Реферат: США - провідна постіндустріальна держава

Транспорт

Транспортний комплекс США є надзвичайно потужним і вдало збалансованим. У перевезенні вантажів лідирують залізниці (38% вантажообігу), на автотранспорт припадає 28%, внутрішній водний транспорт – 16%, трубопроводи – 18%. У перевезенні пасажирів абсолютним лідером є автомобільний транспорт (82%), його головний конкурент – авіаційний (17%). На залізниці та водний транспорт лишається 1% пасажирообігу. Їх значення зберігається лише в організації туристичних круїзів.

У зовнішніх зв’язках виключне значення має морський транспорт, але значна частина торгового флоту США плаває під "зручними прапорами". Швидко росте роль авіації у перевезенні не тільки пасажирів, але й вантажів.

Каркас транспортної системи країни становлять полімагістралі, що утворюють лінійно-вузлову структуру. Найнапруженішим є північно-східний "коридор" (Вашингтон – Бостон). Найважливіші меридіональні "коридори" – це "Чикаго – Новий Орлеан", "Чикаго – Маямі", "Сіетл – Лос-Анджелес"; серед широтних виділяються напруженістю "Нью-Йорк – Піттсбург – Чикаго – Сан-Франциско" та "Новий Орлеан – Х’юстон – Лос-Анджелес".

Зберігають своє значення внутрішні водні шляхи. Наприклад, Іллінойський канал поєднує озеро Мічиган з притокою Міссісіпі річкою Іллінойс, створюючи таким чином вихід з Великих озер у Мексиканську затоку. Ері-канал є зручним шляхом із Нью-Йорку до Великих озер. Переважна частина вантажообігу внутрішнього водного транспорту припадає на басейн Міссісіпі та Великі озера (найбільші річкові порти США – це Піттсбург і Сент-Луїс; озерні – Дулут, Чикаго, Толідо, Детройт і Буффало). Берегові канали з’єднують гирла річок і лагуни, тому дають можливість річковим судам проходити вздовж узбережжя, не виходячи у відкрите море.

Важливе значення для національної економіки США мають два водних шляхи, що лежать за їх межами: це глибоководний шлях Святого Лаврентія та Панамський канал.

Зовнішньоекономічні зв’язки

Географія торгових зв’язків США є надзвичайно широкою в силу активної участі країни в міжнародному поділі праці. Серед економічних партнерів найважливішими є безпосередні сусіди – Канада і Мексика. Далі йдуть Японія і група західноєвропейських країн. Швидко зростають обсяги торгівлі з новими індустріальними країнами Східної Азії (Китай, Південна Корея, Тайвань). Важливим партнером завжди була і залишається Австралія.

В експорті США після надання послуг найбільше значення мають готові промислові вироби, а якщо взяти конкретний товар – це літаки (наступні позиції за автомобілями, комп’ютерами, напівпровідниками, фармацевтичними препаратами). Значною лишається частка сільськогосподарського експорту (м’ясо, зерно, тютюн, соя). Специфічним "експортом" є доларова емісія.

В імпорті переважають паливо (особливо – нафта) та інша мінеральна сировина, широкий спектр споживчих товарів (одяг, взуття, годинники, побутова техніка, кава, какао, чай, рибопродукти), різноманітне промислове устаткування, автозапчастини, сталь і папір тощо.

Територіальна структура господарства США

Іще на початку ХХ століття статистична служба США затвердила поділ території країни на три великі райони (макрорайони або економічні зони), що історично склалися в процесі освоєння та соціально-економічного розвитку. Їх назвали: Північ, Південь і Захід.

Колонізація Півночі і Півдня почалася практично одночасно у ХVІІІ столітті, але здійснювалася по-різному. На Півночі розвиток продуктивних сил не гальмувався феодалізмом. Сюди був спрямований основний потік переселенців і капіталів з Європи. Розвиток Півдня до 1863 року стримувався рабством. Захід – це переважно гірська посушлива територія, її колонізація розпочалася лише в кінці ХІХ століття.

Як наслідок, найрозвиненішою стала Північ. Хоча у другій половині ХХ століття розрив зменшився, Південь і Захід підтягнулися, а по окремим позиціям навіть перехопили лідерство. Північ залишається найбільш заселеною територією, з найбільшим потенціалом обробної промисловості, що забезпечує більше половини вартості експорту США. В наш час Північ розглядають як 2 окремі економічні зони: Північний Схід та Середній Захід.

Але всередині будь-якої з 4 названих економічних зон, враховуючи їх величезні розміри, неминучими є внутрішні відмінності, які зумовлені географічним положенням і характером природного середовища, історією освоєння території та кваліфікацією трудових ресурсів або іншими особливостями.

І. Північний Схід

І.1. Нова Англія (до її складу входять штати Мен, Вермонт, Нью-Гемпшир, Массачусетс, Коннектикут, Род-Айленд).

Тут у 1620 році було засновано першу англійську колонію. На мінеральні ресурси територія небагата. Далеко не найкращі умови й для землеробства. Головна перевага Нової Англії – приморське положення.

Судноплавство, морська торгівля, рибальство, суднобудування стали першими і головними джерелами нагромадження капіталу. Саме тут на початку ХІХ століття відбувався промисловий переворот і звідси почалася індустріалізація США.

В економічній теорії Нова Англія стала класичним прикладом безперервної зміни структури господарства, "еміграції" старих галузей (текстильна, швейна, взуттєва, деревообробна) і виникнення на їх місці нових, більш складних – електроніка, волоконна оптика, фармацевтика, космічне обладнання і атомні підводні човни – ось сучасне обличчя району.

Найбільше місто – Бостон (головні галузі – це виробництво комп’ютерів і послуг в галузі обробки інформації, фінансів, медицини), до його міської агломерації входить Кембридж (де функціонують Гарвардський університет і Массачусетський технологічний інститут).

Хартфорд – перша столиця верстатобудування США, а зараз найбільший центр виробництва авіаційних двигунів.

Порти Нової Англії Нью-Лондон і Ньюпорт – головні бази ВМС США в Атлантиці.

І.2. Середньо-Атлантичний район (штати Нью-Йорк, Пенсільванія, Нью-Джерсі) незважаючи на невпинне зміщення центрів ваги населення та економічної діяльності на захід, і сьогодні залишається одним із найважливіших в США. Адже на його території розташоване ядро мегаполісу Босваш – міста Нью-Йорк і Філадельфія, а також Піттсбург – американська столиця сталі.

У сучасному світі рівнятися з Атлантичним узбережжям Північного Сходу США за рівнем ділової активності та виробничими потужностями може тільки головна промислова смуга Японії – мегаполіс Токайдо.

Видобувна промисловість у Середньо-Атлантичному економічному районі майже відсутня. Енергетика базується на довізному паливі та АЕС. Максимальний рівень диверсифікації машинобудування спостерігається у трикутнику "Нью-Йорк – Буффало – Рочестер". Також виділяються обсягами виробництва хімічна, паперова, поліграфічна і легка промисловість. Але просто виключною є роль узбережжя у фінансах і торгівлі, ділових та медичних послугах.

Найбільше місто району – Нью-Йорк. Лідерські функції у Бостона та Філадельфії він перехопив у кінці ХVІІІ століття завдяки будівництву Ері-каналу, а пізніше залізниць вглиб континенту. Нью-Йорк – це найголовніший в світі центр ділової активності, неофіційна "фінансова столиця", також слід згадати розташування тут штаб-квартири ООН. В межах США Нью-Йорк – швейна, ювелірна та поліграфічна "столиця".

Місто Рочестер на березі Онтаріо знамените штаб-квартирою, лабораторіями і закладами фірми "Істмен Кодак", це не тільки фотоапаратура з плівкою, а й інші вироби та послуги в галузі оптики і лазерної техніки. Серед рекреаційних місцевостей району виділяється Лейк-Плесід. Сільське господарство хоча й інтенсивне (молочне скотарство, птахівництво), але значення його мінімальне.

ІІ. Середній Захід

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--