Реферат: Суть і основні проблеми Маржиналізму

Суть і основні проблеми Маржиналізму

Важливим етапом розвитку економічної науки наприкінці XIX ст. стало відкриття маржинального аналізу та започаткування неокласичної теорії однієї з магістральний течій сучасної економічної думки.

Об'єктивна зумовленість появи маржиналізму була пов'язана з новими історичними реаліями розвитку капіталізму в 60—70-ті pp. XIX ст.:

• глибокими якісними змінами у характері, структурі виробництва та методах управління економікою, які відбувалися під впливом науково-технічного прогресу;

• інтенсивним розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських зв'язків та ринкової кон'юнктури;

• переходом економіки у монополістичну стадію розвитку, модифікацією моделі ринкової конкуренції;

• якісними зрушеннями у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача на зміну ринку виробника;

• зростаючою індивідуалізацією господарського життя, формуванням принципово нового типу економічної поведінки та взаємозв'язків між економічними агентами;

• актуалізацією потреб у рекомендаціях щодо раціонального господарювання на мікрорівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової економіки (взаємодії ціни, попиту, пропозиції, оптимальної комбінації факторів виробництва в межах окремих підприємств тощо).

Маржинальній революції сприяли також якісні зміни у розвитку наукового знання, які відбулися у другій половині XIX ст. і були пов'язані:

з кризовим станом класичної політичної економії, заснованої на витратній концепції вартості та ідеї безмежних можливостей розширення виробництва;

прогресом точних наук, математичних дисциплін на основі розвитку диференціального числення та функціонального аналізу;

еволюцією гуманітарних дисциплін (філософії, психології, соціології) у напрямку подолання кризи позитивізму та формування нових парадигм.

Позитивізм (від лат. positivus — позитивний) — філософський напрямок, заснований у 30-ті pp. XIX ст. Огюстом Контом (1798—1857), який вважав, що наука покликана пізнавати не сутність, а явище. Виходячи з того, що незіставні з фактами наукові твердження є безплідними, О. Конт стверджував, що дослідження сутності речей та першопричин явищ є безглуздим та недопустимим. Позитивне знання трактувалося як узагальнення та систематизація здорового глузду на основі пізнання об'єктивного, корисного і достовірного. Природничі науки вважались еталоном, висувалась теза про необхідність відповідного реформування суспільних наук.

Спроби наблизити науку до проблем господарської практики, первинних потреб і прагнень економічних суб'єктів на основі виявлення мікрорівневих закономірностей сприяли переоцінці основних теоретичних положень класичної школи. Були започатковані нові форми та методи економічного аналізу, які змінили найважливіші принципи побудови економічної теорії, систему основоположних підходів до вирішення дослідницьких завдань, що сприяло формуванню нової парадигми економічної науки.

Переоцінка цінностей, усталених майже за 200 років розвитку класичної політичної економії, та формування принципово нових поглядів на основні проблеми економічної науки, методи їх дослідження та вирішення, уможливили наукову революцію, яка знаменувала перехід від класичної до неокласичної економічної теорії.

Наукова революція — розрив поступовості розвитку наукового знання, порушення спадкоємності наукової думки, різкий перехід від одного якісного стану до іншого. Концепція "наукових революцій" була висунута американським фізиком, філософом, істориком науки Т. Куном (1922—1996), який трактував наукові революції як зміну парадигм — концептуальних схем, способів і методів дослідження, що панують в науці протягом певного історичного періоду.

Радикальні зміни, які відбулися в економічній науці наприкінці XIX ст., отримали назву "маржинальноїреволюції" (від фр. marginal — грань, межа), пов'язаної з переходом від абстрактно-наукового аналізу, заснованого на ло-гіко-філософських категоріях, до дослідження конкретних господарських проблем на основі широкого використання граничних величин та нової теорії цінності (табл. 8.1).

На думку відомого дослідника історії економічних учень М. Блауга "термін "маржиналістська революція" звичайно вживається щодо майже одночасного, але цілком незалежного відкриття на початку 70-х pp. XIX ст. В. Джевонсом, К. Менгером і Л. Вальрасом принципу спадної граничної корисності як основного блоку для побудови нового виду статичної мікроекономіки. Як кажуть, це один з найкращих прикладів "множинного" відкриття в історії економічної думки".

Характерні ознаки маржиналізму :

Суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і явищ, дослідження та тлумачення перебігу подій на основі їх суб'єктивної оцінки господарюючими індивідами; перетворення політичної економії в науку про поведінку, яка вивчає схильності, бажання, інтереси та очікування суб'єктів господарювання. Визначаючи політичну економію як розділ прикладної психології, один із засновників маржиналізму Ф. Візер зазначав, що для всіх дій, що здійснюються з усвідомленням їх необхідності, економічній теорії зовсім не потрібно прагнути встановити індуктивний закон. У цих випадках кожен з нас чує закон, що проголошується безпомилковим внутрішнім голосом.

Маржинальна теорія означає не просто інший спосіб дослідження проблеми вартості, вона знаменувала собою інший підхід до економічного аналізу. Як умови, що визначають господарські рішення, стійко утвердились психологічні фактори.

Б. Селігмен

Водночас еволюція маржиналізму була пов'язана з поступовою відмовою від суб'єктивізму та психологізму та переходом до об'єктивного функціонального аналізу.

Методологічний індивідуалізм, позасоціальний підхід (метод робінзона), пояснення економічних процесів і явищ на основі дослідження поведінки окремих, ізольованих індивідів, які керуються власними оцінка ми вигод та втрат; аналіз суспільства як сукупності атомістичних суб'єктів господарювання.

Панування принципу індивідуалізму та усунення із економічного аналізу історичного, соціального підходів сприяли перетворенню політичної економії в ідеологічно нейтральну "чисту науку", спрямовану на дослідження вічних та універсальних економічних законів.

Граничний аналіз, використання граничних величин і відповідних категорій (граничної корисності, граничних витрат, граничної продуктивності, що ми зараз називаємо граничним аналізом, виникло ніби на пустому місці. Аж до Дж.С. Мілля ми могли відстежити певну наступність завдань та ідей. Де зупинявся або щось пропускав один, там починав другий — так продовжувався і нарощувався безперервний ланцюг еволюції економічної думки. Граничний аналіз виглядає розривом цього ланцюга. Здається, нібито він не випливає із ідей вчених попередніх поколінь. Це дійсно схоже на справжню революцію. Після неї в економічній науці все пішло не так, як до цього.

Визначення цінності корисним ефектом благ; розмежування сукупної корисності благ (корисності всього запасу чи всієї доступної індивідові кількості блага) і граничної корисності останньої одиниці з усього запасу чи всієї доступної індивідові кількості блага. "Ідея граничної корисності, —І зазначав відомий австрійський маржиналіст Е. Бем-Баверк, — це "Сезам відкрийся" — формула, що дає ключ до всіх найскладніших явищ економічного життя і дає змогу вирішити найзаплутаніші проблеми науки".

Згідно з маржинальним підходом цінність благ зумовлюється їх граничною корисністю — найменшою додатковою корисністю, що надається новою і в кожному конкретному випадку останньою, кінцевою одиницею (чаї стиною, порцією) блага.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--