Реферат: Система освіти Античного світу

2. Виховання і освіта в епоху Еллінізму

В Елладі та переважно на Близькому Сході в епоху після розпаду імперії Олександра Македонського (ІІІ – І ст. до н. е.), культура та освіта розвивались в тісному зв’язку з традиціями грецької освіти. В цей період, що отримав у науці назву епохи Еллінізму, система грецької освіти поширюється по Середземномор’ю, проникає в Причорномор’я, на Кавказ, в Середню Азію та Індію.

В самій Греції в Еллінську епоху пройшли важливі переміни в сфері виховання і освіти. Пройшли суттєві зміни в нижчій освіті. Мусична школа скоротила свій курс до 5 років і потіснила гімнастичну освіту. Вчителі вбивали знання кулаком і батогом. Після закінчення мусичної та гімнастичної освіти учнів чекала нова щаблина — граматична школа. Програмою граматичної школи передбачалось навчити правильно писати, читати, говорити, дати уявлення про музику.

Змінилися і програми гімнасій. В них менше уваги стали приділяти фізичному вихованню, але збільшився об’єм теоретичної освіти, елементи якої були присутні вже в граматичній школі. Втратила свій військовий характер ефебія. Вона перетворилась у своєрідний вищий навчальний заклад. Тут велися різноманітні навчальні заняття за більш поглибленою програмою, ніж в гімнасії. Викладались граматика, риторика, філософія з елементами математики, фізики, логіки, етики і т. д. Учні також займалися гімнастикою, військовими вправами. Термін навчання в ефебії дорівнював одному року.

Вершиною освіти вважались філософські школи, які фактично перетворились у вищі навчальні заклади. Всього в Афінах діяли чотири філософські школи. Крім основаних Платоном Академії та Арістотелем Лікею були створені ще дві школи — стоїків та епікурійців.

При загальному філософському напрямку освіти в програмах шкіл робились деякі акценти. В Академії заохочувалось, наприклад, вивчення математики, в Лікеї — природознавства, історії, теорії музики. В Греції, як і у всьому Еллінському світі, виховання було перш за все громадською справою. В Еллінську епоху виникають нові центри просвіти. До них в першу чергу слід віднести Александрію — єгипетську столицю династії Птолемеїв (305 – 30 рр. до н.

е.). Як і у всьому Еллінському світі в Александрії нав’язувалась освіта Греції та існували школи нижчого та середнього типів.

З особливою увагою ставилися тут до вищої освіти. Птолемеєм ІІ (308 – 246 рр. до н. е.) був заснований Мусеум. Сюди запрошували найкращих вчених. Серед викладачів і вихованців Мусеуму були ті, чиї імена знав весь Еллінський світ: Архімед, Євклід, Ератосфен та ін. При Мусеумі знаходилось величезне у свій час сховище рукописів. Тут можна було вивчати всі тогочасні науки — філософію, математику, астрономію, філологію, природознавство, медицину, історію і ін. Головною формою навчання були лекційні заняття.

Александрія була своєрідним містком між Елладою та Римом. За словами давньогрецького історика Страбона, в Римі було багато александрійських вчителів.

3. Виховання і школа в Древньому Римі

Важливу роль у формуванні особистості грало домашнє навчання і виховання. В так звану епоху царів (VIII – VI рр. до н. е.)

вже склалися міцні традиції сім’ї, дому як осередка суспільства та виховання.

Діти отримували релігійне виховання, при цьому батько виконував обов’язки жреця. Сім’я древніх римлян вірила в багатьох богів. Юнону вважали покровителькою шлюбу і кохання, Янус охороняв двері дому і т. д. Батько був у сім’ї необмеженим володарем. Мати мала менші права, але грала у вихованні важливу роль. Дівчатка та дівчата знаходились під неперервним наглядом матері аж до заміжжя. Хлопчики до 16-річного віку під наглядом батька вивчали домашню та польові роботи, засвоювали мистецтво володіння зброєю. Весь цей час їм потрібно було носити довге волосся.

Відносини в сім’ї часто були далеко не ідеальними. Нерідко матері довіряли дочкам свої таємні захоплення та зради. На очах у дітей батьки жорстоко розправлялися над рабами, приймали участь у пияцтві.

Протягом всієї римської історії сімейне виховання грало більшу або меншу роль, але сім’я завжди вважалась відповідальною за моральне, громадянське становлення юних римлян. В період розквіту Римської імперії сім’я помітно поступилася своїми позиціями державній системі освіти. Зате наприкінці римської цивілізації домашнє виховання знову займає провідне місце в підготовці підростаючого покоління.

Як стверджує римський історик Лівій, перші спроби створення навчальних закладів слід віднести до 449-го р. до н. е. Заняття проводились окремими особами на форумі — в місці суспільних зібрань римлян. До ІІІ ст. до н. е. з’являється професія наставника. Його роль виконували раби. Рабині-няньки наглядали за дітьми до 4 – 5 років. Раби-педагоги навчали хлопчиків читанню, письму та лічбі. Рабинь-няньок та рабів педагогів утримували заможні громадяни. Всі інші римляни посилали дітей навчатися на форум. Ремесло педагога вважалось принизливим для вільних громадян.

Вже на зорі римської історії грецька освіченість шанувалася як еталон. Починаючи з ІІ ст. до н. е. на організацію шкільного навчання в Римі великий вплив робила традиція елліністичних центрів Античного світу.

Разом з тим римська система освіти і виховання ніколи не втрачала своєї самобутності. При збереженні помітної ролі сімейного виховання і наявності поряд з суспільними навчальними закладами приватних вона мала більш практичну спрямованість (підготовка сильних, вольових дисциплінованих громадян). Із програми виховання нещадно виключали витончені мистецтва — музика та співи, оскільки вони, як вважало багато римлян, “пробуджують більше мріяти, аніж діяти”. Девіз “користь” можна назвати головним в римському вихованні та навчанні. Основною метою було забезпечити певну кар’єру або в військовій справі, або в політиці.

В перші століття нашої ери в Римській імперії основними вважалися дев’ять шкільних дисциплін: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика, медицина та архітектура. До V століття із цього списку були виключені медицина та архітектура. Таким чином сформувалася програма семи вільних мистецтв з одночасним поділом на тривіум (граматика, риторика, діалектика) і квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія і музика).

Нижчою ступінню навчання вільних громадян були тривіальні школи. Термін навчання не перевищував двох років. Навчалися хлопчики та дівчатка приблизно з 7-річного віку. В коло дисциплін входила латинська (інколи грецька) грамота, загальне знайомство з літературою, початки лічби. На заняттях арифметикою систематично користувалися особливою рахунковою дошкою —абакою, рахувати вчили на пальцях. Вчитель займався з кожним учнем окремо. Школи знаходились в непристосованих для занять приміщеннях. Широко практикувалися фізичні покарання батогом та палицею, існували заохочення для встигаючих учнів.

Приватні граматичні школи були навчальними закладами підвищеного типу. Тут, звичайно, навчались підлітки з 12 до 16 років після домашньої підготовки. В порівнянні з тривіальними школами граматичні школи розміщувались в більш упоряджених приміщеннях. В цих школах пропонувалась більш ширша програма. Крім предметів, що вивчалися в тривіальній школі, тут були обов’язковими грецька мова, основи римського права (12 таблиць), граматика латинської мови, риторика. Кількість учнів була обмеженою, а навчання — переважно індивідуальне. Пізніше робились спроби розподілити учнів на групи (класи). В багатьох приватних школах в доповнення до вказаної програми для дітей заможних батьків передбачались уроки фізичної підготовки. В школах не навчали ні музиці, ні танцям.

Військову підготовку молодь проходила в військових формуваннях — легіонах. В IV ст. з’явилися риторичні школи за грецьким зразком. Тут вивчали грецьку і римську літературу, основи математики,

астрономії, права і доволі інтенсивно — філософію. Нерідко практикували диспути в дусі софістики ненайкращої ознаки. До нас дійшли теми таких диспутів, наприклад, прославляння мухи. Риторичні школи виконували певне соціальне замовлення — готували юристів для державної машини Римської імперії, що розросталася.

4. Виховання і навчання в ранніх християн

Перші християнські громади виникли в І ст. в Антиохії, звідки ідеї християнства розповсюдились по всій Римській імперії.

Особливо поширеними вони були в східних провінціях серед євреїв.

Виховання в ранньохристиянських громадах було орієнтовано на Біблію — зібрання канонічних творів, що складалося із двох частин: Старого Завіту (найбільш ранні тексти — XI ст. до н. е.), звідки починається початок християнської релігійної традиції виховання, і Нового Завіту (створений в І – ІІ ст.), де обґрунтовані християнські цілі і зміст виховання. Новий Завіт написаний рядом авторів (Матфей, Марк, Лука, Іоан, Петро, Павло та ін.). в основі їх філософських і педагогічних поглядів лежать любов до всіх людей та ідея самовдосконалення для порятунку та вічного життя. Як випливає із євангельських текстів, Ісус Христос та його апостоли були мандрівними вчителями. “Для християнського виховання були характерні пріоритет віри над знанням та наукою, зв’язок навчання з моральним релігійним вихованням, затвердження високого значення трудового виховання. Останнє положення добре ілюструють слова апостола Павла: ”Хто не хоче трудитися, той не їсть”.”[1; 63].

Раннє християнство визнавало особливу роль сімейного виховання, продовжуючи тим самим педагогічну традицію епохи, що відходила.

Ідеологи раннього християнства (ІІ – Vст.) (Григорій Назіанський, Василь Великий, Святий Ієронім, Іоан Златоуст, Блаженний