Реферат: Соціальне програмування та прогнозування в управлінні

- підбір експертів та оцінка їх компетентності;

- розробка анкет для опитування експертів;

- отримання інформації від експертів (експертний висновок);

- оцінка узгодженості думок експертів;

- оцінка вірогідності результатів;

складання програми для опрацювання експертних висновків. Для прогнозування соціального прогресу на десятки років наперед ученими використовуються досконаліші науково-організаційні методи отримання експертних оцінок. Серед них, зокрема, дуже популярний метод Дельфі. Він передбачає складну процедуру отримання й математичного опрацювання відповідей. Прогнозування цим методом ґрунтується на дослі­дженні об'єкта й об'єктивних знаннях про нього з урахуван­ням суб'єктивних поглядів та думок експертів. За допомогою Дельфі-методу виявляється, яке судження опитуваних з того чи того питання переважає. При цьому велику роль відіграють інтуїція та досвід експертів, а тому цей метод не завжди є без­помилковим. З огляду на це Дельфі-метод доцільніше викори­стовувати в простих випадках — складання короткотерміно­вих прогнозів, передбачення локальних подій тощо. Проте його використання (на додаток до інших методів) для довго­термінового, комплексного, глобального передбачення підви­щує надійність прогнозів.

Щоправда, метод експертного опитування досить складний. Він потребує великих витрат часу на кожному з етапів його ор­ганізації, високої кваліфікації експертів, базується на інтуїції і суб'єктивних судженнях опитуваних, а отже, не забезпечує на­лежної точності. Тому в соціальному прогнозуванні часто корис­туються кількісними методами моделювання. Залежно від ма­тематичної техніки, що на ній вони ґрунтуються, ці методи по­діляються на:

· екстраполяційні (трендові). Екстраполяція — один з най­важливіших методів сучасного прогнозування, що полягає в пе­ренесенні висновків, одержаних у результаті вивчення однієї час­тини явищ та процесів, на іншу однорідну сукупність, на інший час. Це багатомірний метод математичної статистики, що засто­совується зазвичай для виміру взаємозалежностей між ознаками соціальних об'єктів і класифікації ознак з урахуванням цих залеж­ностей;

· факторні (аналітичні). Фактор — рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища; суттєва обставина в будь-якому про­цесі, явищі;

· евристичні — сукупність логічних прийомів і способів ро­зумового мислення, у тім числі імітаційні та ігрові моделі. Ці ме­тоди є предметом вивчення інших наукових дисциплін.

Отже, соціальне прогнозування ґрунтується на опануванні об'єктивних закономірностей науково-технічного і соціально­го прогресу та моделюванні варіантів майбутнього розвитку з метою формування, мотивування й оптимізації перспективних рішень.

Вітчизняний досвід соціального прогнозування свідчить, що спрогнозувати розвиток соціальних процесів на 5—10 і більше років наперед дуже важко, ,3а радянських часів було велике ба­жання визначити майбутні горизонти розвитку окремих соціаль­них процесів, а також суспільства в цілому.

Для цього використовувались усі можливі методи — від гаряч­кових пошуків відповідей у теорії марксизму-ленінізму до мані­пуляцій статистичними даними. Саме тоді народився афоризм: «Є брехня, є велика брехня і є статистика». Але прогнози, що ґрунтуються на брехні, нічим іншим, крім брехні, бути не мо­жуть. Саме через це керівництво КПРС так і не помітило початку розвитку в суспільстві багатьох негативних соціальних процесів, а в кінцевому підсумку втратило владу.

Недостатня ефективність радянського соціального прогнозу­вання полягала не тільки в тім, що воно базувалося в основному на умоглядних постулатах, на самому лише бажанні досягти чо­гось ліпшого. Найстрашнішим недоліком був брак комплексності в прогнозуванні соціальних змін. Багато соціальних прогнозів робилося ізольовано від процесів, що відбувалися в політиці, економіці, духовному світі людини; офіційна статистика охоп­лювала лише певні історичні проміжки часу, що не давало змо­ги застосовувати складні методи екстраполяції, спотворювало реальність.

Література

1. Васильєв Ю. П. Управление развитием производства: опыт США. — М., 9.

2. Грепсон Дж., О'Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI века. — М., 1.

3. Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. — К., 1.

4. Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П. Социология труда. — К., 0.

5. Кравченко А. И. Прикладная социология и менеджмент. — М., 5.

6. Полторак В. А. Соціологія: Основи соціології праці та управління. — К., 2.

7. Радугин А. А., Радугин К. А. Введение в менеджмент: социология организаций и управления. — Воронеж, 5.

8. Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Основи теории социального управления. — М, 0.

9. Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / Відп. ред. В. А. Полторак. — К., 3.