Реферат: Страхування транспортних засобів та вантажів

Авіаційне страхування

Характеристика ризиків та види авіаційного страхування. Міжнародна практика до галузі авіаційного страхування, крім страхування авіа-каско, відносить багато інших видів страхування, зокрема страхування авіазапчастин та двигунів, пасажирів від нещасних випадків, членів екіпажів, авіадиспетчерів та інших спеціалістів, страхування відповідальності аеропортів і власників (операторів) ангарів, відповідальність виробників повітряних суден та іншої продукції авіаційно-промислового комплексу і пов'язаних з авіацією галузей.

Незважаючи на розширене розуміння терміну "авіаційне страхування", головним носієм ризику в цих видах страхування є повітряне судно, особливо під час зльоту чи посадки, тому що саме в цей час повітряне судно отримує найбільші динамічні та статичні навантаження. Відсоткове співвідношення польотного часу і вірогідності настання авіаційних пригод унаочнює рис. 13.1. Зазначені найбільш небезпечні періоди польоту хоча і становлять лише 6 відсотків польотного часу, але на них припадає 75 % авіаційних подій.

Одночасно з розвитком технічного прогресу в авіаційній індустрії відбувався й розвиток авіаційного страхування. І сьогодні існують тенденції щодо вдосконалення практики цього виду страхування з урахуванням змін міжнародного національного законодавства та з огляду на розвиток авіаційних технологій.

Розвиток страхового законодавства в Україні та його вплив на здійснення авіаційного страхування. Перше законодавче запровадження в Україні авіаційного страхування було здійснено в XVII розділі "Авіаційне страхування" Повітряного кодексу, прийнятого 4 травня 1993 p. Стаття 103 поділяла загальний термін "авіаційне страхування" на більш деталізовані і конкретні види, що мали здійснюватися в обов'язковому порядку.

Рис. 13.1. Розподіл ризиків за етапами польоту

Зауважимо, що в Україні протягом 1993-1995 pp. ліцензії на авіаційне страхування видавалися без його конкретизації в межах майнового, відповідальності та особистого від нещасного випадків. Незважаючи на обов'язкову форму цього виду страхування, договори страхування укладалися на підставі правил страхування, що розроблялись страховиками самостійно і використовувались при укладанні аналогічних за ризиками договорів добровільного страхування.

З прийняттям Закону України "Про страхування" ситуація щодо класифікації видів дещо змінилася і Укрстрахнагляд припинив видачу нових ліцензій на узагальнений вид страхування "авіаційне страхування". Натомість з'явилася низка конкретизованих видів страхування. У межах добровільних видів видавалася ліцензія на майнове страхування засобів повітряного транспорту і страхування відповідальності власників повітряних суден, включаючи відповідальність вантажоперевізника. А в рамках обов'язкового страхування Закон "Про страхування" визначив такі види:

o страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;

o страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

o страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам;

o страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним під час виконання авіаційних робіт;

o страхування авіаційних суден.

Це збігалося з вимогами Повітряного кодексу України.

Ідеологічно страхування каско повітряних суден та інших видів авіаційних ризиків базувалось на основі морського страхування. Разом з тим світова практика показує, що специфіка авіаційного страхування виявила його катастрофічну природу, на відміну від морських ризиків. Оскільки авіаційне страхування - це цілий комплекс страхових послуг, що тягне за собою відповідальність за багатьма різними об'єктами, реалізація всіх їх виявляється із настанням одного спільного для всіх випадку - авіаційної катастрофи. Авіаційному страхуванню найбільше притаманна як катастрофічність ризику, так і його кумуляція.

Страхування авіаційних ризиків має яскравий приклад розвитку ринку страхових послуг, який відстежував зростання авіаційної індустрії й оперативно реагував на її потреби, що постійно зростали з розвитком технічного прогресу. Якщо перші ознаки страхових відносин можна спостерігати ще за часів Стародавньої Греції, а класичне страхування (у сьогоднішньому розумінні) налічує 250 років, то вік авіаційного страхування не більший за вік людини. Хоча один із перших полісів зі страхування повітряних суден на випадок авіакатастрофи був виданий ще перед першою світовою війною в Лондоні.

Для того щоб створити достатнє уявлення про ідеологію авіаційного страхування та осмислити її, необхідно розглянути об'єкт страхування - авіаційну галузь, а також дослідити притаманні цій галузі ризики. 1 тільки з огляду на ці ризики можна схарактеризувати адекватні їм страхові програми.

Загальносвітові тенденції розвитку авіаційної індустрії. Історію розвитку повітряних перевезень можна умовно поділити на кілька етапів, що мали свої певні особливості. Так, усього за 70 років авіалінії подолали шлях від невеличких фірм з мізерним капіталом, якими керували пілоти-ентузіасти, до велетнів з мільярдами доларів в активах.

Початком розвитку комерційного використання авіаційної техніки вважають Другу світову війну, яка дала поштовх до розвитку транспортної авіації та створення всесвітньої мережі, що обслуговувалась гвинтовими літаками.

Наступним етапом розвитку авіації було застосування реактивних лайнерів, що підвищило швидкості транспортування зі зменшенням витрат. Головним якісним показником реактивної авіації вважають більший ресурс реактивних двигунів порівняно з поршневими.

Важливою для розвитку авіації стала поява широкофюзеляжних літаків, що на початку 70-х років знову трансформували авіаційний ринок.

Поряд з розвитком авіаційної техніки можна спостерігати вдосконалення навігаційних служб, які почали застосовувати аерокосмічні навігаційні системи, що дало змогу в багато разів збільшити точність наведення літаків.

Сьогодні існують тенденції щодо розвитку допоміжних операцій, виконуваних авіаційними компаніями з метою збільшення рентабельності авіаліній. Так, наприклад, типова авіакомпанія здійснює операції в аеропортах і агенціях з продажу квитків, залучається як партнер до готельного бізнесу, має дочірні туристичні компанії.

Зосередження зусиль усіх країн на забезпеченні безпеки польотів та відшкодуванні збитків потерпілим було започатковано ще до Другої світової війни прийняттям відповідних конвенцій у галузі авіації.

Варшавська конвенція 1929 року регулювала (а в деяких випадках регулює і сьогодні) відповідальність авіаційного перевізника щодо смерті, каліцтва або затримок пасажирів, а також щодо затримок і пошкодження вантажу та багажу.

Згідно з конвенцією вид транспортування визначається "договором про транспортування": для пасажира - це квиток, для багажу - багажний чек, для вантажу - вантажна накладна. Конвенція також визначила, що:

o авіаційний перевізник відповідальний за смерть або каліцтво пасажирів, якщо пригода сталася на борту повітряного судна або під час посадки чи висадки пасажирів;

o авіаційний перевізник відповідальний за збитки, ушкодження і руйнування багажу та вантажу, що трапились під час транспортування;