Реферат: Софійський собор - видатна памята доби Київської Русі
В один з найважчих періодів історії древнього Києва - захоплення міста полчищами хана Батия в 1240 році - більшість архітектурних споруд було перетворено на руїни. Софійський собор уцілів. Однак, розграбований і спустошений, він втратив колишню красу і велич, хоч і залишився головним міським діючим храмом.
У 16 столітті посилюється гніт польських феодалів. В умовах загарбання українських земель, поневолення і насильного окатоличування населення в 1596 році було укладено Брестську релігійну унію, яка ставила за мету об’єднати православну і католицьку церкви під главенством римського папи. Католицьке духовенство і уніати почали ліквідацію православної церкви. Захоплений уніатами Софійський собор цілком занепав. Спорохнявіла покрівля, зруйнувалися склепіння галерей, загинуло багато настінних розписів.
У 30-40 роки 17 століття київський митрополит Петро Могила відібрав в уніатів і заснував при храмі чоловічий монастир. Собор було частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев’яні монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев’яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні.
У 1654 році кияни затверджували у Софійському соборі історичні рішення Переяславської ради. Возз’єднання викликало велике політичне і культурне піднесення на Україні.
У 1697 році велика пожежа знищила дерев’яні будівлі Софійського монастиря. Через 2 роки почалося за указом Петра І спорудження нових кам’яних будинків навколо собору.
Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню ( пекарню ), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в’їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору після поновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури 17-18 століть. У 19 столітті проводились часткові перебудови споруд.
У результаті науково-дослідних і реставраційних робіт, які ведуться у музеї, створено реконструкцію первісного вигляду Софійського собору, на стінах розчищено сотні метрів розписів 11 століття, розкрито фрагменти древніх мозаїчних підлог, розшифровано середньовічні написи-графіті, виявлено на території заповідника залишки будівель 11-12 століть, відреставровано пам’ятки 18 століття.
Довгий час на території заповідника музеєм був лише Софійський собор. Тепер створено експозицію в спорудах 18 ст.
Однак Софія Київська, як і раніше, залишається головним і найціннішим об’єктом огляду. Вона приваблює нескінченний потік екскурсантів із зарубіжних країн. Щороку заповідник відвідують близько двох мільйонів чоловік, які прагнуть ознайомитися з прекрасним творінням світової культури.
Отже, через головний вхід під дзвіницею ви вступаєте на територію заповідника. Пропоную спочатку оглянути Софійський собор, потім - архітектурні пам’ятки 18 століття.
СОФІЙСЬКИЙ СОБОР
Головний вхід до Софійського собору міститься з його західного боку. Перед входом у 1969 році встановлено меморіальний знак на честь бібліотеки, заснованої Ярославом Мудрим при Софійському соборі в 11 ст. На ньому портрет Ярослава Мудрого і слова з літопису«Повість временних літ»: « В лето 6545 . Сей же Ярослав, син Володимер, насея книжними словеси сердца верних людий. Велика бо польза бивает человеку от учения книжного»
Н А Р Т Е К С
Увійшовши в Софійський собор через головний вхід, відвідувачі потрапляють в нартекс (західний притвор храму) . Тут створено вступну експозицію, яка розповідає про собор , експонуються макети його первісного й сучасного вигляду. За ними можна ознайомитися зі стародавньою архітектурою пам’ятки і з пізнішими змінами в її зовнішньому вигляді.
Макет первісного вигляду Софії створено за матеріалами архітектурно-археологічних досліджень. У давнину прямокутну споруду Софії з півночі, заходу і півдня оточували два ряди відкритих галерей. На східному фасаді було п’ять вівтарних напівкруглих виступів (апсид). Із західного боку височіли дві башти із сходами, які вели на другий поверх. Перед головним входом було споруджено мармуровий портик. Вінчали собор 13 куполів, які поступово піднімалися від крайніх малих до центрального великого купола . Покриття здійснювалось свинцем безпосередньо по склепінню і куполах.
Фасади храму не штукатурились. Багато уваги зодчі приділяли зовнішньому архітектурному декору: арки північної галереї були прикрашені поребриком, фасади пожвавлені двохуступчастими нішами, на барабані головного купола виконано меандровий орнамент з цегли.
Велику роль в оздобленні фасадів собору відігравав і живопис: уступи ніш та інші елементи архітектурного декору були підведені яскравою червоною фарбою, стовпи і арки відкритих галерей, відкоси вікон і дверей, багато ніш на фасадах були прикрашені розписом.
Давні обриси собору вражають чіткістю форм, цілісністю композиції, довершеністю художнього образу. Архітектура храму сповнена руху, поступового наростання об’ємів споруди від одноповерхових зовнішніх галерей до пірамідальної композиції тринадцяти бань, що надають Софійському собору особливої виразності. Імена його будівельників невідомі.
Первісні архітектурні форми Софійського собору зберігалися аж до 17 століття, про що свідчать малюнки голландського художника Абрагама ван Вестерфельда, який змалював собор у 1651 році в період його запустіння.
Ремонтні роботи наприкінці 17-18 століття докорінно змінили зовнішній вигляд Софії.
Ці зміни можна простежити на макеті сучасного вигляду собору. Над зовнішніми одноярусними галереями було надбудовано другі поверхи з шістьма новими куполами над ними. Куполам надано барочної грушовидної форми. Для укріплення будинку ззовні прибудовано міцні стовпи - контрфорси. Фасади прикрашено декоративними фронтонами, ліпним орнаментом, древню кладку поштукатурено і побілено, куполи позолочено.
У 1889 заново перебудовано західний фасад Софії. Тоді ж споруджено нартекс, а барочний фронтон 18 століття замінено дугоподібним. Цей вигляд собору зберігається в основному до наших днів.
Нартекс споруджено на місці зруйнованої західної галереї, залишки якої увійшли в кладку нартекса і відкриті нині зондажами для огляду.
З південного боку до нартекса прилягає приміщення древньої хрещальні, вбудованої у галерею в 12 столітті. На її стінах збереглися розписи 11-12 століть. У хрещальні експонується мармурова різьблена купіль 12 століття.
З нартекса в собор ведуть мідні позолочені двері, які є цінною пам’яткою українського декоративно-прикладного мистецтва 18 століття.
АРХІТЕКТУРА І РОЗПИСИ ІНТЕР’ЄРА СОБОРУ
Увійшовши з нартекса в собор , відвідувач знайомиться з внутрішньою архітектурою, яка збереглася з 11 століття без особливих змін.
Внутрішнє планування собору чітке і ясне: прямокутна в плані споруда, витягнута по осі північ-південь, поділена дванадцятьма хрещатими стовпами на п’ять нефів - поздовжніх коридорів, які в східній частині закінчуються півколами апсид. Центральний неф вдвоє вищий і ширший від бокових і дорівнює за розмірами трансепту - головному поперечному членуванню. З півночі і півдня трансепт замикають двох»ярусні трипрольотні арки, які внизу спираються на восьмигранні, а вгорі - на пучкові стовпи. Така сама аркада замикала колись із заходу і центральний неф собору. Від неї залишилися основи восьмигранних стовпів, знайдені під час археологічних досліджень.
Таким чином, в 11 столітті центральний неф і трансепт утворювали в перетині рівноконечний просторовий хрест, над центром якого височів головний купол собору. Його тримали підпружні арки. Перехід від підкупольного квадрату до круглого барабана здійснено за допомогою парусів (сферичних трикутників). Такий тип храму називається хрестовокупольним.
Візантійська хрестовокупольна система, покладена в основу архітектурної композиції Софії Київської, дістала дальший розвиток у древньоруському зодчестві.
Від архітектури інтер’єра Софійського собору з 11 століття не збереглась лише західна частина центрального нефа. В результаті перебудов 17-18 століть загинула трипрольотна арка, перероблено склепіння в західних членуваннях, на місці древнього головного входу зроблено велику арку. Залишки мармурового порога 11 століття виявлено під час археологічних розкопок.
Другий неф займають просторі хори, (полаті) розміщені над боковими нефами і в західній частині собору. Полаті - це місце, призначене для князя і його придворних, а простому люду належало перебувати внизу. Таким чином , архітектура споруди підкреслювала класову диференціацію феодального суспільства.