Реферат: Строки в цивільному праві

1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СТРОКІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні пра­вовідносини не існують абстрактно: вони виникають, змінюються та припиняють­ся у часі. Для регулювання цивільних відносин використовують певні проміж­ки часу, які називаються строками.

Під строком у цивільному праві ро­зуміють, звичайно, момент або проміжок часу, з настанням або із закінченням якого законодавець пов'язує певні правові на­слідки. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній за місцем по­стійного проживання і його місцезнахо­дження невідоме, то суд, за заявою заці­кавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Ось цей промі­жок часу (три роки) і є строком.

За своєю правовою природою строки належать до юридичних фактів, а саме — до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об'єктивний характер і не за­лежить від волі суб'єктів цивільних пра­вовідносин. Цю думку поділяють біль­шість цивілістів¹ . Але в юридичній літературі висловлювалися й інші точки зору. Наприклад, що в системі юридичних фактів строки займають особ­ливе положення, вони не належать ні до категорії подій, ні до категорії дій '.

Цю позицію поділяє і професор В.В. Луць, додаючи, що строки породжують юридичні наслідки лише у зв'яз­ку з діями і подіями ² . Вони не належать ні до дій, ні до подій, не займають самостійного місця в загальній сис­темі юридичних фактів, а є часовою формою проті­кання подій або здійснення дій, оскільки строки по­роджують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями чи подіями ³ .

Багатоманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації.

Класифікацію строків можна провести за різними критеріями.

І. За правовими наслідками строки поділяються на:

—правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окре­мих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням грома­дянином повноліття (18-ти років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

—правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких за­конодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

—правозмінюючі. По закінченню цих строків припи­няються одні права та обов'язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначе­ного строку особа перестає бути власником речі і право власності на що річ виникає у держави.

II.За підставами встановлення строки розрізняють:

— законні (тобто строки, встановлені законом чи під-законним актом). Ці строки сторони не можуть змінюва­ти за домовленістю. Так, при порушенні права привілеє­вої купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений Цивільним кодексом України;

—судові. Це строки, тривалість яких визначається су­дом чи арбітражним судом залежно від обставин конкре­тної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні ви­конати сторони. Скажімо, якщо в арбітражному засідан­ні сторони не можуть дійти до згоди щодо кількості не-поставленої за договором продукції, арбітражний суд може зобов'язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;

—договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей кон­кретних правовідносин.

III.За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

— імперативні строки, тобто такі, що не можна змі­нити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

—диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передба­чені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов'я­зання, визначене моментом витребування, в 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов'язання.

IV.За призначенням:

— строки здійснення цивільних прав, тобто строк, про­тягом якого володар суб'єктивного права може реалізу­вати можливості, закладені в суб'єктивному праві. В ос­новному такі строки встановлюються законом, але мо­жуть бути визначені й сторонами. Це — строки придат­ності, зберігання, гарантійні строки;

—строки виконання зобов'язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);

—строки захисту цивільних прав, тобто строк, про­тягом якого сторона може розраховувати на захист свогоправа в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

V.За способами визначення, а саме - строки, які ви­значаються:

— календарною датою (строк повернення боргу);

— певним періодом часу (поставка продукції -- пок­вартальна, щомісячна);

—вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (на­стання навігації — за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конк­ретну дату настання цієї події).

VI.За ступенем визначеності:

— визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;

— невизначені строки, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане, або з бажання креди­тора (наприклад, строк повернення боргу "за першою вимогою").

Обчислення строків

Правил щодо визначення та обчислення строків у ЦК України немає, тому їх визначення та обчислення здійснюється за правилами ЦПК України (ст. ст 86, 87) та АПК України (ст. ст. 50—53).

Строки можуть обчислюватися роками, місяцями, днями, годинами. Наприклад, при розірванні договору найму, укладеного на невизначений строк, наймодавець зобов'язаний попередити про це наймача за три місяці. За конкретними договорами про охорону, супровід ван­тажів, виконання певних обчислювальних робіт строки можуть обчислюватися й погодинно.

Перебіг строку починається наступного дня після за­кінчення календарної дати чи події, якою визначено його початок. Так, 6-місячний строк для прийняття спад­щини починається обчислюватися від наступного дня після смерті спадкодавця. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року цього строку, а якщо строк обчислює­ться місяцями ~ то відповідного числа останнього міся­ця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяця­ми, припадає на такий місяць, що не має відповідногочисла, то строк закінчується в останній день цього міся­ця. Так, якщо 6-місячний строк, протягом якого за тим­часово відсутнім наймачем зберігається житлове примі­щення, розпочався 31 березня, то закінчиться він відпо­відно ЗО вересня, оскільки у вересні останній день — ЗО число.

Якщо останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший ро­бочий день. Якщо строк встановлений для виконання певної дії, то він закінчується о 24 годині останнього дня строку. Але якщо така дія повинна бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, суді), то строк закінчує­ться в той час, коли в даній організації припиняється робота. Проте строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, інші документи, грошові кош­ти були здані на пошту до 24 години. Виконання вказа­них дій підтверджується поштовою чи телеграфною кви­танцією, штемпелем на листі, випискою з реєстру по­штових відправлень тощо.

2. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

1. Наділяючи суб'єктів цивільних правовідносин певни­ми правами та обов'язками, законодавець водночас пік­лується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Позовна давність — це строк для захисту права за по­зовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, мо­же вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випад­ків, передбачених законодавством. Норми, в яких містя­ться правила щодо позовної давності, складають само­стійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлюються законом, і сторони за угодою не можуть збільшувати чи зменшувати їх, а орган, який вирішуєспори, зобов'язаний застосувати позовну давність неза­лежно від бажання сторін.

Розробники проекту нового ЦК пропонують, щоб позовна давність застосовувалася судом тільки за заявою сторони у спорі. Чи треба віддавати перевагу такій редакції норми? На нашу думку — ні. Якщо позивач пропустив строк позовної давності, а відповідач, незважаючи на це, згоден задовольнити його вимоги, то він має можливість задовольнити їх у порядку доарбітражного врегулювання, а не доводити справу до суду, щоб мати відтак додаткові збитки у вигляді сплати державного мита та інших судо­вих витрат.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--