Реферат: Сучасний погляд на проблему готовності дитини 6-річного віку до школи
Сучасний погляд на проблему готовності дитини 6-річного віку до школи
( наступність у роботі дошкільного закладу і школи)
П л а н
1. Визначення готовності дитини до школи сучасними вченими.
2. Визначення готовності дитини до школи в сучасній психолого-педагогічній літературі.
3. Педагогічні завдання підготовки дитини до вступу в шкільне життя.
а)Формування психологічної готовності до шкільного навчання. б) Формування пізнавального розвитку.
в) Формування довільної поведінки.
г) Виховання правильних взаємин між дорослими і дітьми.
Проблема готовності дитини дошкільного віку до шкільного навчання — одна з традиційних і завжди актуальних серед теоретичних і прикладних проблем дитячої психології. Сьогоден ні вимоги до оновлення страте гі й розв'язання дано ї проблеми пов'яза ні з тим, що нарешт і за дош кі льним і початковим ш кі льним вихованням визнано пров ід ним розв“язання задач і по розвитку у д іт ей базисних зд і бностей. Саме вони служать основою для різнобічного розвитку особистості на наступних етапах життедіяльності.
Розв'язання проблеми діагностики і корекції готовності дитини до школи на сучасному етапі вимагає розглядати її з позиції розум ін ня готовнос ті як системного утворення, що форму є ться в результат і взаемод ії процес і в саморозвитку і ц іл енаправленого виховання дош кі льни кі в (Г.С.Костюк) К онструктивною може бути лише д і агностика процесу формування готовнос ті по ходу його (а не на к ін цевому ета пі ). Починати такий контроль слід хоча б з середнього дошкільного віку, тобто того періоду, коли в загальних рисах утворюються основні особливості особистісного і інтелектуального розвитку, що визначають своєрідність включення дитини в систематичне шкільне учіння. Результати експериментальних досліджень дають можливість порівняти ефективність застосування на практиці роботи вихователя з групою дітей в дитячому садку по здійсненню індивідуального підходу до дитини протягом останнього року перед школою і протягом двох ітрьох років перебування в дитячому садку. Найбільш дієвою виявилась організація ціленаправленого спостереження і контролю за психічним розвитком кожної дитини з першого дня її життєдіяльності в дитсадку.
Отже, одним із основних факторів ефективності роботи вихователя з майбутніми школярами є врахування індивідуальної своєрідності особистісних властивостей дитини .Якщо індивідуальний підхід означає дієву увагу до особистості кожної дитини, то неодмінною умовою успішної його реалізації вважається такий дидактичний принцип, як дифферен-ційований підхід в організації специфічно дитячих видів діяльності. Мова йде про поділ дітей на підгрупи за інтересами, за здібністю навчатись, за актуальним рівнем готовності до засвоєння певної інформації тощо.
В колективній роботі з дітъми здійснювати індивідуальний підхід не легко, проте це не повинно слугувати виправданням орієнтації на середню дитину, або ще гірше - на лише сильних чи слабких. Другою умовою реалізації індивідуального підходу до дитини з метою забезпечення оптимального розвитку її особистості є розум ін ня пост ій но ї динам ік и і самих якостей, і їх с пі вв ід ношення в процес і розвитку дитини . Зрозуміло, це не означає цілковиту відсутність стабільності як такої, а лише підкреслює гнучкість структури індивідуальності як єдиного цілого. Звідси зрозумілою стає і необхідність визначення темпу і якості руху дитини по шляху свого розвитку. Основою для диференційованої й і ндив і дуально ї роботи є не лише достат ні знан н я вихователем кожно ї дитини, але й розум і ння її потен ці йних і реальних можливостей . Мова йде про сво є часне формування тих чи і нших якостей, про п о будову і ндив і дуальн ої стратег ії виховання окремо ї особистост і , а не про вияв вже існуючих відхилень, відставань і кропітку (але не завжди успішну) роботу дорослих по їх усуненню. Корекц ія в ід ставання в під готов ці до ш кі льного навчання на останньому ета пі дош кі льного дитинства неминуче створю є с т р есогенн і ситуац ії , максимальне інтелектуальне напруження більшості дітей, а найшвидше тих, хто і так володіє малим потенційним запасом. Цим, в першу чергу пояснюється і «авральне» тренування окремих дошкільнят з метою вироблення в них необхідних виконавських дій відсутності достатньої орієнтації в навколишньому світі для забезпечення її шкільної зрілості. Зрозуміло, що в кожному з таких випадків і мріяти не доводиться про збудження у школяра власної творчої пізнавальної активності.
У психолого-педагогічній літературі готовність дитини до школи трактується як загальна розвиненість особистості, що допомагає дитині включитися у систематичний процес виховання та навчання, та успішно засвоїти його зміст; як цілісна система сторін та якостей, які мав придбати дошкільник у своєму розвитку. Рівень підготовки передбачає певну ступінь зрілості всього організму та нервової системи, завдяки якому дитина може впоратися з підвищеним розумовим та фізичним навантаженням . Зрозуміло, що суттєве значення мають певний запас елементарних знань про навколишній світ, найпростіші навички практичної та розумової діяльності, рівень розвитку мислення, мовлення, уяви, пізнавальних інтересів, рівень сформованості загальних суспільних мотивів поведінки та морально-вольових якостей.
Психологи виділяють такі сторони загальної готовності до школи: фізичну, інтелектуальну, соціально-моральну (або емоційно-соціальну) та мотиваційну.
Загальна готовність до школи передбачає цілісний, гармонійний розвиток дитини . Недорозвиненість певної сфери (розумової, емоційної, вольової або практично-дійової) може виступати причиною неуспіху в шкільному навчанні.
Що ж саме характерно для шестирічної дитини – школяра?
Насамперед, у цей час відбувається інтенсивний психічний розвиток . Формуються різноманітні звички, навички і вміння, уявлення про навколишню дійсність. Початкові інтелектуальні та моральні якості, здатність навчатися , від якої суттєво залежить становлення особистості у шкільному віці.
Всі ці надбання пов’язані з прогресивними змінами у вищій нервовій діяльності. Для неї характерна особлива жвавість орієнтувальних реакцій, які є необхідною умовою утворення нових тимчасових нервових зв’язків. Утворюються складні умовні рефлекси, де провідну роль відіграє слово (тобто друга сигнальна система). Розвивається умовне гальмування, хоча іррадіація збудження – ще не поодиноке явище у поведінці майбутнього школяра. Посилюється регулювальний вплив кори великих півкуль на функціонування підкірки.
Функціональні зміни в роботі центральної нервової системи шестирічної дитини зумовлені інтенсивним дозріванням її організму . Поряд із загальним ростом відбувається анатомічний і функціональний розвиток тканин і органів. Збільшується вага мозку від 1110г (у молодшому дошкільному віці) до 1350 г, завершуються міелінізація волокон і оформлення кори головного мозку. Зміцнюється кістково-м”язова система, збільшується маса м”язів, розвиваються органи дихання і кровообігу, рухи дитини стають різноманітні, координовані, сильні. Все це створює необхідні умови для подальшого розвитку самостійності, засвоєння нових форм суспільного досвіду в процесі навчання і виховання.
Інтенсивне дозрівання організму – необхідна передумова психічного розвитку дитини , але саме воно не визначає зміст психічних процесів і якостей. Формування їх здійснюється із засвоєнням суспільного досвіду, у ході зв’язків із зовнішнім світом , якими керує дорослий. Від змісту й характеру цих зв’язків залежить усе психічне життя дитини .
У шестирічному віці помітно вдосконалюються пізнавальні процеси. Значно зростають гострота зору, тонкість розрізнення кольорів і їх відтінків, розвивається фонематичний і звуковисотний слух, рука перетворюється в орган активного дотику і практичної дії. Збільшується чутливість аналізаторів, що є результатом засвоєння дітьми людського досвіду.
Так, гострота зору збільшується порівняно з молодшими дошкільниками на 25-30 відсотків – це зумовлюється не так формальним тренуванням, як виконанням змістовних завдань, де точність розрізнення стає вирішальною мірою успіху. Розвиткові зорового сприймання форми, величини, кольору сприяють продуктивні види діяльності, організовані на заняттях. Фонематичний слух розвивається у мовному спілкуванні, звуковисотний – на музичних заняттях шляхом спеціальних ігор-вправ. Завдяки рухливим іграм, фізичним вправам, ліпленню, ручній праці набувають вищого рівня й кінестетичні відчуття. Дітям стають доступні такі складні дії, як письмо, випилювання, вирізування.
Більша активність, довільність, цілеспрямованість характерні для сприймання шестирічних школярів. Протягом дошкільного віку неухильно збільшується тривалість розглядання зображень (від 6 хв. до 12 хв ), дитина поступово навчається керувати своїм зором, рукою, вдається до спеціальних прийомів детального обстеження предмета. Значно зростає роль розумових процесів: пізнаючи предмети, старші дошкільники порівнюють їх, спираючись на наявні знання, обгрунтовують свою думку, хоча при цьому ще не завжди вміють відділити те, що бачать, від того, що знають про даний об’єкт. Діти все частіше помічають зміни в навколишньому світі без спеціальних запитань дорослих.
Розвивається наочно-дійове мислення дитини, виникають нові його форми. Мислення стає образно-мовним – спирається на образи уявлень і здійснюється за допомогою слів. Воно набуває певної самостійності: поступово відокремлюючись від практичних дій, переходить у власне розумовий процес, спрямований на розв’язання пізнавальних завдань. У зв’язку з цим зростає роль мовлення , за допомогою якого діти починають мислити подумки, оперувати різними об’єктами, зіставляти їх, розкривати властивості і зв”язки, розмірковувати.
Висловлювання дітей при розв ’ язанні ними практичних завдань виконують плануючу функцію . Проте це не означає, що мова стає вирішальною силою розвитку мислення. Конкретні особливості співвідношення з практичними діями залежать від змісту самих завдань. Дітям поступово стають доступними не лише зовнішні зв”язки між предметами і явищами, а й більш приховані, глибокі, істотні .
В умовах спеціального навчання діти значно швидше підіймаються до усвідомлення елементарних наукових понять і необхідних для їх засвоєння розумових операцій. Так, позитивні результати дають спроби навчити шестирічних класифікувати підкласи, вводити останні у клас (діти правильно відповідають на запитання: „Кого більше на світі – дітей чи хлопчиків? Чого більше – квітів чи троянд?” і т.д.). Дошкільники набувають вміння користуватися різними мірками й мітками, позначати виміряне, зіставляти й одержувати потрібну відповідь.
Усе це свідчить про те, що розвиток мислення дитини значно пришвидшується, коли дорослий цілеспрямовано й методично правильно втручається у процес. Пізнання дітьми істотних зв’язків і залежностей між різними явищами навколишньої дійсності відбувається загалом за допомогою наочно-образного, а не понятійного мислення. Тому в дошкільних закладах треба якомога ширше використовувати можливості наочно-дійової і наочно-образної форм – чим краще вони будуть розвинені, тим успішніше здійснюватиметься перехід до понятійного мислення, що є однією з необхідних умов успішного навчання в школі..
Інтенсивно збагачується словник шестирічної дитини він досягає 3500-4000 слів; крім іменників і дієслів, вона вживає прикметники, прислів’я, використовує вставні слова, робить значний крок уперед в оволодінні граматичною будовою мови, структурою простих і складних речень. Розвивається внутрішнє мовлення, яке стає способом становлення і формою функціонування внутрішніх розумових дій . Поява його свідчить про розвиток словесно-логічного мислення, яке виділяється з практичної діяльності, стає більш абстрактним і узагальненим. Внутрішнє мовлення дитини формується у процесі оволодіння зовнішнім (звуковим) мовленням і є результатом його інтеріоризації, а водночас – важливим засобом перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні ідеальні дії. Розвивається і так зване чуття мови , яке допомагає дитині успішніше користуватися мовленням, виправляти помилки – свої і товаришів.
До шести років помітно зростають можливості пам’яті : збільшується обсяг усього того, що дошкільник може запам”ятати, зберегти і відтворити, тривалість збереження і точність відтворення. У шести – семирічних уже часто виявляють не механічну, а смислову пам ’ ять , що дає їм змогу запам’ятовувати значно більше, ніж раніше. Оскільки характерна особливість дошкільника – легко запам ’ ятовувати те, що полишає сильне враження , вихователь повинен завжди мати це на увазі, щоб необережним словом не злякати малого, не викликати неприязнь до чогось. Важливо збагатити дітей зрозумілими, корисними знаннями, якими вони користуватимуться у своїх іграх, бесідах, малюнках, які необхідні їм для подальшого розумового і морального розвитку.
Увага школярів-6-річок дуже нестійка, здатність зосереджуватися незначна: діти часто відволікаються з будь-якого приводу. Разом з тим у шість років починає розвиватись довільна увага : діти можуть виділяти об’єкти, які відповідають потребам їхньої діяльності. Вони вчаться бути уважними. Проте це не означає, що зникає мимовільна увага. Навпаки – так само розвивається, набуває більшої стійкості і обсягу.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--