Реферат: Стратегії та методи управління ліквідністю в комерційному банку

Реферат на тему:

Стратегії та методи управління ліквідністю в комерційному банку.

У процесі управління активами і пасивами банку менеджери повинні одночасно вирішувати наступні традиційно обумовлені задачі, так звані функції управління банківською ліквідністю :

- задоволення попиту на кредити;

- задоволення побажань вкладників по вилученню депозитів;

- демонстрація ринку надійності банку;

- обмеження вартості залучених на ринку ресурсів;

- оптимізація сукупного прибутку банку.

Хоча з першого погляду задачі виглядають досить суперечливо, тому що задоволення попиту на будь-які кредити навряд сумісно з обмеженням вартості залучених ресурсів, а задоволення вимог по вилученню депозитів з неприбутковою реалізацією активів, однак у рамках розумних обмежень (системи стратегічних лімітів) вони цілком розв'язувані. Таким чином, як і в будь-якому управлінському процесі, необхідно розрізняти стратегічну і тактичну складові процесу управління банківською ліквідністю.

Історично в міру розвитку фінансових ринків, їхніх окремих секторів, державних систем грошово-кредитного регулювання, банківської системи розвивалися і різні теорії управління банківською ліквідністю: теорія комерційних позичок, теорія переміщення, теорія очікуваного доходу, теорія управління пасивами і т.д. Усі вони мають свої недоліки й у чистому виді навряд можуть бути застосовні при виборі стратегії і тактики управління ресурсами. Однак, в залежності від ситуації, запропоновані цими теоріями підходи використовуються в реальній практиці і дозволяють регулювати ліквідність і платоспроможність банку.

Теорія комерційних позик

Теорія комерційних позик бере початок з англійської банківської практики XVIII ст.

Сутність цієї теорії полягає в тому, що комер­ційний банк забезпечує свою ліквідність, якщо його активи розміщені в короткострокові позики, які вчасно погашають­ся при стабільному рівні ділової активності. Банк повинен фінансувати послідовні стадії руху товарів на всіх стадіях від виробництва до споживання. В наш час ці позики можна порівняти з позиками під товарні запаси та позиками на поповнення оборотного капіталу. Згідно з даною теорією, протягом значного періоду історії банківської справи вва­жалось, що банки не повинні кредитувати операції на фон­довому ринку, купівлю нерухомості або споживчих товарів та надавати довгострокові кредити сільському господарству. Зазначимо, що аналогічним чином діяли й українські комер­ційні банки в 1992-1993 pp., кредитуючи переважно торго­во-посередницькі структури.

Ос­новним недоліком теорії було те, що вона не спиралася на кредитні потреби економіки під час фази зростання еконо­мічного циклу. Жорстке дотримування теорії забороняло банкам фінансувати розширення діяльності підприємств: фі­нансування капіталовкладень в обладнання, будівлі, худобу, землі. Нездатність банків задовольняти подібні потреби в кредитах стала важливим фактором виникнення та розвит­ку конкуруючих фінансових інститутів, таких як ощадні банки, позичково-ощадні асоціації, фінансові компанії спо­живчого кредиту та кредитні спілки. Аналогічні тенденції простежуються останнім часом і на українському банківському ринку. Орієнтація комерцій­них банків протягом 1992-1994 pp. переважно на торгово-посередницькі структури сприяла переходу частини банківсь­ких послуг до таких фінансово-посередницьких структур як довірчі товариства (операції з фінансовими коштами фізич­них осіб), інвестиційні фонди, кредитні спілки (споживче кредитування), спеціалізовані іпотечні та земельні банки.

Теорія переміщення.

Сутність цієї теорії полягає в тому, що банк може бути лік­відним, якщо його активи можна перемістити або продати іншим кредиторам за готівку. Якщо кредити не погашають­ся в належний термін, передані в забезпечення позики то­варно-матеріальні цінності або, наприклад, цінні папери можуть бути продані на ринку за готівку або при необхід­ності позики можуть бути рефінансовані в центральному банку.

Таким чином, умовою покриття потреб окремого ко­мерційного банку в ліквідних коштах є постійна наявність активів, які можна легко продати. Аналогічним чином бан­ківська система буде ліквідною, якщо Центральний банк віль­но купуватиме запропоновані для переобліку активи.

Легкореалізовані цінні папери довгий час розглядались як одне з найкращих джерел ліквідних ресурсів. Такі цінні папери можна легко перетворити в готівку, тому на них час­то посилаються, як на резерви другої черги (другорядні). Щоб забезпечити конвертованість без затримок і втрат, дру­горядні резерви мають відповідати трьом вимогам:

— висока якість;

— короткий термін погашення;

— можливість вільної реалізації.

Вони мають бути вільними від кредитного ризику та ризику зміни ринкових процентних ставок і придатними до ринкової реалізації. Щодо строків погашення активів, які використовують­ся як резерв ліквідності, немає певних вимог, але загальним правилом є можливість реалізації в найкоротший термін.

Недоліки: хоч теорія переміщення має наукове обґрунтування, більшість банків, які й дотримувались, не обминули пробле­ми ліквідності в 20—30-ті роки. Окремі банки значну увагу приділяли онкольним позикам, забезпеченим цінними папе­рами. розраховуючи на те, що ці позики можуть бути по­вернуті протягом 24 годин. Коли ринкова вартість цінних паперів почала падати, банки зрозуміли, що погашення цих позик несе збитки. Враховуючи, що позики не підлягають рефінансуванню у федеральних резервних банках, Централь­ний банк не міг надати додаткових ресурсів. І, оскільки "пра­вила прийнятності" цінних паперів визначались, спираючись на теорію комерційних позик, кредит у федеральних резер­вних банках було їм гарантовано, поки банки розміщували кошти в короткострокові комерційні кредити. Однак мас­штаби американського підприємництва вимагали від банків надання середньо- та довгострокових кредитів на цілі, які не визнавались "правилами прийнятності". Незважаючи на негативний досвід 30-х років, теорія переміщення має багато послідовників. Останніми роками наголос у забезпеченні ліквідності робиться на розміщення банківських коштів у цінні папери уряду, що легко реалізуються.

Враховуючи світовий історичний досвід, можна конста­тувати: по-перше, в період 1992 — 1993 pp. теорія перемі­щення не знайшла свого відображення на українському фі­нансово-кредитному ринку. Причиною цього, на нашу дум­ку, перш за все, був брак цінних паперів, які б відповідали "правилам прийнятності" і могли бути включені до резервів другої черги.

З початку 1995 року такі цінні папери у вигляді вексе­лів облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) та облі­гацій внутрішньої місцевої позики (ОВМП) з'явилися. Це, а також можливість оформлення заборгованості векселями, використання ОВДП як обов'язкових резервів банків, впро­вадження факторингових операцій створило передумови для використання теорії на банківському ринку України.

Застосуванню принципів даної теорії в українській банківській практиці сприяє і впровадження ломбардного кредиту.

Теорія очікуваного доходу.

Сутність цієї теорії полягає втому, що банківську ліквідність можливо прогнозувати, якщо в основу графіка платежів у погашення кредитів покласти майбутні доходи позичальника. Вона не заперечує розглянутих вище теорій, але підкреслює, що по­єднання доходів позичальника з погашенням позики більш доцільне, ніж акцент на забезпечення кредиту. Теорія ствер­джує, що на банківську ліквідність можна впливати, зміню­ючи структуру строків погашення кредитів і інвестицій. Так короткострокові кредити промисловості більш ліквідні, ніж довгострокові кредити, а кредити споживачам на оплату по­купок з відстрочкою сплати більш ліквідні, ніж іпотечні по­зики під житлове будівництво.

Теорія визнає розвиток і швидке зростання окремих видів кредитів, які сьогодні складають значну частину кредит­ного портфеля комерційних банків: термінових кредитів ді­ловим фірмам, споживчих кредитів з відстрочкою погашен­ня, позик під нерухомість. Ці позики мають одну загальну властивість, що підвищує ліквідність, а саме: їх можна пога­шати з відстрочкою. Портфель, значна частина якого скла­дається з кредитів, котрі передбачають щомісячні або що­квартальні платежі в рахунок погашення головного боргу та процентів, є ліквідним, оскільки регулярні потоки готівко­вих коштів легко планувати. Коли потрібні ліквідні кошти, готівку можна використовувати, її можна реінвестувати для підтримки ліквідності в майбутньому.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--