персонажі п’єси - біси туги, плоті та хули - виконують алегоричну функцію і з’являються після закляття Жеривола в другому акті драми з метою випробування та перевірки головного героя – Володимира. Образи бісів‚ на нашу думку, є уособленнями афективних станів людини‚ що супроводжуються виявом емоцій негативного плану.

У другій яві четвертої дії п’єси князь Володимир, відіславши синів, переживає спокушення. В програмі до видання драми 1961 р. описуються душевні вагання героя: "Мир бо єму горделивія, біс же хули хулнія, плоть же плотская помисли наводять. Он же, тако бідствуя, наконец вся іскушенія побіждает і ідет к ісполнению воли господній "[4; 668].

Наведений опис внутрішнього стану героя п’єси свідчить про те, що він врешті подолав власну інфантильність, і‚ знехтувавши спокусами‚ прийняв остаточне рішення.

В п’єсі "Царство Натури Людской" персоніфікаціями зла є такі дійові образи, як володар пекла – Люцифер, його слуги і помічники, у тому числі - Злість, Спокуса (Прелесть), Відчай, Гордість, Смерть. Ці образи також є префігурацією Диявола, опозиційної Богові, нечистої сили.

В барокових п’єсах страх може персоніфікуватися в образі Диявола. Як приклад вираження героєм давньої драми цього почуття, можемо навести уривок із польської п’єси "Діалог про Древо Життя"‚ в якому відображена розмова між мандрівником і Дияволом (сцена сьома другого акту):

Viator

Sumnienie uciszone już mię strofuje,

Bojaźń jednak do Ciebie idąc, Panie, czuję.

Diabolus

I owszem, bać się Boga początek mądrości.

Jeśliś począł dobrze żyć, trwajże w lękliwości.

Viator

Lękać się Pana Boga początek mądrości.