Реферат: Соціологічний аналіз девіації

равностi.

Критики цього пiдходу мають досить пiдстав. Наприклад, якщо ця

теорiя коректна, правопорушнiсть має бути найбiльшою, коли дамагання

(aspirations) є високими, а очикування - низькими. Це характерно для

низчих соціальних класів, але правопорушення необов'язково концентру-

ються у нижчих класах. Взаємозв'язок мiж соцiальною належнiстю та ба-

гатьма видами правопорушень дуже слабкий.

Бiльш того, Мертон виходить з того, що в американському

суспiльствi iснує консенсус . щодо цiнностей та цiлей. Але критики за-

уважують, що американське суспiльство є плюралiстичним з досить ве-

ликою кiлькiстю рiзних субкультур ..

Є значна кiлькiсть прикладiв iснування мов би "вiдхильної" по-

ведiнки, що можуть бути поясненi через непридатнiсть застосування до

них тих же самих норм, якi спрямовують поведiнку бiльшостi населення

США (наприклад, деякi норми iндiанцiв стосовно шлюбу).

3. Девіація як процес розвитку.

Девіантна поведінка є складовою людської життєдіяльності в цілому, її об'єктивних факторів (середовище — потреби) та факторів суб'єк­тивних (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, цінніс­них орієнтацій, мотивів, цільових установок та реалізації їх у вчинках, поведінці, діяльності).

Отже, поведінці як кінцевому елементові у ланцюгу зазначених факторів людської діяльності передують інші — середовище, потреби, інтереси, цінності, мотиви, цілі. Звідси висновок: шляхи удосконален­ня поведінки людини означають невпинне поліпшення навколишньо­го природного (екологічного) та соціального (економічного, політич­ного, культурного) середовищ, задоволення життєвих потреб кожної людини, що детермінують збіг її особистісних інтересів, цінностей, мо­тивів і цілей із загальноприйнятими, суспільне значущими.

Такий загальнометодологічний висновок конкретизується різно­плановими науковими дослідженнями, важливе місце серед яких по­сідають соціологічні, взаємопов'язані з усіма іншими, насамперед з тими, що стосуються правової системи.

Подолання девіантної поведінки є одним із головних завдань сучасного суспільства. Вважається, що запобігання девіації складається з тріади: 1) профі­лактики; 2) власне запобігання; 3) запобіжних заходів. На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийнят­тя), то центр запобіжної роботи переноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненням протиправного посягання.

Профілактика правопорушень має такі основні цілі: 1) обмежен­ня впливу негативних факторів; 2) вплив на причини злочинних про­явів; 3) вплив на мікросередовище; 4) вплив на особистість, здатну на злочин.

Девіантна соціологія вивчає також суб'єктно-об'єктні стосунки що­до проведення індивідуальної і загальної профілактики, застосування усіх форм її забезпечення, включаючи інформаційне — внутрішнє і зовнішнє. Йдеться про характеристику сукупності зареєстрованих на певній території злочинів за відповідний період; характеристику осо­бистості злочинця; дані про злочинність щодо різних категорій (ре­цидивна, неповнолітніх тощо); показники правопорушень незлочинно-го характеру; відображення географії злочинності та інших правопо­рушень, відхилень тощо.

Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Це профілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопоруш­ників у трудових колективах, громадських організаціях, залучення пра­вопорушників до суспільне корисних занять. Переконання поєднується

з примусом. Крім кримінального покарання застосовуються різні ад­міністративні засоби впливу.

Подолання девіантної поведінки потребує знання суті, причин, оз­нак злочинності та особистості злочинця. Злочинність — динамічне соціально-правове явище, яке включає сукупність усіх злочинів, що здійснюються у суспільстві на даному етапі і характеризуються пев­ними кількісними та якісними показниками (стан, рівень, динаміка, структура, характер). Йдеться про зареєстровану і приховувану (латентну), не зареєстровану, злочинність, про її детермінанти — об'єктивні й суб'єктивні, головні й другорядні.

Розробляючи шляхи подолання девіантної поведінки, треба вихо­дити і з того, що безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є намагання індивіда задовольнити свою потребу всупереч і на шкоду суспільним інтересам. За соціальним змістом потреби по­діляються на життєво необхідні (їжа, одяг, житло та ін.); нормальні, що соціальне схвалюються; деформовані; спотворені. Після середо­вища потреби є другим важливим об'єктивним фактором людської життєдіяльності, поведінки, включаючи її відхилення.

Криміногенне середовище, негативні обставини інтенсифікують злочинну дію, деформують потреби і, відповідно, їх усвідомлення та практичне задоволення. Це стосується як окремого індивіда, так і пев­них груп індивідів. Звідси — групова, організована злочинність, учасники якої спілкуються в умовах кримінологічної ситуації.

Структура особистості злочинця включає: 1) соціальне-демо­графічні ознаки; 2) кримінально-правові ознаки; 3) соціальні прояви у різних сферах життя; 4) моральні властивості; 5) психологічні особ­ливості. Ці риси мають соціальне негативну спрямованість: спотво­рені потреби, які багато в чому залежать від несприятливого середо­вища, усвідомлюються злочинцем у власних інтересах, орієнтаціях, мо­тивах і цілях, які суперечать загальноприйнятим,

Антисуспільна спрямованість суб'єктів девіантної поведінки харак­теризується негативно-зневажливим ставленням до людини, її цін­ностей; корисливими, егоїстичними намірами; нехтуванням соціаль­них норм; легковажно-безвідповідальним ставленням до свого місця в суспільстві.