Реферат: Суть закономірності та етапи розвитку світового господарства

Міжнародний поділ праці — спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їхніх природно-кліматичних, історичних та економічних умов.

Існує три форми міжнародного поділу праці (Додаток 1).

Сучасний етап розвитку МПП характеризується:

— розвитком спеціалізації та кооперування виробницт­ва наукомісткої продукції, прогресивних технологій, що зумовлює деіндустріалізацію промислове розвинених країн (скорочення у їхніх структурах виробництва базових галузей);

— поглибленням спеціалізації у сфері науково-техніч­них знань та інформації;

— інтернаціоналізацією сфери послуг, тісним перепле­тінням продажу послуг з виробництвом та збутом товарів, експортом капіталу, обміном інформацією;

— загостренням конкуренції на міжнародних ринках, глобалізацією її змісту, зростанням значення інтернаціо­нальних конкурентних переваг.

Інтернаціоналізація економіки — формування, розви­ток та поглиблення економічних взаємозв'язків між краї­нами завдяки відкритості національних економік.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — внутрішня організація світового господарства, законів його розвитку та функціонування, притаманних як світовому господарству загалом, так і окремим формам міжнародних економічних відносин.

До умов розвитку міжнародних економічних відносин належать:

1) більша віддаленість (порівняно з національною економікою) суб’єктів МЕВ, тобто покупців і продавців — учасників міжнародного поділу праці, а отже, значно більші транспортні витрати;

2) зростаюча залежність від природних, географічних, демографічних, національних, правових, політичних, релігійних, етнічних та інших факторів;

3) використання у сфері МЕВ різних національних валют, що зумовлює появу валютного ризику, ускладнює розрахунки при зовнішньоекономічній діяльності. Це, в свою чергу, передбачає наявність валютного ринку, валютного регулювання;

4) значно більший економічний потенціал суб’єктів МЕВ (ТНК, держав, міжнародних фінансово-кредитних організацій та ін.) порівняно з суб’єктами національних економічних відносин (серед них кількісно переважають дрібні та середні підприємства й підприємці, які їх очолюють);

5) зростання ролі і складності проведення маркетингових досліджень, оскільки для успішного просування товару на зовнішній ринок необхідно знати природно-кліматичні, екологічні, економічні, правові, соціальні, політичні, культурні, психологічні, релігійні, морально-етичні умови в іншій країні, позиції конкурентів;

6) збільшення валютного, соціального, політичного, транспортного, інформаційного ризиків. Найбільшою мірою це стосується створення спільних підприємств, міжнародної виробничої спеціалізації, кооперування, проведення спільних науково-технічних, проектно-конструкторських розробок та ін;

7) раціональне поєднання державного та наддержавного регулювання, транснаціональної планомірності та ринкових важелів при формуванні господарського механізму в межах світового господарства.

До основних факторів розвитку МЕВ належать:

— неоднорідність природних, географічних, демографічних, економіч­них умов, різна забезпеченість матеріальними, трудовими, фінансовими та іншими ресурсами;

— поглиблення міжнародного суспільного поділу праці в загальній, особ­ливій та одиничній формах, зокрема міжнародної спеціалізації, значне роз­ширення номенклатури продукції;

— підвищення ефективності національного виробництва, зумовлене впли­вом зовнішньоекономічної діяльності (зокрема, міжнародною торгівлею);

— необхідність хоча б часткового подолання зростаючого розриву між високорозвинутими і слаборозвинутими країнами при формуванні цілісного світового господарства;

— поглиблення глобальної екологічної кризи, послабити або подолати яку можна лише спільними зусиллями всіх країн;

— зростання могутності і посилення ролі міжнародних економічних та

громадських партій з їх вимогами на поглиблення співробітництва між різними країнами.

2.2. Форми міжнародних економічних відносин.

Основними формами міжнародних економічних відносин, через які проявляється функціонування світової системи господарства, є: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародний обмін технологіями, міжнародні валютні та кредитні відносини.

Міжнародна торгівля — це форма відносин між товаровиробниками і споживачами різних країн, що виникла на базі міжнародного поділу праці. Міжнародна торгівля передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, її можна трактувати як відносини країн з метою вивезення та ввезення товарів та послуг. До товарів, крім матеріальної продукції, належать призначені для продажу продукти інтелектуальної праці — патенти, ліцензії, ноу-хау, фірмові знаки та інші види експортних документів. До міжнародної торгівлі послугами належать транспортні послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та інші «невидимі» блага. В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.

Розвиток інформаційної інфраструктури залежить від рівня розвитку промисловості. Але і конкурентноздатність самої промисловості здебільшого визначається інформаційною складовою. Інформаційна ситуація в країні, її підключеність до каналів світових мереж інформаційних комунікацій стала багато в чому визначати роль і місце країни в міжнародному поділі праці і у всесвітнім господарстві.

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавче встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними вона намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Таким чином, держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин. Залежно від масштабів втручання у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики держави :