Реферат: Софійський собор - видатна памята доби Київської Русі
У Михайлівському вівтарі на південній стіні збереглась дерев’яна віконниця 11 ст. Під нею - композиція 18 ст. «Чудо архангела Михаїла в Хонех».
Північний боковий вівтар собору присвячений святому Георгію - духовному патрону князя Ярослава Мудрого (хрещення ім’я князя - Георгій). У склепінні апсиди бачимо напівфігуру Георгія, під нею-святителів. На склепінні вівтарної і передвівтарної частини були змальовані сцени з життя Георгія. З них фрагментарно збереглися композиції «Допит Георгія Діоклетіаном», «Мучення Георгія в яру з вапном» та ін. На північній стіні ліворуч проходу в колишню галерею збереглося фрескове зображення чоловіка в світському одязі з піднятими руками. Існує припущення, що це-фрагмент великої композиції «Ярослав Мудрий перед святим Георгієм», яка не залишилась, і постать чоловіка є зображенням князя.
У Георгієвському бічному вівтарі привертають увагу дві намальовані чоловічі голови в склепінні вівтаря, ліворуч від зображення Георгія. Ці малюнки виконані продряпуванням фрескового фронтону, очевидно, під час реставраційних робіт 19 ст.
Велике місце у системі розписів собору займають окремі постаті святих. Серед них - зображення мучеників, святителів, апостолів, святих воїнів та ін. У західній частині, де під час богослужіння перебували жінки, переважно зображені «святі жони » - Варвара, Уляна, Христина, Катерина та ін. Виділяються яскравістю образів чотири жіночі постаті в медальйонах у західній частині Георгієвського бокового вівтаря.
На жаль, первісна соковитість кольорів більшості фресок не збереглася. Фрескові зображення були виконані на голубому фоні. В розписах переважали темно-червоні, вохристі, білі та оливкові кольори. Особливу увагу художники приділяли змалюванню облич, створивши чудову галерею образів з індивідуальною характеристикою. Привертають увагу постаті апостола Павла (вівтар Петра і Павла),Варвари (західний трансепт), Фоки (південна внутрішня галерея),Федора(північна внутрішня галерея) і багато інших.
Як мозаїчні, так і фрескові розписи собору органічно зв’язані з архітектурними формами інтер’єра. Їм притаманна декоративність, чіткість художньої мови, глибина і виразність образів.
Імена живописців невідомі. Лише в Михайлівському бічному вівтарі зберігся грецький напис «Георгій», виконаний по вогкій фресковій штукатурці до нанесення фарби на неї. Можливо, це ім’я одного з художників, які працювали в соборі. Велику роль у системі розписів відіграють численні орнаменти, які розділяють мозаїчні композиції, прикрашають арки, пілони, віконні й дверні прорізи. Вони підкреслюють архітектурні форми споруди і роблять живописне оздоблення Софії Київської особливо барвистим і багатим.
* * * * *
Крім мозаїк і фресок 11 ст., в центральному нефі собору на західній стіні інтерес становить виконана олійними фарбами у 18 ст. композиція «Перший Вселенський собор»
Мальовничість древнього інтер’єра Софії посилювала барвиста мозаїчна підлога, фрагменти якої експонуються в трансепті. Підлога собору не раз ремонтувалася: в головному вівтарі збереглася керамічна підлога кінця 17 ст. з круглих і лекальних плиток, вкритих різноколірною поливою. Чавунну підлогу зроблено в 19 ст . Під час розкопок підлогу 19 ст., що піднялася майже на метр у результаті пізніших нашарувань, було опущено на рівень 11 століття.
В 11 ст. вівтар був відокремлений від іншої частини собору невисокою мармуровою передвівтарною огорожею. Існуючий дерев’яний різьблений позолочений іконостас, виконаний у 1747р.,-чудовий взірець різьблення по дереву і станкового живопису українських майстрів 18 ст.
На стінах Софійського собору в різних місцях збереглися середньовічні написи - графіті. Це цінні пам’ятки древньоруської писемності, важливі історичні документи, з яких ми черпаємо цікаві відомості про різні сторони життя Стародавньої Русі. Найцікавіші з них ті, що розповідають про політичні події минулого, згадують імена історичних осіб, відомих з літописів . З-поміж останніх - князь Ярослав Мудрий, його сини Всеволод і Святослав, онуки Святополк і Володимир Мономах, єпископ Лука Білгородський, воєвода Ставр Городятинич та інші. Поряд з написами серед графіті багато всіляких малюнків.
Софійські графіті значною мірою відбивають мову стародавніх киян, а також вказують на високий рівень писемності серед населення Русі тих часів.
Найдавніші написи належать до 30-40-х років 11 ст. і безпосередньо свідчать про час виконання настінних розписів храму.
САРКОФАГ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
У східній частині внутрішньої і зовнішньої північних галерей собору в давнину була великокняжа усипальниця. Тут поховані Ярослав Мудрий, Всеволод Ярославич, Ростислав Всеволодович, Володимир Мономах та ін. До наших днів зберігся лише саркофаг Ярослава Мудрого, який експонується у вівтарній частині колишньої північної внутрішньої галереї.
Він складається з прямокутної скрині і двосхилої кришки з виступами (акротеріями) по кутках. Скриня і кришка саркофага прикрашені різьбленими зображеннями виноградної лози, пальми, кипариса, риб, птахів, хрестів та інших давньохристиянських символів.
Вага гробниці - 6 тонн. Саркофаг зроблено з проконеського мармуру і, очевидно, привезено з Візантії.
У 1936-1939 роках, під час розкриття і дослідження саркофага, вчені виявили в ньому чоловічий і жіночий скелети, кістки яких були перемішані. Цей факт, а також цілковита відсутність якихось предметів і одягу свідчать про пограбування гробниці (можливо, у 1240 р.). Зіставлення висновків анатоморентгенологічного дослідження кісток з даними літопису довело, що чоловічий скелет-це скелет Ярослава Мудрого. Підтвердилась наявність природженої кульгавості князя, а також поранення в коліно і в голову. Жіночий скелет-це скелет дружини Ярослава Ірини.
За черепом Ярослава Мудрого відомий радянський скульптор-антрополог М.М.Герасимов відтворив скульптурний портрет князя, який експонується в північній зовнішній галереї собору.
Саркофаг Ярослава Мудрого становить велику науково-історичну і художню цінність.
ПІВНІЧНА ЗОВНІШНЯ ГАЛЕРЕЯ
Приміщення колишньої північної зовнішньої галереї дає змогу простежити історію спорудження собору. Зондажі кладки на стінах розповідають про початкові архітектурні форми галереї та пізніші її перебудови. В західній частині приміщення відкрито кладку восьмигранного стовпа галереї, залишки аркбутана. Тут же видно кладку перебудов 17-18 ст., а також дверний проріз 18 ст. Кладка відкритих зондажів, а також експоновані будівельні матеріали розповідають про тогочасну будівельну техніку.
Стіни Софійського собору змуровано з каменю(граніту, червоного кварциту) і цегли-плінфи розміром 27х31х3,5 см, покладених на рожевому цем’янковому розчині. Ця техніка «мішаного способу» характерна для давньоруського зодчества 10-11 століть.
Ряди каменів, залиті розчином, вирівнювалися кількома горизонтальними рядами плінфи. Шар розчину між плінфами дорівнював довжині цеглини. При цьому плінфа через ряд заглиблювалась у товщу стіни і затиралась цем’янковим розчином. У результаті на фасаді утворювалась смугаста складка, де тонкі ряди цегли чергувалися з широким шаром розчину.
Стрічкові фундаменти собору змуровані з бутового каменю на вапняно-цем’янковому розчині (в окремих місцях без розчину - насухо). Глибина фундаментів-0,8-1,4 м.
Куполи складені з концентричних кіл плінфи з напуском кожного наступного ряду на попередній. І тільки для кладки верхньої частини купола застосовувалась влаштована знизу опалубка. Зовні куполи були вкриті спеціальною плінфою, вигну т ою відповідно до їхньої сферичної поверхні.
У кладці склепінь собору для їх полегшення широко застосовані порожні глиняні глеки - «голосники». В парусах головного купола голосники вмуровані відкритими горловинами всередину приміщення для поліпшення акустики споруди.
Зовні кладка собору кілька десятиліть залишалась відкритою. Широкі світло-рожеві смуги розчину в поєднанні з оранжево-рожевою плінфою і темними плямами каменів створювали багату фактуру і посилювали мальовничість фасадів храму.
У північній зовнішній галереї збереглися окремі фрагменти фресок 11 ст. В 19 ст. вони не були покриті олією, а тільки забілені, в результаті чого зберегли соковитість і своєрідний фресковий колорит.
У галереї містяться поховання церковних діячів 18-19 ст., зокрема митрополита Євгенія Болховітінова, відомого історика свого часу й автора першої монографії про Софію Київську (1825 р.).