Реферат: Суть і основні види контролю успішності учнів

Процес навчання в школі спрямований на вирішення навчально-виховних завдань, кожне з яких характеризу­ється дидактичною завершеністю. Обов'язковим компо­нентом цього процесу є контроль знань, умінь та навичок, тобто перевірка його результативності.

Головна мета контролю як дидактичного засобу управ­ління навчанням — забезпечення його ефективності при­веденням до системи знань, умінь, навичок учнів, само­стійного застосування здобутих знань на практиці, стиму­лювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Контроль знань учнів складається з: перевірки — вияв­лення рівня знань, умінь та навичок; оцінки — вимірюван­ня рівня знань, умінь і навичок; обліку — фіксування ре­зультатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденни­ку учня, відомостях. За допомогою контролю в процесі нав­чання розв'язують низку завдань: виявлення готовності учнів до сприйняття, усвідомлення і засвоєння нових знань; отримання інформації про характер самостійної роботи у процесі навчання; визначення ефективності організаційних форм, методів і засобів навчання; виявлення ступеня пра­вильності, обсягу і глибини засвоєних учнями знань, умінь та навичок. Ці та інші завдання визначають зміст контро­лю, який змінюється із зміною дидактичних завдань.

Контроль виконує такі функції: а) освітню (навчаль­ну), суть якої в тому, що вона є корисною для всього кла­су. Слухаючи змістовну відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації знань усіх учнів. Ос­вітнє значення для учнів має й те, що вони слухають до­повнення вчителем неповних відповідей учнів. Освітня функція чітко виявляється також у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, ви­конує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал; б) ви­ховну, яка виходить з того, що очікування перевірки спо­нукає учня регулярно готувати уроки. Крім того, перевір­ка і оцінювання знань допомагають учневі самому оціни­ти свої знання і здібності: одні позбуваються зайвої само­впевненості та самозаспокоєння, другі починають усвідомлювати свої труднощі, треті починають відчувати впевненість у власних силах. Все це сприяє формуванню позитивного ставлення учнів до навчання; в) розвиваю­чу — в процесі навчання в учнів розвивається логічне мис­лення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння і уза­гальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації та систематизації, мислительна діяльність, мовлення, па­м'ять, уява, увага; г) діагностичну — у процесі контролю виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях і навич­ках учнів, встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані на поліпшення успішності; ґ) стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє розвит­ку в нього спонукальних мотивів до навчання; д) оціню­вальну — об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню; е) управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. В цьому разі вчи­тель коригує і свою власну діяльність — змінює методику викладання, вдосконалює навчальну діяльність учнів.

За місцем у навчальному процесі розрізняють поперед­ній, поточний, періодичний, підсумковий види контролю. Попередній контроль здійснюють переважно з діагно­стичною метою перед вивченням нової теми або на початку уроку, семестру для з'ясування загального рівня підготов­ки учнів з предмета, щоб намітити організацію їх навчаль­но-пізнавальної діяльності.

Поточний контроль використовують у повсякденній навчальній роботі. Він полягає в систематичному спостере­женні вчителя за навчальною діяльністю учнів на уроці.

Мета такого контролю — отримання оперативних даних про рівень знань учнів і якість навчальної роботи на уроці та вирішення завдань управління навчальним процесом.

Періодичний (тематичний) контроль передбачає вияв­лення й оцінку знань та умінь учнів, засвоєних на кількох попередніх уроках, з метою визначення, наскільки успіш­но вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання програмі. Різновидом періодичного є тематичний контроль, що полягає у перевірці та оцінюванні знань уч­нів з кожної теми і спрямований на те, щоб кожен учень належно засвоїв кожну тему. Така система дає змогу усу­нути елементи випадковості при виведенні підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на поточний контроль.

При тематичному опитуванні перед початком вивчення чергової теми усі учні мають бути ознайомлені з трива­лістю вивчення теми (кількість занять); кількістю і тема­тикою обов'язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію, якщо атестація проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтованим завданням (задачами) тощо; терміном і формою проведен­ня тематичної атестації; умовами оцінювання. Якщо те­мою передбачено виконання учнями практичних, лабора­торних робіт та інших обов'язкових практичних завдань, то їхнє виконання є обов'язковою умовою допуску учнів до тематичної атестації.

Перед учнями, які не засвоїли матеріалу теми чи отри­мали бали на початковому рівні, ставиться вимога обов'яз­кового його доопрацювання; їм надається для цього необ­хідна допомога, визначається термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення атестаційного балу.

Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці се­местру або навчального року. Підсумкова оцінка за се­местр виставляється за результатами тематичного оці­нювання, а за рік — на основі семестрових оцінок.

Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки виявлення суми засвоєних знань, умінь та навичок, а й сформованості й компетенції, тобто загаль­ної здатності, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Основними групами компетенцій, яких потребує сучас­не життя, є:

— соціальні, пов'язані з готовністю брати на себе від­повідальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспільному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильниць­ким шляхом, у функціонуванні і розвитку демократичних інститутів суспільства;

— полікультурні — стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо;

— комунікативні — передбачають опанування важли­вими у роботі і суспільному житті усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;

— інформаційні, зумовлені зростанням ролі інформа­ції у сучасному суспільстві і передбачають оволодіння ін­формаційними технлогіями, умінням здобувати, критич­но осмислювати і використовувати різноманітну інфор­мацію;

— саморозвитку та самоосвіти, пов'язані з потребою і готовністю постійно навчатися як у професійному відно­шенні, так і в особистому та суспільному житті;

— компетенції, що реалізується у прагнені і здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності.

Ефективність контролю залежить від його організації: часу проведення контрольних занять, їх частоти й послі­довності; характеру й форм самостійної роботи учнів (ін­дивідуальна, групова, фронтальна); використання дидак­тичних і технічних засобів навчання; поєднання методів контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, прак­тична, тестова, програмована перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу навчання.

Ефективність контролю забезпечується дотриманням певних вимог, серед яких:

Індивідуальний характер контролю успішності: вияв­лення знань кожного учня, його успіхів чи невдач; знан­ня рівня самостійності учня в пізнавальному процесі, ха­рактеру труднощів, як він їх долає і якої допомоги потре­бує; особлива увага до учнів з фізичними вадами; вміле формулювання запитань, використання додаткових запи­тань під час опитування слабших учнів та ін.

Систематичність контролю: привчання учнів система­тично виконувати уроки, створення в класі відповідного морально-психологічного клімату, коли «не знати — со­ромно»; систематичне опитування за допомогою самостій­них міні-завдань; розробка системи опитування, за якої оцінки виставляють і учням, які доповнювали відповіді ін­ших, були активними на уроці; приділення особливої ува­ги слабшим учням, спонукання їх до пізнавальної діяль­ності на всіх етапах уроку.

Відсутність системи в опитуванні учнів призводить до того, що вони вчать матеріал тільки тоді, коли відчувають, що їх можуть викликати, і намагаються визначити напе­ред, коли і з якого предмета будуть опитувати. Щоб запо­бігти цьому, учитель повинен добре продумати систему опитування.

Достатня кількість даних для оцінки: при виставлен­ні оцінки враховуються насамперед відповіді учня на по­ставлені запитання, а також його доповнення відповідей інших учнів на цьому й попередніх уроках.

Дотримання об'єктивності під час оцінювання знань: оцінка виставляється тільки за знання учня, а не за те, що він «забув щоденник» чи «крутився на уроці»; на оцінку не повинні впливати суб'єктивні чинники, особисті моти­ви ставлення педагога до учня; кожну виставлену оцінку педагог обґрунтовує, щоб запобігти невдоволенню учнів, схильних до переоцінки своїх знань.

Єдність вимог до оцінювання знань учнів: дотримання єдиних розумних норм оцінок з кожного предмета, подо­лання крайнощів в оцінюванні — надмірної вимогливості або поблажливості.

Оптимізація контролю успішності учнів: розробка ме­тодики контролю, яка б передбачала мінімальні затрати зусиль і часу педагогів та учнів для отримання обов'яз­кових відомостей, запобігала переобтяженню їх виконан­ням зайвих завдань.

Гласність контролю: повідомлення учневі результатів перевірки рівня його знань, обґрунтування виставленої йо­му оцінки, позитивного і недоліків у його відповіді.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--