Реферат: Суть і основні проблеми Маржиналізму
Математичні методи, якими користувались економісти того періоду, не виходили за межі диференціального числення. Економічні функції завжди вважалися диференційними і неперервними. Однак основний принцип максимізації так само можна застосовувати до розривних функцій. .У цьому розумінні граничний аналіз як такий відступає на задній план, а на перший план виходить принцип, що економічна поведінка — це максимізаційна поведінка за наявності обмежень.
Перенесення уваги дослідників на сферу обміну та споживання; визнання примату споживання над виробництвом; зосередження уваги на дослідженні проблем попиту та поведінки споживача.
"По суті нова школа зводить всю економічну науку до механізму обміну, — зазначали Ш. Жід та Ш. Ріст. — Кожен індивід розглядається як істота, що піддається імпульсу з боку інтересу, подібно до більярдної кулі, що штовхається києм; тут йдеться про те, щоб зрозуміти, — як це повинен робити кожний хороший гравець, — які складні фігури утворюються від зіткнення куль між собою і з бортами більярду"1.
Ідеологічна нейтральність, деполітизація, позаісторичний підхід, спрямовані на розвиток "чистої науки" та дослідження універсальних законів, незалежних від місця і часу. Засновник австрійської школи маржиналізму К. Менгер наголошував на необхідності застосування "природничо-наукового методу", спільного для всіх наук, сутність якого полягає у тому, щоб "звести складні явища людського господарства до їх найпростіших елементів, ще доступних точному спостереженню, прикласти до останніх відповідну їх природі міру і з встановленням останньої знову показати, як складні господарські явища закономірно розвиваються із своїх елементів".
Дослідження статичних, рівноважних станів, стійких до короткострокових коливань економічних змінних; вивчення архітектоніки, а не динаміки економічної системи. Акцентуючи увагу на основоположному для маржиналізму принципі "рівності граничних величин", М. Блауг зазначав: "Упродовж 1879—1914 pp. економічна теорія майже повсякчас зводилась до статичного мікроекономічного аналізу, безпосередньо побудованого на правилі рівності граничних величин".
Активне впровадження кількісних методів економічного аналізу, трактування економічних проблем як задач на знаходження умовного екстремуму, широке використання диференціального числення та інших інструментів математичних досліджень.
Необхідно зазначити, що спроби знайти масштаб споживчої цінності благ і зробити його основою їх мінової цінності здійснювались протягом усієї історії розвитку економічної думки. Засновник маржиналізму К. Менгер посилався на висловлювання відомого старогрецького вченого Аристотеля, який звертав увагу на те, що "повинно бути те, що може слугувати мірою всього . Насправді ця міра не що інше, як всеохоплююча потреба, оскільки за умов відсутності потреби або однакової потреби у всьому не існувало б обміну благ" .
У XVIII ст. француз Бтьєн Кондильяк (1715—1780) та італієць Фернди-нанд Галіані захищали положення про залежність мінових цінностей від інтенсивності людських потреб, ідею нееквівалентності та взаємовигідності обміну тощо. "Не правильно, нібито за товарного обміну обмінюють одну цінність на іншу, рівну цінність, — писав Е. Кондильяк, — навпаки, кожний із обох контрагентів дає завжди меншу цінність за більшу"1.
Основні ідеї маржиналізму виникали у XIX ст. в різних країнах. Концепції спадної граничної корисності, граничного аналізу, функціональних залежностей для виявлення рівноваги господарських систем були вперше сформульовані у 30—50-ті pp. XIX ст. Р. Дженінгсом, С. Лонгфілдом, П. Ллойдом в Англії, Ж. Дюпюї, А. Курно у Франції, У. Тюненом та Г. Госсеном у Німеччині.
Задовго до Маршалла в 1838 р. А. Курно в своїй класичній праці "Дослідження математичних принципів теорії багатства" застосовував апарат диференціального числення, що забезпечує максимум прибутку. Питання про мінімізацію витрат також було поставлене більш ніж сто років тому. Принаймні ним займався Тюнен, розглядаючи поняття граничної продуктивності.
П. Семюелсон
Водночас основні ідеї попередників маржиналізму не були зрозумілі сучасникам, вони залишались непоміченими, були "перевідкриті" заново і гідно оцінені лише у кінці XIX ст.
В історії економічних учень виділяють два етапи маржинальное революції (рис. 8.1):
1-й етап (70—80-ті pp. XIX ст.) — започаткування "суб'єктивного н пряму" в політичній економії та теорії граничної корисності як основ: цінності.
Хронологічно цей етап пов'язаний із виходом у світ трьох книг: "Теорії політичної економії" B.C. Джевонса (1871 p., Англія), "Основ учення пр(^ народне господарство" К. Менгера (1871 p., Австрія), "Елементів чисто політичної економії" Л. Вальраса (1874 p., Швейцарія). Незважаючи н відмінності у соціально-економічних умовах та традиціях економічної думки трьох різних країн, ці книги мали фундаментальну єдність у трактуванні основних проблем економічної теорії та методів їх вирішення. Водночас лідер маржинальної революції довгий час не знали про існування один одного, о кільки в ті часи економічні твори рідко перекладались іноземними мовами не було всесвітнього наукового товариства економістів, єдиної системи на: кової інформації тощо. Так, наприклад, книга засновника маржиналізму К. Менгера "Основи учення про народне господарство" (1871) була перекладена англійською мовою лише через 80 років після її написання.
Початок маржинальної революції не був помічений сучасниками. Про те, що вона відбулася, вперше заявив Л. Вальрас. Водночас у 80-ті pp. XIX ст. розпочалося активне поширення маржиналізму і нова методологія економічних досліджень поступово зайняла панівні позиції в економічній науці.
2-й етап (90-ті pp. XIX ст.) — започаткування неокласичного напряму економічної думки на основі відмови від суб'єктивно-психологічного підходу та поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом. Основні ідеї цього етапу маржинальної революції знайшли відображення у творах А. Маршалла, Д.Б. Кларка, В. Парето та ін.
Залучення нового методологічного інструментарію сприяло розвитку та збагаченню методології економічних досліджень на основі впровадження математичного моделювання економічних процесів як засобу реалізації концепції економічної рівноваги на мікрорівні. Водночас відбулося звуження предметного простору економічної науки в результаті вилучення з аналізу соціальних та макроекономічних проблем.
Маржинальна революція 70-х pp. минулого століття стала відомою в історії економічної думки головним чином завдяки спростуванню панівної на той час теорії цінності, заснованої на виробничих витратах. Крім того саме в результаті цієї революції відбулася заміна старої теорії абсолютно новою концепцією, згідно з якою ціна залежить від суб'єктивних індивідуальних виборів, виражених в граничних величинах. Під впливом робіт Джевонса, Вальраса і Менгера увага була перенесена з довгострокових історичних факторів у сфері виробництва, які задають напрямок економічного розвитку, на розробку системи законів, які визначають, яким чином дані ресурси розподіляються для задоволення потреб атомізованих і анонімних агентів. Попит став ключем до ціноутворення. Таким чином мікроекономіка стала полем дослідження для економістів.
Список використаної літератури:
1. Злубко «Економічна думка України»;
2. Корнійчук «Історія економічних учень»;
3. Єхименко «Історія економічних учень».
Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70–ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).
Її теоретичними принципами були суб’єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.
Засновник цієї школи і незаперечний її лідер К. Менгер у працях «Основи політичної економії» (1871) та «Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема» (1883) розвинув ідею попередників маржиналізму про «граничну корисність» у головну теорію суб’єктивно-психологічної школи. Коло питань, що їх вивчали економісти австрійської школи, є досить широким. Це і вчення про предмет політичної економії, її методологічні основи, метод дослідження економічних процесів, аналіз вартості товару і факторів, що впливають на її формування, та ін.
Вихідним методологічним принципом, на якому базується система поглядів австрійських учених, був суб’єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їхніх факторів.
Згідно з цією концепцією політична економія має вивчати свідомість суб’єкта господарювання, тобто психологію людини, що зайнята в економічній сфері. Об’єктом дослідження було індивідуальне господарство як типовий елемент буржуазного суспільства. Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як суто арифметичну суму таких окремих елементів. Для того щоб вивчити і розкрити закони економіки в цілому, треба було, на їхню думку, спочатку вивчити механізм їхньої дії на прикладі одного ізольованого господарства, а потім екстраполювати отримані висновки на всю сукупність господарств. Такий метод дослідження отримав назву «робінзонат».
Обстоюючи позиції мінової концепції, економісти австрійської школи обмежували економічні відносини лише ринковими зв’язками, тобто відносинами обміну. Саме вони, на їхню думку, є засадними в історичних дослідженнях, оскільки визначають пропор-ції, котрі формуються у виробництві і надають йому відповідного характеру.