Реферат: Статистика фінансів

Одним із завдань статистики державного бюджету є прогнозу­вання його доходів і видатків.

Для прогнозування податкових доходів державного бюджету можуть бути використані різноманітні методи, наприклад екст­раполяція трендів. Проте ці методи, передбачаючи збереження минулої тенденції розвитку, не враховують змін у податковій ба­зі, а також ставки податків. Через це їх застосування може при­звести до помилок у прогнозах. Більш обґрунтованою є побудова функції залежності податків від податкової бази.

Видатки бюджетів включають усі платежі, що не повертаються.

Видатки визначаються як державні витрати, що утворюються на безповоротній основі, тобто не пов'язані з виникненням або погашенням фінансових вимог. Ці видатки можуть бути спрямо­вані як на поточні, так і на капітальні цілі, вони можуть бути як відшкодованими, так і безповоротними.

Поточні витрати включають відшкодовані витрати, не пов'я­зані з придбанням основного капіталу, товарів і послуг для виробництва основного капіталу, а також безоплатні виплати. Безоплатні виплати не включають придбання капітальних активів, відшкодування збитків за пошкодження основного капіталу або І збільшення фінансових активів одержувачів. У складі поточних витрат виокремлюють видатки на товари та послуги, виплату процентів з державного боргу, субсидії та інші поточні трансферти й видатки.

Капітальні видатки — це видатки на придбання основного капіталу, резервів, землі та нематеріальних активів, капітальні трансферти та інші капітальні витрати.

Витрати державного бюджету деталізуються за конкретними об'єктами фінансування в рамках статей і параграфів. Важливим завданням статистики державного бюджету є вивчення показни­ків використання коштів держави в установах і організаціях, що фінансуються з бюджету. До таких об'єктів належать дитячі та дошкільні заклади, установи освіти та охорони здоров'я, ветери­нарна служба в сільському господарстві, частина науково-дослід­них установ, організації, підпорядковані Міністерству оборони, Служба безпеки України, Національна гвардія, Міністерство вну­трішніх справ, Прокуратура України, органи законодавчої, вико­навчої та судової влади.

Перевищення доходів над видатками (профіцит) розраховує­ться як різниця між сумарними доходами, включаючи безопла­тні надходження, та сумарними видатками. Значення цієї вели­чини з протилежним знаком (дефіцит) дорівнює сумі чистих запозичених державою коштів плюс чисте скорочення держав­них касових залишків, вкладень і цінних паперів, які мають лік­відне значення.

Фінансування дефіциту за типами кредиторів являє собою всі кошти (внутрішні або іноземні), отримані для покриття дефіциту бюджету або, навпаки, розміщення суми, яка перевищує доходи над видатками.

Дефіцит зведеного бюджету України фінансується за рахунок кредитів Національного банку України, облігацій державної вну­трішньої позики і зовнішніх джерел фінансування.

Сума видатків може бути похідною від доходів державного бюджету і рівня його дефіциту. Елементом прогнозу видатків бюджету може бути розмір державного внутрішнього і зовніш­нього боргу. Внутрішній борг держави складається з відсотків за виплатами позик та із сум погашення позик. Тому прогнозування цієї статті видатків має будуватися на рівнянні тренду відсотко­вої ставки і суми отриманих урядом кредитів. Прогнозування зо­внішнього боргу має пов'язуватися із зовнішньою заборгованіс­тю та її структурою, а також зі станом платіжного балансу і його прогнозом.

3. Статистика грошового обігу

В економіці грошова маса є важливим чинником, який впли­ває на рівень цін, обсяг виробництва і стан платіжного балансу.

Грошовою масою (запасами) називають сукупний обсяг купі­вельних та платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг і належать приватним особам, підприємствам і державі. У грошовій масі розрізняють активні гроші, що застосовуються в готівковому та безготівковому обігу, і пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках), котрі лише потенційно можуть бути використані в угодах.

При визначенні грошової маси виходять з грошових агрегатів, під якими розуміють специфічну класифікацію платіжних коштів за рівнем їх ліквідності. Грошовим агрегатом називають особливу групу ліквідних активів, що служать альтернативними вимі­рювачами грошової маси.

Грошові агрегати — це зобов'язання банківської системи нефінансовим секторам: готівка, депозити до запитання, строкові депозити та заощадження. Розвиток зазначених депозитів відби­ває стан монетарної політики. Грошові агрегати протиставляють­ся чистим зовнішнім активам (обчисленим у національній валю­ті) та чистим внутрішнім кредитам.

Грошова база є сумою готівки в обігу, готівки в сейфах та ре­зервів комерційних банків.

Грошовий агрегат М1 складається з агрегату М0, розрахункових рахунків і поточних депозитів. Параметр М0 включає готівку в обігу (у касах підприємств і організацій та на рахунках у населення).

Грошовий агрегат М2 включає параметр М1 та строкові депо­зити. Строкові депозити складаються із залишків на строкових (до трьох років) рахунках за вкладами населення та депозитів підприємств і населення на розрахункових рахунках у комерцій­них банках.

Грошові агрегати різняться між собою за рівнем ліквідності. Останню властивість розуміють так: це можливість використання деякого активу як засобу обігу або перетворення активу на кошти обігу та його здатність зберігати свою номінальну вартість не­змінною.

Абсолютно ліквідними вважаються гроші параметра М1. До високоліквідних грошових активів слід віднести також грошовий агрегат М2. На думку економістів, цей параметр грошової маси більш тісно пов'язаний зі швидкістю грошової маси, реальним національним продуктом і цінами.

Поводження грошових агрегатів у консолідованій банківській системі може бути пов'язано з грошовою базою центрального банку за допомогою грошового мультиплікатора, обчисленого як відношення М2 (або іншого грошового агрегату) до грошової ба­зи — суми готівки, що утримується поза банківської системою, та загальних резервів комерційних банків, тобто суми мінімаль­них обов'язкових резервів і надлишкових резервів, включаючи готівку в сейфах.

Обсяг грошової маси є результатом складної взаємодії бага­тьох суб'єктів економічної діяльності, а не самої лише діяльності кредитно-грошових органів, які визначають розмір грошової ба­зи. Комерційні банки визначають розмір позичок, інших активів і надлишкових резервів. Небанківський сектор вирішує, як розпо­діляти свої грошові кошти між строковими, ощадними, поточни­ми вкладами та іншими зобов'язаннями, фінансовими активами або просто зберігати готівку. У свою чергу рух суспільного про­дукту і національного доходу, створення доходів у народному господарстві — усі ці дії невіддільні від грошових відносин, які складаються між населенням, урядом, підприємствами й орга­нізаціями. Ці відносини характеризуються обсягом грошового обігу, що являє собою сукупність операцій, у процесі вико­нання яких відбувається рух грошової маси. Необхідно відріз­няти обсяг грошового обігу від середніх залишків грошей. Перший показник визначають підсумовуванням результатів операцій з находження (або списання) грошей за певний пері­од, а другий дістають як середню величину із залишків грошей на рахунках на окремі дати.

Грошовий обіг поділяється на безготівковий та готівковий. Безготівковий грошовий обіг — це сукупність грошових роз­рахунків, здійснюваних у формі записів на рахунках у банках і шляхом заліку взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші ви­конують лише функцію коштів платежу.

Готівковий грошовий обіг — це сукупність грошових розра­хунків, які застосовуються у взаємовідносинах держави, підпри­ємств, установ і населення, набираючи форми готівкових грошей. Для управління процесами грошового обігу потрібно спирати­ся на статистичну інформацію про розмір грошового обігу, його склад і динаміку, а також обіговість грошових коштів, додержан­ня розрахункової дисципліни, про склад і швидкість обігу грошо­вої маси, купівельної спроможності грошей, а також виявляти за­кономірності цих процесів.

За характером платежів розрізняють товарний платіжний обіг і нетоварний платіжний обіг. До складу товарного обігу включають платежі за товари, виконані роботи та послуги, а до нетоварного обігу — платежі до бюджету та платежі за іншими фінансовими операціями.

Обсяг готівки в обігу залежить від монетарної політики, пла­тіжної дисципліни та інфляційних очікувань та швидкості обігу готівки.

Розглядаючи швидкість обігу готівки, розрізняють власне швидкість її обігу та швидкість обігу агрегату М2.

Швидкість обігу обчислюється як відношення місячного (квар­тального, річного) ВВП до обсягу М0 і М1 на середину періоду, що множиться на 12 (відповідно 4 для квартальних та 1 для річ­них даних). При цьому темпи зростання агрегату протягом періо­ду вважаються сталими. Обсяг готівки та М2 на середину періоду обчислюється на підставі даних про готівку на кінець звітного періоду та агрегату М2, включаючи строкові депозити в інозем­ній валюті на кінець звітного періоду. Депозити в іноземній ва­люті перераховуються за обмінним курсом, який є середнім між аукціонним та міжбанківським, з одного боку, та некомерційним — з іншого.