Реферат: Стан та державне регулювання кредитування економіки України

Через високий рівень мита за реєстрацію застави у нотаріаль­ному порядку (а без такої реєстрації договір застави не міг набу­вати чинності) вона як вид забезпечення тривалий час майже не застосовувалась. Основним видом забезпечення було страхуван­ня кредитів від повернення, що й сприяло швидкому розвиткові страхового бізнесу. А коли у 1993 р. виключним видом діяльності страхових організацій закон визнав страхування, а гіперінфляція знецінила їх страхові резерви, основним видом забезпечення пога­шення кредитів стали гарантії і поруки, які надавались позичальни­кам одними банками для отримання кредитів в інших банках.

Гіперінфляція у 1993 р., з одного боку, викликала різке зрос­тання цін, а з іншого — знецінення капіталів комерційних банків, вкладів населення в банки, які завжди є основним джерелом фор­мування їхніх кредитних ресурсів. Це і запровадження Національ­ним банком України жорсткої монетарної політики (підвищення базової процентної ставки, норм обов'язкових резервів комерцій­них банків, застосування «кредитної стелі» тощо) обмежили кредитні відносини банків з підприємствами, а надання банками споживчого кредиту населенню майже повністю припинилось, якщо не зважати на кредитування банками своїх працівників.

Жорстка монетарна політика, зокрема постійне підняття Наці­ональним банком України в умовах гіперінфляції мінімального розміру статутних фондів банків, норм обов'язкового резерву­вання, глибока платіжна криза призвели до монополізації з 1994 р. кредиту, зосередження його в руках великих (за українсь­кими масштабами) банків. А оскільки комерційні банки, заснова­ні підприємствами певних галузей економіки, внаслідок зазначе­них причин та заборони державним підприємствам бути акціоне­рами комерційних банків і страхових компаній у переважній більшості змінили своїх власників І потрапили до різних клано­вих угруповань, то вони стали служити цим угрупованням. Це обмежило доступ до банківського кредиту малого та середнього бізнесу, державних підприємств, які тільки починали приватизу­ватись. Дефіцит кредитних ресурсів та значний рівень інфляції призвели до того, що кредити, як правило, надавались на короткі строки й здебільшого у сферу обігу. Цей процес почав охоплюва­ти й колишні державні, так звані системні банки.

Не сприяла нормальним кредитним відносинам банків з клієн­тами відсутність у чинному українському законодавстві до березня 1994 р. норми, яка передбачала б відповідальність за зловживання з кредитами. Лише у вересні 1995 р. Національний банк України затвердив Положення про кредитування, у якому в загальних ри­сах окреслив порядок проведення кредитних операцій комерцій­ними банками. Відсутність реальної відповідальності за нецільове використання і неповернення кредитів в умовах платіжної кризи спричинили у 1995 р. банкрутство ряду комерційних банків.

У 1995—1996 рр. через відсутність надійних позичальників та у зв'язку з вигідними умовами внутрішніх державних позик (ви­сокий дохід на облігації, зарахування сум, інвестованих у ці облі­гації, у рахунок обов'язкових мінімальних резервів комерційних банків, звільнення доходу на облігації від податку на прибуток тощо) більшість банків свої кредитні ресурси спрямували на при­дбання облігацій цих позик. Банки майже відмовилися від креди­тування реальної економіки, що вкрай негативно відбилось на її розвитку, спричинило поглиблення тривалої економічної кризи.

Лише з 1999—2000 рр. ситуація щодо кредитування реальної економіки почала поступово виправлятись. Комерційні банки все більше почали кредитувати реальну економіку, особливо підпри­ємства агропромислового комплексу. Цьому сприяло й те, що частину сплати процентів цими підприємствами взяла на себе дер­жава. Зокрема, у 2001 р. пільговими кредитами скористалось 82% підприємств АПК на загальну суму майже 3 млрд грн. Це й стало одним з основних чинників, що забезпечили вихід української економіки зі стану економічної кризи.

Ще з 1996 р. почав відновлюватись споживчий кредит (на жит­лове будівництво, продаж товарів населенню торговельними орга­нізаціями на виплат, талановитій молоді на здобуття вищої освіти тощо). Подальшому його розвитку сприятиме Закон України «Про кредитні спілки», прийнятий Верховною Радою України 20 грудня 2001 р. Він, порівняно з Тимчасовим положенням про кредитні спілки в Україні, затвердженим у вересні 1993 р. Указом Прези­дента України, надав кредитним спілкам значні права. Зокрема, вони мають право на залучення депозитів від своїх членів й інших установ та організацій, отримання банківських кредитів та право бути засновниками місцевих кооперативних банків.

Повільно, але все ж набувають поширення кредити, пов'язані з вексельним обігом, лізинговим і факторинговими операціями бан­ків тощо, хоча тривала платіжна криза в країні значно гальмує цей процес. А прийняття 25 жовтня 2001 р. Верховною Радою України Земельного кодексу, який став основою для формування протягом 2001—2005 рр. нової системи земельного законодавства, створило сприятливі у