Реферат: Стратегії та методи управління ліквідністю в комерційному банку

У сучасній практиці банки використовують стратегію управління активами і пасивами, тому що ця стратегія дозволяє одночасно враховувати сильні сторони стратегій управління активами і управління пасивами, нівелюючи їхні негативні наслідки (зниження рівня прибутковості при створенні надмірних резервів ліквідності і високий рівень процентного ризику і ризику неплатоспроможності при орієнтації на підтримку ліквідності через покупку активів на грошовому ринку в моменти утворення розривів ліквідності). Однак кількісні параметри співвідношення накопиченої ліквідності (що існує у виді грошових резервів чи резервів другої черги) і покупної ліквідності (оцінюваної як сукупний обсяг кредитних лімітів, відкритих на банк) і проблема визначення сукупної потреби банку в ліквідності залишаються однією з основних проблем управління активами і пасивами. Справа в тім, що рівень попиту на кредити і можливість залучення депозитів залежать не тільки від внутрішніх характеристик фінансового стану банку і його бізнесу, але і від цілого ряду зовнішніх факторів див. Мал. 1.

Мал. 1. Фактори які впливають рівень попиту на кредити та на можливість залучення депозитів.

Головна проблема управління ліквідністю полягає в тому, що кризовий стан економіки, на яке не можуть уплинути менеджери банку, приводить одночасно як до недоліку покупної ліквідності: грошова пропозиція скорочується, так і накопиченої ліквідності: порушуються графіки обслуговування кредитів, клієнти мають потребу в їхній пролонгації. Одночасно з цим росте попит на нові кредити, тому що клієнти також відчувають недостаток коштів, а ціни на ринку цінних паперів падають.

Таким чином, при розробці стратегії управління ліквідністю банку його менеджери повинні заздалегідь передбачати можливі ситуації розвитку зовнішнього середовища і виробити більш-менш тверді критерії створення резервів ліквідності і їх окремих складових. Крім цього, стратегія управління ліквідністю повинна передбачати свідому зміну активів і пасивів і їхніх основних співвідношень убік формування більш стабільної структури банківських операцій.

Банківський менеджмент зможе успішно вирішити проблему управління ліквідністю тільки тоді, коли заздалегідь буде готовий до реагування на зміну зовнішніх і внутрішніх визначальних її факторів. У противному випадку управління ліквідністю перетвориться в «латання дір», що безсумнівно буде супроводжуватися і недоодержанням процентного доходу, а іноді і прямими збитками.

Для реалізації обраної в процесі перспективного планування стратегії управління ліквідністю менеджери банку можуть використовувати самі різні методи. Так, стратегія управління активами вимагає визначення підходу до розрахунку необхідного обсягу платіжних коштів, що повинні резервуватися в ліквідному виді для забезпечення своєчасного виконання банківських зобов'язань. Тут теорія називає два альтернативних підходи: Метод фондового пула і метод конверсії фондів.

Метод фондового пула припускає створення резервів ліквідності на основі аналізу структури притягнутих ресурсів банку, по кожному виду, по яких визначається норма резервування. Відповідно до неї розраховується обсяг коштів, що зберігаються в ліквідній формі (у тому числі частки резервів першої черги і другої черги). Подальші рішення по розміщенню пасивів у працюючі активи приймаються незалежно від виду і термінів їхнього залучення. Головна задача менеджера - максимізувати процентну маржу банку по всій сукупності проведених операцій.

Метод конверсії фондів припускає не тільки диференціацію норм резервування в залежності від виду пасивів, але і визначення основних напрямків розміщення ресурсів різного виду. Наприклад, депозити населення — у кредити населенню і цінні папери; депозити корпоративних клієнтів — у відповідні кредити і т.п. Управління процентним доходом тут виробляється в рамках окремих груп операцій.

Зі стратегією управління пасивами банку зв'язаний метод управління резервною позицією, що припускає облік обсягу відкритих на банк кредитних лімітів, як резерви другої черги. У цій ситуації банк не формує заздалегідь ці резерви у виді портфелів легко реалізованих, ліквідних цінних паперів, а розміщає притягнуті ресурси в більш дохідні, але і менш ліквідні активи, розраховуючи у випадку їхнього вилучення купити необхідний обсяг пасивів на ринку.

З різними методами управління ліквідністю тісно зв'язані також підходи до оцінки потреб у ліквідних коштах. Основними з них є метод структури коштів , що співвідносить обсяг необхідних резервів ліквідності і заявок по стандартних кредитах з обсягом наявних ліквідних активів, метод показників ліквідності , що припускає розрахунок співвідношень обсягів активів різного виду і згрупованих відповідним чином пасивів, метод джерел і використання коштів , що припускає розрахунок обсягу ліквідних активів на основі вивчення грошових потоків по всіх договорах і угодам банку.

Метод структури коштів.

Даний підхід безпосереднім образом зв'язаний з управлінням активами і пасивами банку по принципах, обумовленим методом фондового пула. При використанні цього методу для оцінки потреб банку в ліквідних коштах джерела депозитів і інших коштів банку розділяються на категорії, обумовлені за рівнем імовірності їхнього вилучення з бізнесу банку.

Метод коефіцієнтів.