Реферат: Суть і основні види контролю успішності учнів

Під час залікових занять, на які відводиться певний час, кожному учневі виставляють оцінку за усну або пись­мову відповідь з матеріалу, засвоєння якого підлягає кон­тролю, з урахуванням того, як він працював на уроках під час вивчення теми чи розділу. Залік може бути виставлено і без підсумкового контролю за умови систематичної робо­ти учня.

Для ефективного проведення уроків-заліків слід врахо­вувати специфіку навчального предмета, кожної теми.

Щоб об'єктивно оцінити знання учнів, треба перевіри­ти засвоєння теоретичного матеріалу та вміння застосову­вати його у стандартних і нестандартних ситуаціях. З ці­єю метою проводять урок-залік з використанням магні­тофона або кодоскопа. Добирають 10—12 запитань різної складності, що потребують не лише відтворення знання про явище, закон чи формулу, а й застосування до пояс­нення певного факту і записують їх на магнітофон з інтер­валом 40—70 секунд. Крім того, учні повинні ще розв'я­зати дві задачі: просту й підвищеної складності. Урок про­водять у такий спосіб: половина учнів працює з магніто­фоном (пишуть диктант з фізики), інші розв'язують задачі, відтак міняються ролями. І запитання, і задачі вчитель го­тує у двох варіантах, що унеможливлює списування. Робо­та з магнітофоном потребує особливої пильності. Діти, які не встигли запам'ятати зміст запитання, звертаються по до­помогу до товаришів і тому не можуть відповісти на запи­тання протягом паузи.

Залік проводять і в такий спосіб. Клас ділять на ланки по 3—4 учні. У кожній ланці є ланковий, який добре засво­ює матеріал, уміє розв'язувати задачі. Йому доручають опи­тати членів своєї ланки й оцінити їхні знання таким чином. Учень, який складає залік, має картку з номерами запитань і задач, що охоплюють дану тему. Біля кожного запитан­ня ставлять відповідний символ, що означає: «учень знає питання», «знає слабко», «не знає». Заповнені ланковим картки збирає вчитель. Самі ж ланкові складають залік піз­ніше. Враховується їхня активність під час вивчення теми, виконання ними лабораторних робіт тощо.

Залік можна проводити за допомогою карток. Для цьо­го складають їх 6—8 варіантів, що містять рівневі запи­тання і задачі (як правило, їх п'ять). Картки розкладають на робочих місцях так, щоб унеможливити спілкування між учнями, які отримали однакові варіанти, тобто забез­печити повну самостійність і запобігти списуванню, що дає змогу об'єктивно оцінити знання кожного учня і за потреби організувати окремим із них додаткові заняття і по­вторний залік1.

Підсумковим видом контролю є екзамен. Відповідно до Інструкції про екзамени, переведення та випуск учнів за­гальноосвітніх навчально-виховних закладів України за курс неповної загальної середньої освіти складають екза­мени з української мови, математики, біології, географії, іноземної мови або однієї з гуманітарних дисциплін за ви­бором учнів; за курс повної загальної середньої освіти — з української мови і літератури, історії України і трьох предметів за вибором учнів.

Екзамени проводять відповідно до розкладу, в якому передбачено час на самостійну підготовку і на консуль­тації. Розклад випускних екзаменів визначає Міністерство освіти і науки України.

Письмовий екзамен складає весь клас одночасно. Зміст контрольних завдань для письмового випускного екзаме­ну складає Міністерство освіти і науки України, а для пе­ревідних — педагоги школи. Усні екзамени проводять за білетами, які заздалегідь публікують у педагогічній пре­сі. Приймають екзамени вчителі, які викладали ці нав­чальні предмети. На екзамені, крім екзаменатора, присут­ній асистент. Випускні екзамени приймає атестаційна ко­місія.

Для підготовки та успішного складання екзаменів необ­хідно, щоб: учні сумлінно впродовж навчального року пра­цювали над засвоєнням навчального матеріалу; розклад складання екзаменів передбачав достатньо часу для повто­рення та систематизації навчального матеріалу, засвоєння якого підлягає контролю; учні були проінструктовані що­до організації самостійної підготовки до екзамену з кожно­го предмета; батьки учнів були ознайомлені з правилами поведінки у цей відповідальний для їх дітей період.

Учні перевідних і випускних класів середніх загально­освітніх навчально-виховних закладів звільняються від пе­ревідних і випускних екзаменів за станом здоров'я згідно з Переліком захворювань, в тому числі ті, які проживають чи проживали у зонах безумовного або гарантованого доб­ровільного відселення у зв'язку з аварією на Чорнобильсь­кій АЕС. Звільнення учнів за станом здоров'я від уроків праці та фізичної культури не може бути підставою для звільнення їх від екзаменів.

Від перевідних і випускних екзаменів звільняються уч­ні загальноосвітніх санаторних шкіл-інтернатів для хво­рих дітей на період перебування іх у цих закладах, шкіл-ін­тернатів для дітей з церебральним паралічем і наслідками поліомієліту, тяжкими порушеннями мовлення, затрим­кою психічного розвитку, глухих і зі слабким слухом, слі­пих і зі слабким зором, а також учні вечірніх (змінних) спеціальних шкіл для сліпих і зі слабким зором, глухих і зі слабким слухом, а також жінки — учениці вечірніх (змінних) і заочних шкіл, які перебувають у відпустці на час вагітності та догляду за дитиною.

Зарубіжна практика контролю успішності учнів

У зарубіжних країнах для перевірки й оцінювання знань учнів використовують різноманітні тести. За фор­мою ці тести складають таким чином, щоб учень міг виб­рати варіант відповіді з пропонованих, а саме: написання дуже короткої відповіді, вписування пропущеного слова, дописування пропущених букв та ін. Тести друкують у ви­гляді окремих збірників, вони також можуть входити до комплекту навчально-дидактичних матеріалів з окремої навчальної дисципліни й видаватися разом з підручником. Усну перевірку багато педагогів вважають лише допоміж­ним засобом контролю сумлінності учня в процесі навчан­ня і оцінки за неї майже ніколи не виставляють.

Система оцінювання знань у різних країнах має свої особливості. Наприклад, 100-бальна система підсумовуван­ня очок, якими окремо оцінюють завдання різної склад­ності: легкі — 5, важчі — 20 очок та ін. Цікавою є систе­ма оцінювання знань у Німеччині. Найвища оцінка — 1, найнижча — 6. Кожній оцінці відповідає певна кількість балів з урахуванням так званої тенденції оцінки. Наприк­лад, бали 15, 14, 13 відповідають відмінній оцінці «1»; 12, 11, 10 — «2»; 9,8, 7 — «З»; 6, 5, 4 — «4»; 3, 2, 1 — «5»; О балів сигналізує про цілковиту відсутність знань з пред­мета і означає оцінку «6». Під час атестації учнів оцінки виставляють лише в балах.

У школах США великого значення надають інформу­ванню учнів про їхні успіхи в навчанні, можливості порів­няти свою роботу з роботою однокласників, розкривши за­гальну картину розподілу виставлених (за тестуванням) оцінок. Кожен учень може переконатися, до якої категорії потрапляють результати виконаного ним тесту. Наприклад: 90—100 балів — 3 учні; 80—89 — 7 учнів; 70—79 — 16 учнів; 60—69 — 2 учні; 50—59 — 1 учень (всього у кла­сі 29 учнів). Такий розподіл оцінок за категоріями демон­струє учневі його становище порівняно з іншими. Ця кар­тина може бути детальнішою і кориснішою для учнів, як­що оперувати інтервалами в п'ять, а не в десять балів. Се­редній бал можна виводити кожному учневі за тиждень чи за інший період. Відтак на дошці розподіляють «середні» оцінки всього класу. Таким чином, кожен учень має чіт­ке уявлення про свою успішність порівняно з іншими.

У школах США дітей не викликають до дошки, не опитують. Закони деяких штатів забороняють повідомля­ти будь-кому оцінки учня без письмового дозволу батьків.

Неуспішність учнів і шляхи її подолання

Проблему неуспішності в навчанні школярів ґрунтов­но досліджували відомі вчені Ю. Бабанський, В. Цетлін, М. Мурачковський. За їхніми даними, контингент учнів, які відчувають труднощі в навчанні, становить приблиз­но 12,5 % від усієї кількості учнів, що значною мірою уск­ладнює роботу вчителя.

У психолого-педагогічній літературі вживаються два поняття, які характеризують це явище: неуспішність і від­ставання. В. Цетлін дає таке їх визначення.

Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (вивчення розді­лу, в кінці чверті, півріччя).

Відставання — невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тим­часовою межею для визначення успішності.

Неуспішність і відставання взаємопов'язані. Неуспіш­ність — наслідок процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання.

Академік Ю. Бабанський причини неуспішності учнів вбачає у слабкому розвитку мислення — 27 %; низькому рівні навичок навчальної праці — 18, негативному став­ленні до навчання — 14, негативному впливі сім'ї, одно­літків — 13, великих прогалинах у знаннях •— 11, слаб­кому здоров'ї, втомлюваності — 9, слабкій волі, недисци­плінованості — 8%.

Загалом причинами неуспішності можуть бути загаль­не та глибоке відставання з багатьох предметів і за трива­лий час, часткове або постійне відставання з кількох складних предметів, епізодичне відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна подолати.

В. Цетлін встановила ознаки неуспішності учня у нав­чанні: а) не може пояснити, в чому складність завдання, намітити план його розв'язання самостійно, вказати, що нового отримано в результаті його розв'язання; б) не задає запитань щодо суті виучуваного, не робить спроб знайти правильну відповідь і не читає додаткової до підручника літератури; в) пасивний і відволікається в ті моменти уро­ку, коли триває пошук, потрібні напруження думки, по­долання труднощів; г) не реагує емоційно (міміка, жест) на успіхи і невдачі, не може оцінити свою роботу, не кон­тролює себе; ґ) не може пояснити мету виконуваної ним вправи, сказати, на яке правило вона задана, не виконує вказівок правила, пропускає дії, плутає їх порядок, не мо­же перевірити отриманий результат і хід роботи; д) не мо­же відтворити визначення понять, формул, доведень, вик­ласти систему понять, відійти від готового тексту; е) не ро­зуміє тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ця

сукупність ознак відставання конкретизується стосовно навчальних предметів.

Причини відставання у навчанні поділяють на такі гру­пи: 1) недоліки фізичного та психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинута пам'ять і мислення, відсутність на­вичок навчальної праці); 2) недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі, недис­циплінованість, відсутність почуття обов'язку і відповідаль­ності); 3) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладан­ня, недостатня організація індивідуальної та самостійної ро­боти учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя); 4) не­гативний вплив атмосфери в сім'ї (низький матеріальний рівень життя сім'ї, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної праці та ін.).

Дослідження переконують, що ці причини по-різному впливають на хлопців і дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80% хлопців і 20% дівчат. Слабке здоров'я є голов­ною причиною неуспішності у хлопців удвічі рідше, ніж у дівчат. Недостатній рівень вихованості в хлопців трап­ляється втричі частіше, ніж у дівчат.

Залежно від виду відставання у навчанні проводять відповідну навчальну роботу з учнями щодо його усунен­ня. Подоланню епізодичного відставання сприяють: консультації з питань раціоналізації навчальної праці; по­силення контролю за щоденною працею учнів; своєчасне реагування на окремі факти відставання, виявлення їх причин і вжиття оперативних заходів щодо їх усунення; індивідуальні завдання з вивчення пропущеного; контроль за виконанням заданого. Для подолання стійкого відста­вання з одного предмета чи предметів одного профілю не­обхідні: вдосконалення методики викладання предмета; доступне розкриття навчального матеріалу, розвиток мис­лення учнів; диференціювання завдань з усунення прога­лин у знаннях; спеціальне повторення недостатньо засво­єних тем; заходи, спрямовані на розвиток інтересу до нав­чального предмета. Щоб подолати стійке і широкопрофільне відставання учнів, слід: вживати заходів щодо усунення епізодичного і часткового відставання; координувати дії всіх учителів з предметів, з яких учень не встигає.

У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву, пам'ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що призвели до неуспішності.

Один із шляхів подолання неуспішності — додаткові заняття з невстигаючими учнями. Такі заняття переважно індивідуальні, але іноді їх проводять з групою 3—5 учнів, які мають ті самі недоліки в знаннях. Більшість додатко­вих занять добровільні, але в окремих випадках вони є обов'язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих занять необхідно виявити причини неуспішність учнів, встановити, чого не знає кожен з них, детально продумати розклад занять, що повинен відпові­дати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одра­зу по закінченні уроків.