Реферат: Соціальне програмування та прогнозування в управлінні
- підбір експертів та оцінка їх компетентності;
- розробка анкет для опитування експертів;
- отримання інформації від експертів (експертний висновок);
- оцінка узгодженості думок експертів;
- оцінка вірогідності результатів;
складання програми для опрацювання експертних висновків. Для прогнозування соціального прогресу на десятки років наперед ученими використовуються досконаліші науково-організаційні методи отримання експертних оцінок. Серед них, зокрема, дуже популярний метод Дельфі. Він передбачає складну процедуру отримання й математичного опрацювання відповідей. Прогнозування цим методом ґрунтується на дослідженні об'єкта й об'єктивних знаннях про нього з урахуванням суб'єктивних поглядів та думок експертів. За допомогою Дельфі-методу виявляється, яке судження опитуваних з того чи того питання переважає. При цьому велику роль відіграють інтуїція та досвід експертів, а тому цей метод не завжди є безпомилковим. З огляду на це Дельфі-метод доцільніше використовувати в простих випадках — складання короткотермінових прогнозів, передбачення локальних подій тощо. Проте його використання (на додаток до інших методів) для довготермінового, комплексного, глобального передбачення підвищує надійність прогнозів.
Щоправда, метод експертного опитування досить складний. Він потребує великих витрат часу на кожному з етапів його організації, високої кваліфікації експертів, базується на інтуїції і суб'єктивних судженнях опитуваних, а отже, не забезпечує належної точності. Тому в соціальному прогнозуванні часто користуються кількісними методами моделювання. Залежно від математичної техніки, що на ній вони ґрунтуються, ці методи поділяються на:
· екстраполяційні (трендові). Екстраполяція — один з найважливіших методів сучасного прогнозування, що полягає в перенесенні висновків, одержаних у результаті вивчення однієї частини явищ та процесів, на іншу однорідну сукупність, на інший час. Це багатомірний метод математичної статистики, що застосовується зазвичай для виміру взаємозалежностей між ознаками соціальних об'єктів і класифікації ознак з урахуванням цих залежностей;
· факторні (аналітичні). Фактор — рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища; суттєва обставина в будь-якому процесі, явищі;
· евристичні — сукупність логічних прийомів і способів розумового мислення, у тім числі імітаційні та ігрові моделі. Ці методи є предметом вивчення інших наукових дисциплін.
Отже, соціальне прогнозування ґрунтується на опануванні об'єктивних закономірностей науково-технічного і соціального прогресу та моделюванні варіантів майбутнього розвитку з метою формування, мотивування й оптимізації перспективних рішень.
Вітчизняний досвід соціального прогнозування свідчить, що спрогнозувати розвиток соціальних процесів на 5—10 і більше років наперед дуже важко, ,3а радянських часів було велике бажання визначити майбутні горизонти розвитку окремих соціальних процесів, а також суспільства в цілому.
Для цього використовувались усі можливі методи — від гарячкових пошуків відповідей у теорії марксизму-ленінізму до маніпуляцій статистичними даними. Саме тоді народився афоризм: «Є брехня, є велика брехня і є статистика». Але прогнози, що ґрунтуються на брехні, нічим іншим, крім брехні, бути не можуть. Саме через це керівництво КПРС так і не помітило початку розвитку в суспільстві багатьох негативних соціальних процесів, а в кінцевому підсумку втратило владу.
Недостатня ефективність радянського соціального прогнозування полягала не тільки в тім, що воно базувалося в основному на умоглядних постулатах, на самому лише бажанні досягти чогось ліпшого. Найстрашнішим недоліком був брак комплексності в прогнозуванні соціальних змін. Багато соціальних прогнозів робилося ізольовано від процесів, що відбувалися в політиці, економіці, духовному світі людини; офіційна статистика охоплювала лише певні історичні проміжки часу, що не давало змоги застосовувати складні методи екстраполяції, спотворювало реальність.
Література
1. Васильєв Ю. П. Управление развитием производства: опыт США. — М., 9.
2. Грепсон Дж., О'Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI века. — М., 1.
3. Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. — К., 1.
4. Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П. Социология труда. — К., 0.
5. Кравченко А. И. Прикладная социология и менеджмент. — М., 5.
6. Полторак В. А. Соціологія: Основи соціології праці та управління. — К., 2.
7. Радугин А. А., Радугин К. А. Введение в менеджмент: социология организаций и управления. — Воронеж, 5.
8. Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Основи теории социального управления. — М, 0.
9. Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / Відп. ред. В. А. Полторак. — К., 3.