Реферат: Становлення української політичної думки
План
Вступ
1. Еволюція політичних ідей з часів Київської Русі до XIX ст.
2. Суспільно-політична думка України XIX- початку XXст.
3. Проблеми державності в політичній думці України XXст.
Вступ
Українська політична думка с невід'ємною частиною загальнолюдських політичних знань. Адже Україна не стояла осторонь розвитку людської цивілізації і її визначні мислителі зробили вагомий внесок у становлення світової політичної думки. Вона і досі не втратила своєї актуальності. Більше того, без вивчення неможливо сьогодні самоусвідомити себе як націю, як народ, визначити перспективи свого подальшого розвитку.
1. Еволюція політичних ідей з часів Київської Русі до XIX століття
Літературні джерела ХІ-ХІІІ століть свідчать про те, що політична думка нашої країни виникла давно, а політика і державна влада вже в домонгольський період відігравали провідну роль у розвитку суспільства. Початковому періоду розвитку вітчизняної політичної думки властиві релігійні та буденні уявлення тих часів.
Політична думка Київської Русі репрезентована писаними пам'ятками, які припадають на X - XIII ст., такими як "Слово про закон і благодать" Іларіона, "Руська правда", "Повчання дітям" Володимира Мономаха, "Повість минулих літ", "Слово о полку Ігоревім", Галицько-Волинський літопис.
У цих документах порушені проблеми походження держави, виникнення правлячої династії, єдності і суверенності політичної влади, організації найдоцільніших форм правління тощо. Зокрема, київський митрополит Іларіон вбачав у сильній монархічній владі князя запоруку територіальної цілісності держави, вважав що церква повинна служити державі та її володарю.
Центральне місце в суспільно-політичній думці цього періоду належить проблемі ідеального правителя та його влади. Князь уже від народження розглядався як необхідний елемент державної структури, потенційний носій державної влади. На думку Володимира Мономаха, ідеальний правитель - це мудрий, справедливий і милосердний володар, що дбає про підданих.
Важливе місце в системі політичних інститутів Київської Русі належало таким представницьким установам, як князівська рада, боярська рада, князівські з'їзди, собори. Помітний вплив на функціонування князівської влади в Київській Русі справляло також і віче, нехтувати яким князі не могли.
Істотне значення в політичному житті Київської Русі, особливо для її розбудови, мало введення київським князем Володимиром Великим християнства (988). Прийняття монотеїстичної релігії сприяло централізації давньоруської держави, розширенню її міжнародних зв'язків, а, отже, й утвердженню політичної могутності владних структур.
Подальший розвиток політичної думки України пов'язаний з іменами видатних українських мислителів, філософів Ю.Дрогобича, Ст.Оріховського, І.Вишенського. У цей час Україна перебувала під впливом Литви і Польщі, а політична думка розвивалася в руслі гуманістичної традиції.
Актуальні політичні думки про державу, закон і право, форми і методи управління державою висловив, зокрема, Ст.Оріховський (1513-1566). У творах "Про природне право", "Напучення королеві польському Сигізмунду Августу", "Польські діалоги політичні" порушуються проблеми природного права, розподілу влади, пріоритетності закону над рішеннями монарха. "Закон вищий за державу і вищий за короля" - писав Ст.Оріховський. Він став першим в українській політико-філософській думці теоретиком гуманістичної політики та свободи.
Із середини XVIст. більшість українських земель була загарбана польськими, литовськими та угорськими феодалами. За цих умов боротьба за свободу і незалежність українського народу була першочерговим завданням. Як протест проти жорстокого феодального гноблення стало виникнення козацького руху, а відтак і становлення козацько-гетьманської держави.
Волелюбні традиції українського народу знайшли своє втілення у національно-визвольній боротьбі під проводом Б.Хмельницького1648-1654 рр., стрижнем політичної доктрини якого була національна державна ідея. Результатом цієї боротьби стало утворення Запорозької Січі, в якій ніколи не було кріпацтва й вперше в Європі склалася прогресивна форма господарства фермерського типу. Державотворчі процеси цього періоду здійснювалися на основ і універсалів та офіційних листів Б.Хмельницького, "Статей про устрій Війська Запорозького", Зборівського договору 1649 р.
Характерною ознакою суспільного життя козацтва був демократизм, що не могло не позначитися на формуванні тогочасної української політичної думки. Це знайшло своє яскраве підтвердження у "Пактах і конституціях прав і вольностей Війська Запорозького", які нині іменуються Конституцією П.Орлика (1710 р.). Тут уперше прозвучала в юридичному оформленні українська державна ідея, пронизана демократизмом і волелюбством. Головною ідеєю цього документа є ідея про право українського народу на вільне життя.
У сучасних умовах для України надзвичайно важливого значення набувають демократичні ідеали, втілені в "Пактах..." щодо організації та функціонування влади у Війську Запорозькому, питання про верховенство Генеральної Ради, чітке послідовне та суворе обмеження повноважень гетьмана, виборність гетьмана Генеральною Радою, обов'язок гетьмана виконувати її рішення, заборону прийняття гетьманом рішень, котрі не передані йому Генеральною Радою. Наведені ідеї "Пактів..." мають величезне значення в контексті реформи нині чинної Конституції України.
Ця Конституція не була втілена у життя, але суттєво вплинула на настрої українського народу і постійно підтримувала у ньому дух незалежності і бажання самостійно вирішувати власну долю.
Плодотворною для майбутнього національного відродження була діяльність українських просвітників XVIIIст. їх ідейні настанови, маючи чітко виражене соціально-економічне підгрунття, критично оцінювали феодальне суспільство, його соціальні і політичні інститути, доводили правомірність знищення феодалізму, сприяли утвердженню в українському суспільстві принципів буржуазної демократії. Просвітителі розробили питання про походження держави, її функції, типи державного правління, шляхи демократизації суспільства, поділу влади. Відображаючи інтереси народжуваної буржуазії, мислителі вірили в Людину, її високе покликання, боролися за встановлення "царства розуму", основаного на "природних" правах і рівності людей. Найважливішими засобами соціального поступу мислителі вважали поширення освіти, пропаганду наукових знань, ідей справедливості і добра.
Таким чином, сформульовані в продовж IX- XVIIIстоліть політичні ідеї відіграли важливу роль у розвитку суспільно-політичної думки й формуванні передумов українського національного відродження.
2 Суспільно-політична думка України XIX - початку ХХст.
Кінець XVIII- початок XXст. був часом великих політичних змін і соціальних перетворень в Україні, спричинених новою геополітичною ситуацією в Центральній та Східній Європі. Внаслідок цих змін зникли держави, які помітно впливали на розвиток подій в Україні у пізнє середньовіччя. Кількість держав, до складу яких входили українські землі наприкінці XVIIIст.. зменшилася з чотирьох до двох. Україна опинилася у двох досить відмінних, а в дечому - і цілком протилежних суспільно-політичних системах: Російській та Австрійській імперіях. Такий стан без великих змін тривав до 1914 року. Як бачимо, розвиток політичної думки в Україні протягом XIXст. продовжувався у несприятливих умовах бездержавності на грунті подальшого загострення соціально-політичних суперечностей.
Першою пам'яткою української модернової політичної думки був трактат "Історія русів", правдоподібно написаний невідомим автором на початку XIXст. Книга має виразне антипольське та антиросійське спрямування, а основною її ідеєю є відновлення автономних прав України на момент її входження до складу Російської держави (1654 р.). "Історія русів" мала величезний вплив на дальше формування ідеології українського національного руху. Зокрема, цей твір сильно позначився на формування свідомості молодого Т.Шевченка. Водночас слід зауважити, що автор "Історії русів", закликаючи до виправлення історичних кривд, заподіяних Росією українському народу, все ж ні на мить не ставить під сумнів право російського імператора управляти Україною. В цьому виявився песимізм автора щодо майбутнього України.
Яскраву сторінку в історії політичної думки України середини XIX ст. вписало Кирило-Мефодіївське товариство (1845 р.), членами якого були М.Костомаров, П.Куліш, М.Гулак, В.Білозерський, Т.Шевченко, Г.Андрузький. Створення товариства було спробою інтелігенції змінити культурно-просвітницьку роботу політичною боротьбою за національні інтереси.
У "Книзі буття українського народу", статуті товариства обґрунтовувалися політичні ідеї справедливості, свободи, рівності, братерства. Основними завданнями Кирило-Мефодіївського товариства були: побудова слов'янської спілки християнських народів; знищення кріпацтва та абсолютистської царської влади в Росії; поширення християнського суспільного ладу на весь світ.
Вироблена кирило-мефодіївцями ідея слов'янської єдності перебувала у відвертій опозиції до урядового панславізму. Під ідеєю братерства слов'ян українські діячі середини XIX ст. розуміли насамперед союз української і польської націй. Урядові ж офіційні плани не передбачали існування в Малоросії третьої нації -української. Урядовій ідеї зцентралізованої слов'янської імперії з центром у Петербурзі кирило-мефодіївці протиставили ідею федеративної слов'янської республіки зі столицею у Києві. Зрозуміло, чому їх діяльність викликала таку реакцію з боку офіційного Петербурга.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--